Мандрівки

Монастир кармелітів босих у Львові: середньовічні бійки та хіпівські сейшни

Цей архітектурний шедевр є однією з домінант львівського середмістя, а його вишуканий силует з двома бароковими вежами гармонійно завершує перспективу вулиці Руської, коли дивитися на неї з боку площі Ринок. І не всі знають, що храм був таким досконалим не завжди – якісь сто років тому над ним висилася лише одна вежа, а ще раніша – взагалі жодної. У такому вигляді храм, збудований для ченців ордену кармелітів босих, простояв триста років. А взагалі цей архітектурний комплекс може похвалитися майже п’ятсотрічною історією, цікавою і неоднозначною.

Храм святого Михайла

Орден кармелітів босих об’явився у Львові в 1613 році. Перші ченці оселилися на берегах Полтви на Краківському передмісті, де й спорудили невеличкий дерев’яний монастир із храмом. Проте уже невдовзі, у 1631 році, кармеліти придбали ділянку на пагорбі поблизу міських мурів і уже за три роки розпочали будівництво нової обителі. Цьому сприяли численні фундації від вельмож Польського королівства, серед яких були брацлавський та київський воєвода Олександр Заславський, Якуб Собеський і навіть тодішній польський король Владислав IV Ваза.

Завдяки таким пожертвам будівництво велося швидко, і вже у вересні 1642 року кармеліти босі святкували своє новосілля. Щоправда, йдеться лише про житлові приміщення – костел було завершено лише п’ять років по тому.

Фасад храму св. Михайла

Автором проекту будови монастиря прийнято вважати Івана Покоровича (Яна Покору), хоча існує версія і про авторство його батька-італійця Адама де Лярто. Оскільки монастир перебував за межами міських мурів, він був добре укріплений, будучи оборонним комплексом, який зміцнював зі сходу систему міських фортифікаційних споруд. Ченці також сподівались, що монастир увійде у нову лінію міських фортифікацій, яка охопить значно більші терени, ніж тогочасне середмістя. Такі плани справді обговорювались, але так і не були реалізовані.

Першої перевірки міцні стіни обителі зазнали уже за шість років після побудови – і цю перевірку не витримали. Козацьке військо Богдана Хмельницького, що оточило Львів, здобули монастир, завдавши йому значних пошкоджень. Відомо, зокрема, що аж до початку XVIII століття кармелітський костел простояв без склепінь. Після першої невдачі надалі монахи захищалися вправніше і зуміли витримати турецьку облогу  1672 року і татарську 1695-го.

Вхідний портал храму

Втім, ченців-кармелітів більше турбували речі значно приземленіші. Багатство обителі залежало від кількості пастви, а до їхнього костелу мало хто ходив, бо розташований він був в незручному місці. З міста на той час можна було вийти тільки через Краківську і Галицьку брами, які розташовувалися з інших боків міських мурів. Відтак кармеліти наполегливо заповзялися добитися влаштування навпроти свого монастиря третьої брами. Їм вдалося домогтися спеціального королівського указу, і брама, яка була названа Босацькою хвірткою, невдовзі з’явилася.

Цю хвіртку львів’яни пізніше ще не раз пригадають кармелітам. Саме через неї у 1704 році у місто увірвалося шведське військо короля Карла XII. Шведи, попередньо штурмом захопивши монастир, вели з його висоти артилерійський обстріл міста та його фортифікацій. А далі 23-річний Карл XII пішов на приступ міста, з лише кількома сотнями своїх драгунів. Вони легко захопили Босацьку хвіртку, зламавши опір найманої королівської піхоти. Через кілька хвилин шведи були вже у львівській Ратуші. Легенда оповідає, що під час штурму шведський король був за крок від смерті. Нібито хтось з львів’ян пострілом з вежі Корнякта  збив капелюха з голови Карла XII, який був одягнений у форму рядового вояка. Щоправда, втіхи для львів’ян з цієї пригоди було мало – місто було пограбовано нападниками, а опісля ще й заплатило велику контрибуцію.

Скульптури святих на фасаді храму

Це була не єдина прикрість, завдана Львову орденом кармелітів босих. Як стверджують львівські хроністи, місто мало з ними багато неприємних конфліктів і гучних скандалів, позаяк ченці-кармеліти «відзначалися неспокійною і бурхливою поведінкою». Найвідоміший з них був пов’язаний з сутичкою із орденом капуцинів, монастир яких було збудовано неподалік.

Капуцини з’явилися у Львові у 1708 році з доброї волі дружини львівського старости Адама Миколая Сенявського Ельжбети, яка придбала їм земельну ділянку на Личаківському передмісті (там де зараз церква адвентистів на вулиці Короленка) і збудувала костел. Поява конкуруючого ордену викликала вкрай негативну реакцію з боку кармелітів, адже частина їх пастви перейшла до капуцинів. Врешті-решт у 1748 році суперечки між двома орденами вилилися у серйозний конфлікт. Ось як ці події описує в своїх «Хроніках міста Львова» історик Денис Зубрицький:

Інтер’єр храму св. Михайла

«Кармеліти перекопали громадську дорогу, яка вела до капуцинiв, перегородили шлях, переслідували капуцинів і руйнували їхні будівлі. В суперечку втрутився магістрат, наказав відновити рух на дорозі, натомість кармеліти, вийшовши поза свої володіння, хотіли захопити всю ділянку між одним і другим монастирями, усунути дороги й загородити все своїм парканом, аби ніхто не дістався до капуцинів, і цього року наказали будувати паркани. Магістрат закликав теслярський цех і міських слуг з сокирами, наказав підрізати стовпи й повалити паркани, однак отці, так само озброєні сокирами й іншими інструментами, вискочили з монастиря і вдарили на поспільство, почалися сутичка й заворушення, у якому багато теслярів зазнали серйозних поранень».

Проте XVIII століття в історії монастиря запам’яталося не лише скандалами. У цей час храм і обитель кармелітів босих інтенсивно розвиваються, набуваючи рис пануючого у той час стилю бароко. У 1717 році у костелу з’явилися нові склепіння, в 1732 його їх та внутрішні стіни храму прикрасили розписи італійського художника Джузеппе Педретті та його учня Бенедиктина Мазуркевича, а невдовзі з’явилися дванадцять бічних вівтарів зі скульптурами, виконаними Антоном Штилем. Головний вівтар, з чорного та червоного мармуру, походить ще з часів побудови костелу, а його авторство приписують О.Прохенковичу.

Склепіння храму

Уся ця ідилія для кармелітів босих різко обірвалася наприкінці століття, коли нова австрійська влада розпочала реформу церковної сфери. У 1781 році орден було примусово усунуто зі Львова і  переселено до монастиря у Загір’ї в південно-східній Польщі. До його колишньої обителі перебралися ченці ордену реформатів, а пізніше — кармелітів взутих.

Саме нові господари провели й останні перебудови монастирського храму. У 1835-1839 роках за проектом архітектора Алоїза Вондрашки до головного фасаду споруди було прибудовано барокову вежу (до цього костел був відносно приземистою будівлею). А остаточного, знайомого всім вишуканого та симетричного вигляду, храм набув під час реставрації 1906 р., яку провадив архітектор Владислав Галицький – тоді було збудовано другу, південно-східну вежу.

Фронтон храму з вежами

Ця перебудова завершила створення архітектурного обличчя костелу кармелітів босих – тринавної, без абсид, прямокутної у плані споруди. Головний фасад храму розчленований пілястрами і завершений високим шпилем. Увінчують споруду дві вежі з бароковими завершеннями. До храму прибудовані келійні корпуси з двома дворами (один з яких внутрішній), які мають коридорне планування з двостороннім розташуванням кімнат.

Всередині храму було поховано декілька визначних львів’ян і жертводавців, зокрема поет граф Юзеф Дунін-Борковський (1815 рік). Найцікавішою, мабуть, є надгробна плита 1762 року з чорного мармуру з надзвичайно оригінальною епітафією шляхтича Петра Браницького, «чоловіка, протягом усього життя схильного до розпусти».

Келійні корпуси монастиря

У 1869 році в храмі було встановлено пам’ятник генералові Юзефу Дверницькому авторства Париса Філіппі. Цей пам’ятник, який було демонтовано в радянські часи, було віднайдено, і тепер встановлено в Латинському кафедральному костелі Львова.

Нова, сумна сторінка в історії монастиря розпочинається з приходом радянської влади. У 1945 році обитель було закрито, а ченці виїхали до Кракова. Покинуті споруди монастиря спочатку стали місцем проживання безпритульних. Пізніше храм перетворили на склад. а в монастирських келіях розмістилися гуртожиток та архітектурні майстерні.

Костел кармелітів босих на поштівці поч ХХ ст.

У 1960-х роках територію колишнього монастирського саду облюбували львівські хіпі,  які створили тут легендарну «Республіку Святого Саду».  Попри безпосередню близькість обкому компартії, тут проводилися такі гучні акції, як всесоюзні хіп-сейшни 1976-1977 років.

З монастирським костелом пов’язана також одна з перших акцій новоствореного Товариства Лева, яке очищало храм від сміття наприкінці у 1980-х. У ці ж роки площа перед храмом стало одним з перших місць масових богослужінь віруючих невизнаної на той час Українсько греко-католицької церкви.

На поштівці 1912 року костел уже з двома вежами

А в 1990 році комплекс монастиря було передано отцям-студитам УГКЦ. Були проведені ремонтні роботи, зокрема, новим мідним покриттям було перекрито дах і вежі. У храмі, який відтепер став церквою святого Михаїла, проведено адаптацію для потреб східного обряду — перед вівтарем збудовано однорядний іконостас. У великому вікні над хорами встановлено вітраж із зображенням архангела. Відреставровано було також монастирські приміщення. Тут також розмістились видавництво «Свічадо» та Інститут історії УГКЦ.

Адреса: м. Львів, вул. Винниченка, 22

Мандрівки