Постаті
ЛЄЦ Станіслав Єжи. Король афоризму

ЛЄЦ Станіслав Єжи. Король афоризму

Станіслав Єжи де Туш-Летц народився 6 березня 1909 року у Львові і був єдиною дитиною в сімї . Його батько, банкір, барон Бенон де Туш-Летц походив з єврейської родини, яка прийняла протенстнство. Мати — Адель де Туш (у дівоцтві Сафрін), походила з польсько-єврейської інтелегенції.

Цікаво, що «Лєц», як письменник переінакшив своє прізвище, на ідиш означає «клоун» або «пересмішник». Власне витончений філософський гумор письменника вивів його в ранг знакових майстрів слова ХХ століття.

На початку Першої світової і з наступом російських військ мати з 5-річним сином виїздять до відня, де мешкають у родини. Там Станіслав Єжи починає здобувати освіту, яку продовжить по закінченні війни, повернувшись до Львова. Родина оселяється на вулиці Словацького,6, навпроти Головної пошти (нині там встановлено меморіальну табличку).

Станіслав вчиться спершу в Євангелістичній Обершуле (вищій школі), а потім — в гімназії Камерлінг. У 1927 році Лец вступає до Університету Яна Казимира (зараз Львівський національний університет імені Івана Франка), де вивчає полоністику і право. Попри успіхи в правознавстві, хлопця дедалі більше захоплює література і навесні 1929 на авторському вечері Лец уперше читає свої вірші. Наприкінці 1929 року з’являється перша публікація 20-річного автора: літературний додаток до газети Ilustrowany Kurier Codzienny друкує дебютний вірш Лєца — «Весна».

А вже невдовзі Лєц починає виступати зі своїми творами на естраді та друкуватися у журналахз. Після публікації однієї з добірок віршів у журналі Tryby наклад вилучає поліція, а сам автор потрапляє в розряд «неблагонадійних». 1933 року у Львові виходить перша його поетична збірка — «Барви». У збірці уперше з’являються і його гумористичні та сатиричні вірші у стилі фрашки — жанрі, у якому Лєц став визнаним майстром, як і в афористиці.

Через свої ліві погляди у 1934 році, коли у Львові влада фактично оголосила «полювання на лівих», Лец переїхав до ліберальнішої Варшави Там він починає регулярно публікуватися у сатиричних журналах і літературних часописах, створює з друзями літературну кав’ярню.

Однак невдовзі поліція знову зацікавилася Лєцом і він, аби уникнути можливого арешту, їде в Румунію. Невдовзі письменник певний час тихо мешкає на Поділлі, служить в адвокатській канторі у провінційному Чорткові. Коли підозри щодо нього втихли, він повернувся до Варшави, однак зовсім швидко, від гріха подалі, майже інкогніто перебрався до Львова.

Коли 19 вересня 1939 року Львів зайняли радянські війська, Лєц, як виразник лівих поглядів, прийняв нову владу. У Львові він активно і щиро займається прорадянською пропагандою, бере участь у редакції Almanach Literacki, співпрацює з журналомCzerwony Sztandar, вступає до Спілки письменників України. У середовищі повоєнної польської інтелігенції ще довго точилися суперечки, чи варто вважати Лєца колаборантом.

Після окупації Львова нацистською Німеччиною в червні 1941 Лєц потрапляє в концентраційний табір під Тернополем. Двічі він робить спробу втекти, і після другої невдалої втечі його засуджують до розстрілу. Конвоїри відвели його до місця виконання вироку і веліли рити собі могилу, але потім залишили під наглядом лише одного охоронця. Лєц зумів перехитрити конвоїра, вбив його ударом лопати по шиї, а потім, перевдягшись у його форму, щасливо втік. Свої враження від цього Лец пізніше опише у вірші «Хто копав собі могилу». У німецькому мундирі він дістався Варшави, де встановив контакт з силами польського Опору. В окупованій Варшаві Лєц працював у підпольній пресі, редагував у Прушкуві газету Żołnierz w boju Надалі вступив до партизанського загону, що діяв уЛюблінському воєводстві. У 1944 році у лавах першого батальйону Армії Людової брав участь у битві під Ромблювом. Після звільнення Любліна вступив до 1-ої армії Війська Польського у званні майора. За участь у війні отримав низку польських нагород.

У 1945 році Лєц оселюється у Лодзі, де одружується з Ельжбетою Русєвич. Зі своїми друзями — поетом Леоном Пастернаком і художником-карикатуристом Єжи Зарубою він відроджує випуск найпопулярнішого польського гумористичного журналу «Шпильки». Наступного року виходить збірка «Польовий блокнот», що включала вірші воєнних років, а також рядки, присвячені партизанським боям і полеглим товаришам. Тоді ж він публікує збірку «Прогулянка циніка», яка складалася з його довоєнних сатиричних віршів й фрашок.

У 1946 році Лєца скеровують до Відня на посаду аташе з питань культури у польській диполоматичній місії. У 1948 році у Польщі виходить збірка його повоєнної поєзії — «Життя — це фрашка», а у 1950-му — «Нові вірші». У Відні в Лєца народжуються син Ян і дочка Малгожата.

У 1950 році, після того як офіційна польська критика несхвально зустріла його «Нові вірші», він вирішує емігрувати на батьківщину предків, до новоствореного Ізраїля. Однак уже через два роки письменник із сином повертається до Польщі, залишивши в Ізраїлі дружину з дочкою.

Однак батьківщина не надто радо зустріла письменника із «сумнівними» політичними поглядами та репутацією, його нові твори відмовляються друкувати. Лєц із сином знаходять тимчасовий притулок у помешканні друга юності поета Ян Спевака. Відтак Лєци вирушають до Прушкува, де Станіслав Єжи вдруге одружується. З Кристиною Швятоньською у них народжується син Томаш. Аби заробити на хліб, письменник вдається до перекладацької діяльності.

У час так званої «Гомулківської відлиги», яка неастала в другій половині 50-их років, було значно послаблено цензуру і Лєца знову почали видавати. Виходить друком його «Єрусалимський рукопис», завершений ним у середині 1952 року. Написані під час перебування в Ізраїлі, вірші цієї збірки вважались автором найліричнішими з усіх творів.

А 1957-го році виходять друком «Непричесані думки» – збірка філософських афоризмів, найвідоміше творіння Лєца. Протягом наступних 9 років письменник видає ще низку віршованих збірок, готує нові «Непричесані думки» і… бореться з важкою хворобою

Помер Станіслав Єжи Лец 7 травня 1966 року у Варшаві після довгої невиліковної хвороби. Похований на військовому цвинтарі Повонзки.

Постаті