Мандрівки

Хирівський конвікт: найбільший освітній заклад Речі Посполитої

Хирів –містечко в Старосамбірському районі  з населенням ледь більшим за 4 тисячі чоловік. Проте цей невеликий населений пункт може похвалитися архітектурними памятками, рівних яким не знайдеш і у великих містах. І найвизначніша з них – ансамбль колишнього єзуїтського колегіуму, або конвікту. Це величезний комплекс, фасадна частина якого має довжину 172 метри, а окрасою його є розташована на краю бічного крила класицистична каплиця святого Йосифа Обручника.

Конвікт у Хирові

Ідея закладення нового навчального закладу виникла у ректора тернопільської колегії єзуїтів Мар’яна Мацковського та провінціала ордену Генрика Яцковського на початку 1880-х років. Обґрунтовували вони цю ідею неможливістю розширення навчального закладу у Тернополі, відносну дорожнечу проживання, а головне – близькістю міста до австро-російського кордону.

У квітні 1882 року керівництво ордену єзуїтів формалізували цю ідею, затвердивши план створення нового закладу, і організатори зайнялися пошуком необхідної земельної ділянки. Оскільки навчальний заклад планувався закритим, ділянку свідомо шукали подалі від гамірних великих міст. І невдовзі потрібні грунти було знайдено на південній околиці Хирова (тоді це ще було окреме село Буньковичі).

Хирівський конвікт на поштівці міжвоєнного періоду

Єзуїти довго вибирали проект майбутнього конвікт (достеменно відомо про два відхилених плана будови) поки не зупинилися на варіанті, запропонованим у краківським архітектором Антоном Лущкевичем. Він же й керував будівельними роботами, що розпочалися у серпні 1883 року. А завершував будівництво, після смерті Лушкевича 1886-му, тернополянин Ян Закровський.

Хирівський конвікт на поштівці міжвоєнного періоду. Загальний вигляд з літака

Будівали конвікт по частинах, і основну споруду було завершено у 1889 році. Проте уже через рік недбалість одного з робітників привела до великої пожежі – відтак весь наступний рік пішов на відбудову.

На той час навчальний процес у конвікті уже йшов в повну силу. Ще до завершення будівництва, у 1886 році до Хирова перенесли колегіум єзуїтів з Тернополя та філософське відділення з колегіуму у Старому Селі.

Каплиця святого Йосифа Обручника. Інтер’єр

У 1904 році будівництво поновилося – до основного корпусу було вирішено добудувати бічне крило з каплицею. Проект будови розробив професор Львівської політехніки .Едгар Ковач, а виконувала будівельні роботи фірма Івана Левинського. Новозбудовану каплицю було освячено у грудні 1906 року, хоча на той час у ній ще тривали оздоблювальні роботи. Пластичний декор виконав Войцех Пєчонка, мозаїки – краківська фабрика Желенського, фігуру до головного вівтаря – італієць Цезаре Аурелі, фігуру Ісуса з дітьми для головного фасаду – Антон Попель.

Після цього архітектурний ансамбль отримав вигляд, який на загал зберігся донині. Триповерхова будівля колегіуму оточує центральнй двір розмірами 86х88 метрів. Фасадне 172=метрове північно-східне крило виступає за лінію квадрату корпусу і з лівої сторони до добудоване крило завдовжки 57 метрів з тринавовою каплицею, збудованої паралельно фасадному крилу. Південно-західний корпус колегії має планування з центральним розміщенням коридору посеред навчальних приміщень, у решті виконане одностороннє розміщення приміщень з розміщеням коридорів хрестовими склепіннями зі сторони двору. Сходові клітки розміщено у наріжниках будівлі та посеред корпусів у ризалітах. У залах їдальні, театральній, актовій склепіння підтримували чавунні колони. Зовні нижній ярус фасадного корпусу та корпусу біля каплиці декоровано стрічковим рустом, веррхні яруси розчленовано пілястрами. а вікна нижнього ярусу завершено прямими і лучковими сандриками, вікна верхнього ярусу отримали профільоване обрамлення. Решта стін корпусів є гладкою з простим обрамленням вікон.

Каплиця святого Йосифа Обручника

Окрасою ансамблю стала каплиця святого Йосифа Обручника – прямокутна тринавова та семипряслова. Головна нава спереду видовжена на одне прясло музичного хору. Поруч на місці видовженої правої нави встановлено вежу. Стовпи аркад поміж навами декоровано пілястрами. які і стіни пресвітерія розмальвані під штучний мармур. Склепіння розписане рослинним орнаментом і декорованою стюкковою ліпниною листя, що формує круглі та восьмисторонні поля. У них в 1925 році Карлом Машковським та йогоз учнями було  виконано розписи Бога-Отця, Христа та Успіння Богородиці. На склепінні апсиди серед фігурних орнаментів виконано мозаїчні погруддя Євангелістів, медальйони з зображеннями святих Станіслава Костки та Андрія Боболи. У каплиці встановлено кілька вівтарів, головний з яких присвячено святому Йосифу Обручнику

Вівтарна частина каплиці

Лихоліття Першої світової війни оминули конвікт. Можливо, тому, що в його приміщенні розмістили госпіталь, де перебувало до 4 000 поранених вояків. Натомість сильних пошкоджень комплекс зазнав під час польсько-української війни 1918-1919 років, коли він декілька разів переходив з рук в руки.

Міжвоєнні роки стали часом розквіту конвікту, який вважався найбільшим навчальним закладом тогочасної Речі Посполитої, а з його стін виходили випускники, які пізніше стали елітою Польщі. Серед них, зокрема, віце-прем’єр Еуґеніуш Квятковський, визначний військовий і державний діяч Болеслав Венява-Длугошовський, основоположник польської туристики Мечислав Орлович, світової слави нейрохірург Єжи Хорубський, провідний дослідник вулканів Маурицій Коморович, видатний художник орієнталіст Адам Стика, поет та олімпійський чемпіон Казімєж Вєжинський.

Головний фасад конвікту з бароковим фронтоном

Колегіум діяв під девізом — «DEO, PATRIAE, AMICITAE» (Служи Богу, Вітчизні, приятелям). Окрім доброї освіти, заклад давав і хорошу спортивну підготовку – досить сказати, що тут було аж шість плавальних басейнів та чотири тенісні корти.

Розвивалася й інфраструктура. На території конвікту були власний водогін з джерельною водою, млин, пекарня, парова пральня, друкарня, а у 1923 році збудували навіть власну електростанцію.

Один з корпусів конвікту

Вся ця ідилія завершилася у 1939 році, коли Галичину зайняла радянська армія. Єзуїтів, зрозуміло, було вигнано, а новими господарями конвікту стали військові. Приміщенняперетворили на казарми, а каплицю на солдатський клуб. Фігури з вівтарів було викинуто, ікони спалено.

Не кращими були й часи німецької окупації, коли тут влаштували табір для військовополонених, а пізніше військовий шпиталь. У 1944 до Хирова знову повернулася радянська влада, а в приміщення конвікту – солдати. Під час боїв за місто, до того ж вигоріло південно-східне крило споруди, на місці якого пізніше звели прибудови. Територію навколо у радянський час військові теж забудували типовими радянськими кам’яницями – сірими та безбарвними. А у каплиці цього разу влаштували не клуб, а солдатську їдальню.

Пожежа 24 березня 2018 року…

Військові перебували на території конвікту до 2003 року. Після цього залишене без догляду приміщення почало руйнуватися. У 2013 році, щоправда, було оголошено про намір облаштувати у будівлях Східноєвропейський колегіум та відпочинково-розважальний комплекс. Роботи справді почалися, було майже відновлено два корпуси, однак масштабна пожежа, що сталася у березні цього року, знівелювала ці роботи. Вигоріли майже всі верхні поверхи, а  в окремих місцях вогонь дійшов і до першого.

Нині споруда колегіуму знову виглядає майже повністю знищеною. Винятком є хіба каплиця, яка з 1996 року використовується віруючими УАПЦ і після реставраційних робіт перебуває у більш-менш пристойному стані.

… та її наслідки

Як добратись зі Львова

Потягом

З Самбора до Хирова двічі на день курсують приміські поїзди  Самбір-Нижанковичі (відправлення о 7.40) та Самбір-Старжава (відправлення о 20.40)

Автобусом

Автобуси Львів-Добромиль, Львів-Нижанковичі, що курсують через Хирів, відправляються з АС-Західна (вулиця Городоцька, гіпермаркет Метро) з середнім інтервалом руху 30-40 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. При в’їзді у Старий Самбір звернути праворуч. Відстань від Львова – 105 км.

Мандрівки