Мандрівки

Дрогобицька хоральна синагога: нове життя святині

17 червня у Дрогобичі після довгих літ реставрації було урочисто відкрито хоральну синагогу – архітектурну окрасу міста та яскравого свідка його непересічної, строкатої історії. 

Дрогобицька хоральна синагога – одна з двох десятків юдейських святинь, що залишилися у місті після Другої Світової війни. І сьогодні вона є однією з найкрасивіших і найбільших у Східній Європі.

Вид на синагогу з вежі міської ратуші

Юдеї жили у Дрогобичі з давніх давен, хоча, звісно, не завжди їхнє життя у галицькому містечку було цілком комфортним. Перша згадка про дрогобицьких євреїв датована 1404 роком. Йдеться про довірену особу польського короля Владислава Ягайла, такого собі  Вовчка, який утримував соляні копальні. Власне видобуток солі і пов’язані з ним торговельні перспективив приваблювали к Дрогобич заможних і підприємливих юдеїв. Як наслідок, у скорім часі територія, прилегла до соляних родовищ, перетворилася на своєрідну єврейську дільницю. Розмістилася вона в районі Соляного озера і на межі сіл Зварич і Завіжна, які нині вже є частиною міста.

Однак не сіллю єдиною жили євреї Дрогобича. З часом вони приступили до виробництва медової продукції, броварства та гуральництва. Останній момент викликав напругу у тогочасній міській спільноті, бо порушувалася монополія, яку до цього часу мали костел і магістрат. Той навіть вирішив позиватися до євреїв у королівський суд і останній став на бік влади та церкви. Тож у 1578 році король Стефан Баторій дарував християнським жителям Дрогобича привілей “De non tolerandis Judaies” (заборона на проживання євреїв в місті. Згідно з цим королівським указом заборонялося постійне проживання євреїв в Дрогобичі, утримання ними оренд, ведення ремесел і торгівлі в місті, за винятком ярмаркових днів. За порушення королівського указу накладався значний штраф.

Проте через який час євреї знову прийшли у місто і почали творити тут своє поселення. Привілей польського короля Владислава IV 1616 року, підтверджений в 1634 році підскарбієм короля і дрогобицьким старостою Яном Даниловичем, надававав площу під забудову єврейської вулиці розміром в 1 лан або 30 моргів (18 га) за 100 злотих на рік. Єврейський квартал, що виник у такий спосіб, отримав назву “Лан”. Відповідно до цього привілею, юдеї мали право побудувати синагогу і утримувати інші громадські інституції. І хоча під час козацької війни Богдана Хмельницького у 1648 році Лан було фактично зруйновано, це не зупинило історію дрогобицьких євреїв. Більше того, король Ян Казимир не тільки підтвердив привілей Владислава IV, а й суттєво його розширив.

Саме на території колишнього Лану у старій частині міста, у межі сучасних вулиць Малий Ринок, 22 січня, Лесі Українки та Пилипа Орлика на останній і стоїть знаменита хоральна синагога. На відміну від багатьох інших дрогобицьких синагог, в кожну з котрих ходили представники певного стану, хоральна відчиняла двері для всіх юдеїв міста.

Потреба у зведенні великої синагоги була цілком об’єктивною, зважаючи на зростання кількості євреїв у місті. Маленькі святині фізично не могли задовольнити духовні потреби юдейської громади. Варто хоча б глянути на демографію тогочасного Дрогобича.  У місті на межі ХІХ і ХХ століть євреї становили близько половини населення міста (в 1869 році – 47, 7%, у 1880 році з 17500 жителів міста – більше 50%). З часом їх кількість не зменшувалася: у 1939 році з 34 600 мешканців 26, 3 % становили українці, 33, 2 % — поляки, і 39, 9% – євреї.

Будівництво хоральної синагоги розпочалося в 1842 році за кошти єврейської громади і було завершено аж у 1865 році. Зразком для зовнішньої оздоби Дрогобицької хоральної синагоги стала синагога в німецькому Касселі, споруджена 1830 року. Для зображення на фасаді було використано «касселівські» романські архітектурні пояси, притаманні для німецького стилю рундбоґен. Стиль, очевидно, теж не був обраний випадково. Як відзначав єврейський дослідник Йосиф Гельстон, певним чином така окраса слугувала свідченням лояльності юдейської громади до влади, оскільки прихильність до неороманського стилю в ті часи вважалася виявленням австрійського і німецького патріотизму.

Для підтримки склепіння синагоги було використано добре відому дев’ятипільну систему з чотирма вельми масивними стовпами. По периметру стін кожного з полів розташовано 12 напівкруглих арок, що символізують 12 колін Ізраїлю, те саме символічне навантаження несуть і 12 невеличких арок у фризі фронтону. Дві високі колони, що тримають при вході менший фронтон, символізують дві колони Єрусалимського храму, названі “Яхін” та “Боаз”. Фриз нижнього фронтону прикрашають сім арок відповідно кількості гілок менори. Подібний символічний зміст має оздоблення всіх синагог. Дві триярусні прибудови роблять синагогу Т-подібною у плані, розширюють західний фасад і надають їй монументального вигляду.

Сам прототип Дрогобицької хоральної синагоги було знищено в часи Другої світової, тож, як виглядала їхня синагога, мешканці Касселя нині можуть побачити хіба на давніх світлинах, або… оглядаючи дрогобицьку святиню.

І ще один цікавий факт. Найбільшу синагогу Східної Галичини свого часу малював видатний художник, “єврейський Рембрандт” Маурицій Готтліб. Він був однокласником і товаришем Івана Франка, а живопису вчився у самого Яна Матейка. Дрогобицьку хоральнау синагогу він також зобразив на своїй картині “Синагога в Йом Кіпур”.

Джерела засвідчують, що особливо активно до спорудження синагоги долучився хасидський цадик Лейзер-Нісан Тейтельбаум (1786–1853), якому, на жаль, не судилося побачити свою мрію. А у 1865 році новозбудована святиня стала однією з найбільших синагог на території всієї Європи та найбільшою на Західній Україні, суттєво збагативши архітектурний ландшафт міста.

Після появи нової великої синагоги поступово втратила своє значення менша, котра стояла по сусідству. Після Другої світової її руїни стали частиною стін будівлі хлібокомбінату. Сьогодні навіть частково можна побачити південну стіну храму з напівкруглою глибокою нішею вікна.

У ХХ столітті доля юдейської святині Дрогобича була складною та невтішною. У часи Другої світової в храмі розмістили конюшні, по закінченні війни там були склади, як, до речі, і в багатьох християнських церквах і костелах.

Лише на початку 90-х років минулого століття синагогу передано єврейській громаді міста. З того часу і почалися пошуки коштів на реставрацію храму, яка завершилася цим літом. Паралельно у синагозі відбувалися різноманітні мистецькі події. То ж до того, як повернути собі первісне культове значення, храм на певний час став арт-майданчиком для місцевих і приїжджих митців.

Так синагога виглядала на початку ХХ століття…

Відновлення Дрогобицької хоральної синагоги може слугувати чудовим прикладом і мотиваційним фактором для порятунку тих небагатьох залишків юдейської духовної спадщини, котрі вціліли на наших теренах у темні часи Шоа і в епоху радянського безбожжя. Історія з порятунком святині дрогобицьких юдеїв може бути взірцем для тієї ж Жовкви, а саме для реставрації її архітектурного шедевру – розкішної оборонної синагоги XVII століття.

…а так – зовсім нещодавно

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Трускавець відправляюються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Дрогобич відправляються з АС-8 (залізничний вокзал) з середнім інтервалом 30 хв.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп в напрямку Стрия. У Рудниках повернути направо в напрямку Меденич та Дрогобича. Відстань – 85 км.

Адреса: м.Дрогобич, вул. Пилипа Орлика, 4

Мандрівки