Мандрівки

Щирець: маленьке містечко великих храмів

Мабуть, кожен, хто вперше потрапить  у невелике містечко на Пустомитівщині, замислиться, чому Щирець досі перебуває обабіч екскурсійних маршрутів і туристичного паломництва. Адже для цього у Щирці є практично все.

Вид на Щирець із Золотої гори

Старший за Львів

Перша згадка про Щирець датована 1126 роком. У літописах згадано, що князь Звенигородський ВолодимиркоВолодаревич і його брат Ростислав Володаревич – князь черемиський – зустрілися у Щирці, який лежав посередині їхніх володінь.

Центр тогочасного руського поселення розташовувася на пласкому пагорбі, де і нині головна площа містечка, і з усіх боків був оточений мурами. Більше того, з трьох боків місто було оточене річками і болотами.

Проте це не врятувало Щирець від ординців, які у 1241 році його практично знищили. Як і багато інших тогочасних руських міст, постраждалих від монголів, Щирець невдовзі був відбудований, а у 1397 році король Владислав ІІ Ягайло надав йому Магдебурзьке право.

Давні знаряддя праці в щирецькому музеї

Доля, однак, і далі була немилосердною до Щирця. Неодноразово його нищили татари, хоча місто знову і знову відроджувалося феніксом наперекір усім загарбникам. На додачу, у 1638 році в місті спалахнула величезна пожежа, згадана у «Львівському літописі». Тільки не варто думати, що мешканці Щирця тільки те й робили, що боронилися від татарів і гасили полум’я пожеж. Попри прикрощі, які завдавали незвані гості, місто динамічно розвивалося, зокрема було потужним центром виробництва гіпсу та вапна. Те, що Щирець не бідував, свідчить і розташування у ньому в 1662 році під час польсько-шведської війни польського військового обозу, який, зрештою, теж обібрав міщан не згірше за татарів.

Після першого поділу Польщі 1772 року місто увійшло до володінь Габсбургів і вже невдовзі на його околицях з’явилися перші німецькі поселенці, які створили колонію Розенберг. Вони додали краю нового економічного піднесення, яке ще більше зросло після 1873 року, коли через Щирець пролягла залізниця Львів-Стрий.

1 листопада 1918 року двісті героїчних українських стрільців встановили в Щирці владу ЗУНР, яка протрималася до травня наступного року, поки місто не захопили ударні групи польських військ.

Щирецький музей. Типовий інтер’єр хати української родини

Трагедія Другої світової

До початку Другої світової у Щирці пліч-о-пліч проживали українці, поляки, німці та євреї. Однак світова бійня перемалювала національну карту містечка. Особливо постраждали євреї та українці. Майже всі юдеї були вивезені до концтабору у Белжці і там знищені. Підірвали німці і синагогу, тож сьогодні від колись великої юдейської громади міста залишився хіба старий цвинтар.

Щодо трагедії українців, то про неї яскраво свідчить історія трагічної ночі на 27 червня 1941 року.

Пам’ятник жертвам більшовизму на місцевому кладовищі

Перед втечею із Щирця 26 червня 1941 рокуенкаведисти на чолі з Григорієм Поповим під рев тракторів розстріляли 26 в’язнів – мешканців Щирця та довколишніх сіл. Більшість із закатованих були авторитетними громадськими діячами, членами «Просвіти» та патріотично налаштованими українськими студентами.

Сьогодні у звичайній селянській хаті, розташованій поруч із місцем страти українських патріотів, розташований музей. На стендах виставлені документи і фотографії – свідчення про період репресій. Музей невеличкий, але дуже, якщо так можна сказати, щирий – місцеві мешканці самі приносили експонати, хто що мав. Поруч із музеєм – пам’ятник жертвам, символічна могила та імпровізована криївка.

Меморіал полеглим за волю України

Цікаво, що  у Щирці є ще одне меморіальне місце, але вже із зовсім іншим ідеологічним навантаженням. Майже у центрі розташовано цвинтар радянських воїнів (очевидно, енкаведистів), котрі, як свідчать написи на плитах загинули від рук буржуазних націоналістів. Довкола цього сумнівного меморіалу свого часу було чимало скандалів, тож місцева влада прийняла соломонове рішення. Цвинтар вирішили не руйнувати, однак при вході вивісили повідомлення, яким стверджується, що написи на плитах суперечать історичній правді. Якось так викрутилися…

Місто храмів

Безперечно, головною родзинкою Щирця є його давні храми, на щастя, збережені у горнилі чисельних воєн. Хоча вони і не дійшли до нас у своєму первісному вигляді, їхні ансамблі однаково є окрасою не лише окремо міста, але й усієї держави, про що свідчить внесення їх до реєстру пам’яток національного значення.

Церква Різдва Богородиці

Розкішно дивиться із Золотої Гори, розташованої поруч з містом церква Різдва Богородиці, фундаменти якої, на думку дослідників, сягають ще давньоруських часів.

Церкву перебудовували у ХV-ХVI століттях та наприкінці XIX ст. Спочатку церква була трибанною. з дерев’яними куполами на кам’яних стінах, а після перебудови у 1893 році за проектом знаного галицького архітектора Василя Нагірного вона вже постає однобанною, що, до речі, свого часу вельми обурювало опонентів Нагірного.

Церква Різдва Богородиці

Особливого середньовічного шарму церкві Різдва Богородиці додає те, що вона оточена оборонними мурами з бійницями і могутньою в’їзною брамою-дзвіницею. Ймовірно, що на місці церкви чи поруч із нею колись стояв замок. Існують легенди, що з церкви до замку вів підземний хід. Наче під час монгольської осади ординці знайшли цей хід і пробралися до церкви, де ховався місцевий люд. Усіх було безжально вирізано, а в пам’ять про них уже наступні покоління ще довго відновлювали червоною фарбою на стінах храму символічну кров невинно убієнних.

Востаннє церкву Різдва Богородиці перебудовували між двома світовими війнами.У 1915 року артилерійський снаряд зруйнував її купол, на якому засідав російський кулеметник. Після довгої тяганини та збору пожертв у 1934 році над церквою возвисився купол іншої форми, спроектований Левом Левинським.

Дзвіниця церкви Різдва Богородиці та оборонні мури

Ще один цікавий факт. У 60-ті роки минулого століття у церкві Різдва Богородиці служив свяшеник Володимир Ярема – майбутній Патріарх Української автокефальної православної церкви Димитрій. У церкві зберігається образ Пресвятої Богородиці, написаний Патріархом.

Не менш цінною в історичному та архітектурному контексті є Троїцька церква XVI ст. з дзвіницею (XVIII ст.) і оборонними мурами.

Троїцька церква

Церквупервісно було збудовано з трьома дерев’яними банями на мурованих стінах. У 1805 році за розпорядженням львівської влади церкву перебудували, надавши їй скромнішого вигляду – бані усунули, а замість них на двоскатному верху встановили невеличку сигнатурку. Церква оточена кам’яним муром – можливо, у середньовіччі цей мур був частиною міських оборонних фортифікаційних споруд. Про це яскраво свідчать товсті кам’яні стіни і невелика кількість малих віконець. За радянських часів у храмі діяв музей атеїзму, а сьогодні церква належить греко-католицькій парафії.

Поруч з церквою розташовується дерев’яна дзвіниця, яка з’явилась тут у XVIII столітті. Тоді ж було споруджено мури навколо храму.

Дзвіниця Троїцької церкви

У центрі Щирця здіймається ще один потужний оборонний храм – костел святого Станіслава, датований 1553 роком.  Щоправда, це дещо новіша версія, бо, згідно з документами, первісний храм, зруйнований татарами, стояв на цьому місці ще щонайменше на сто років раніше і вже тоді був частиною міських укріплень.

У 1888 році костел ґрунтовно перебудували. Остання значна реставрація відбувалась 1912 року. Костел однонавний, прямокутний в плані, з гранчастою апсидою і триярусною вежею під шатром на західному фасаді. Нава перекрита циліндричним дахом. Над хором розташовані дві бійниці які зараз замуровані. Споруда костелу св. Станіслава , мабуть, виконувала в давні часи оборонні функції, про що говорять стрільниці отвори на фасаді. Навпроти головного входу в костел стоїть кам’яна двоярусна дзвіниця, збудована 1910 року, коли котел реставрували до 500-річчя Грюнвальдської битви.

Костел св. Станіслава

Народжені у Щирці

У місті з великою історією не могли б не народитися люди з великою біографією.

Саме зі Щирця походять видатний український художник Осип Курилас, співець стрілецької слави, завдяки якому нащадки отримали художні свідчення про бойовий шлях і побут легіону УСС і Української Галицької Армії.

Саме у Щирці народився Григорій Мацейко, відчайдушний бойовик ОУН, який у 1934 році здійснив замах на Броніслава Пєрацького – польського міністра-ідеолога так званої пацифікації.

Музей Осипа Куриласа у приміщенні місцевої школи

Проте серед народжених у Щирці є й герої з іншого, так би мовити, боку. В костелі святого Станіслава встановлено меморіальну дошку на честь Станіслава Мачека, який народився в Щирці у 1892 році, був охрешений у цьому костелі, а помер у віці 102 роки в шотландському місті Единбурзі, і похований на військовму цвинтарі Бреди.

Мачек, який брав участь у польсько-українській війні, навряд чи може вважатися символом для українців, однак для поляків він безперечно і заслужено одна з ікон військової історії ХХ століття. Студентом Львівського університету його було призвано до війська на початку Першої світової і з часом він зробив блискучу кар’єру. У 1939 році Мачек керував обороною Львова від німців, а згодом прославився у боях із ними у Європі.

Пам’ятник Тарасові Шевченку

Отож, повертаючись до початку, хочеться повторити: у Щирця є практично все, аби реалізувати свій потенціал і стати популярним туристичним містечком – давня багата історія, архітектурно витончені храмові комплекси, свої знамениті уродженці. Та й від Львова лише якихось 30 кілометрів.

Як добратись зі Львова

Потягом

Їхати з приміського вокзалу електричками стрийського напрямку до зупинки Щирець-1.

Автобусом

Автобуси в напрямку Щирця відправляються з АС-3 (вул.Петлюри)

Автомобілем

Їхати в напрямку на Пустомити і далі на Щирець. Відстань – 30 км

На карті:

Мандрівки