Мандрівки

Вірменська святиня давнього Львова

Вірмени зявилися у Львові в середині XIII століття, невдовзі після заснування міста. Після загарбання їх країни турками-сельджуками почалася масова міграція місцевої людності в різні куточки Європи й Азії. Одним із міст, яке привабило вірменську діаспору, і став Львів.

У Львові вірмени оселилися в північній частині міста, неподалік центральної Ринкової площі, сформувавши компактну і доволі незалежну етнічну громаду. Її світським життям керував війт і рада старійшин.Релігійним управляв григоріанський єпископ, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен.

Найдавніша, апсидна частина собору

Спорудження собору

Мурований собор Успіння Пресвятої Богородиці на свої дільниці львівські вірмени збудували у другій половині XIV століття, в 1363–1370 роках. Фундаторами будівництва храму стали вірменські купці Яків з Кафи та Панос Абрагамович. Прийнято вважати, що спорудженням храму керував зодчий з німецької Сілезії Дорінг, проте окремі дослідники. Посилаючись на згадку абата Каетановича, вважають, що архітектор мав бути вірменського походження, ймовірно вихідцем з генуезьких колоній в Криму.

Вірменський собор на старій гравюрі

Взявши за зразок кафедральний собор у давній вірменській столиці Ані, архітектор конструктивно зреалізував будівлю так, як будувалися галицькі храми. Церква представляє тринавовий чотиристовпний хрестокупольний храм візантійського типу.

Пізніше собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію, а згодом в ризницю. В 1630 році прибудовано прямокутну західну наву. Після пожежі 1712 року інтер’єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі.

Арочну галерею було прибудовано до собору в 1437 році

Незважаючи на перебудови, добре збереглося об’ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом, що вивершує середохрестя. Він виявляється в ретельному оздобленні стін тесаними кам’яними плитами з вмонтованими в них хачкарами (з вірменської дослівно «хрест-камінь»), в рисунку сталактитового фриза над аркою центральної апсиди, що зберігся в інтер’єрі. Останній XV столітті був прикрашений властивим для давньоруських пам’яток фресковим розписом, фрагменти якого були відкриті в 1925 році на відкосах ніші південного вікна. Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив різних стилів – готики, ренесансу і бароко.

Дзвіниця собору

У 1570-1571 роках за проектом архітектора Петра Красовського поруч з собором було збудовано вишукану дзвіницю (первісна згоріла під час загальноміської пожежі  1527 року). Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Чотири півкруглі вежі, що завершують її, виконані з оцинкованної бляхи на початку ХІХ ст.  У проході під вежею-дзвіницею, яким можна пройти до східного дворику собору,  збереглося зірчасте склепіння, та орнаментальний різьблений портал із розташованою в ньому таблицею з написом вірменською мовою.

Страшним лихом для собору стала пожежа 1676 року у Львові – його, практично знищеного, довелося десятиліттями відновлювати з попелу. Але нема лиха без добра: саме в ці роки у вірменському кварталі складається один з найцікавіших архітектурних ансамблів Львова, до якого, крім собору та дзвіниці, входять архієпископський палац, вірменський банк «Mons Pius» та датований 1682 роком монастир вірменських бенедиктинок.

Як боротьба за титул єпископа привела до унії з Римом

Ще під час побудови, у 1367 році церква стала соборною: у Львові був утворений єпархіальний центр вірменів Русі та Валахії. Протягом століть собор була громадським і релігійним центром вірменської діаспори у Львові, допомагаючи їй зберегти свою ідентичність. Проте, перебуваючи далеко від рідної землі, вірмени не змогли довго протистояти асиміляції. Вирішальним став 1630 рік, коли львівський вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм.

Палац вірменських архієпископів примикає до соборної дзвіниці

Як описує у своїх «Хроніках міста Львова» Денис Зубрицький, Торосович боровся за єпископську кафедру з іншим кандидатом – Криштофом Голубовичем-Горичкою. У 1626 році, коли до Львова приїхав вірменський патріарх Мелхіседек, родині Торосовичів вдалося перехопити його, і підкупивши патріарха 300 талярами, добитися висвячення свого кандидата. Проте впливи іншої «партії» серед вірменського люду були значно сильнішими. Навесні 1630 року після їхніх скарг до Львова приїхав представник каталикоса, який мав розв’язати конфлікт між громадою та єпископом. Посланець прийняв сторону громади, розірвав відносини з Торосовичем, оголосив його єретиком і прокляв – а вірменські старійшини закрили перед єпископом двері собору. Лише за допомогою раєцького уряду Львова йому вдалося увійти до храму.

Огорожа з боку вул. Вірменської

Конфлікт не вщухав. Торосович, розуміючи, що довго в такій ситуації йому не втриматися, вирішив шукати союзників у польському таборі. 24 жовтня 1630 р. у Львові в костелі св. Михайла кармелітів босих він прийняв визнання католицької віри. У 1635 р. Торосович ще раз склав католицьке сповідання віри уже безпосередньо перед папою Урбаном VIII. Папа визнав Торосовича архієпископом-митрополитом з юрисдикцією в Польщі, Молдові та Валахії.

Статуя Богородиці з колишньої Краківської брами

Вірменська громада була рішуче настроєні проти унії. Проте багаторічна війна з Торосовичем врешті підкосила становище самих вірмен. Їх головне заняття – торгівля, – почала підупадати і багато вірмен стали покидати Львів. Відтак вірменські старійшини вирішили піти на примирення, бодай формально перейшовши в католицизм. Вони подали королю Яну Казиміру уніатське сповідання віри і погодилися перейти під юрисдикцію Риму. Усі ж незгодні з цим рішенням змушені буули залишити Львів.

Вівтар «Голгофа»

Це мало фатальні наслідки для існування вірменської діаспори у Львові. Якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття у Львові залишилися лише поляки з полонізованими вірменськими прізвищами.

Собор в оточенні двориків

Вірменський собор оточений трьома невеликими двориками, які формувалися в умовах обмеженого простору центру вірменського кварталу.

Огорожу південного дворика прикрашає статуя Богородиці з датою «1664» з колишньої Краківської брами різця львівського майстра М. Ерлемберга. У самому дворику розміщена дерев’яна різьблена каплиця XVIII століття, у якій міститься вівтар «Голгофа», що зображає смертні муки Христа. Розп’яття розташовано на тлі каміння. Кожен з близько 250 каменів вирізьблено з дерева. З іншого боку подвір’я у 1889 році встановлено фігуру Христа, що несе хрест на Голгофу, роботи Томаша Дикаса.

У дворику зберігся старовинний вірменський цвинтар, надгробні плити до якого частково були перенесені з інших вірменських храмів. Подвір’я повністю вимощене надгробними плитами, деякі з яких вмонтовані у стіни. Найстарішим плитам близько 600 років.

Фігура Христа роботи Томаша Дикаса.

Збереглися також середньовічні епітафії, найціннішою з яких є вмурована у стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, який помер у Львові 1551 року. Його різьблену об’ємну постать на повний зріст виконав львівський майстер. Надгробок є найдавнішим зі збережених такого типу рельєфів.

Південний дворик відділений від вулиці Вірменської огорожею з металевими гратами, а зі східним двориком з’єднаний воротами з бароковим фронтоном 1877 року.

Середньовічні епітафії

Східний, або Христофоровий дворик, є водночас проходом між вулицями Вірменською та Лесі Українки. Сюди виходить найдавніша, апсидна частина собору, а його домінантою є висока пам’ятна колона з постаттю святого Христофора, споруджена 1726 року.

Одна з надгробних плит, якими вимощено південний дворик

Завершують дворик споруди банку «Mons Pius» та монастиря вірменських бенедектинок. Поруч – барокові ворота 1671 року, через які можна потрапити в третій, монастирський дворик, що примикає до північної стіни собору. З протилежного боку його обмежує будівля монастиря, перед якою у 1881 році поставлена ​​статуя Богородиці роботи Томаша Дикаса. Галерея, влаштована за зразком італійських лоджій, служить переходом з монастиря в собор. У стіну вмуровано два рельєфи XVI — початку XVII ст. – «Христос та св. Фома невірний» та «Свята Софія з доньками».

Пожежі, реставрації, перебудови

Упродовж всього свого існування Вірменський собор потерпав від пожеж, що раз за разом спалахували у Львові. Про велику пожежу 1676 року ми вже згадували – не менш страшна сталася і в 1712-му. Знищений нею храм відновили лише в 1723-1731 роках. Тоді значно перебудували головну наву собору, підняли дах та збудували новий музичний хор. Стіни та купол прикрашено барочною поліхромією, вівтарі багато позолочено і декоровано скульптурами. Головний вівтар також прикрасили образи Успіння Богородиці та Святої Трійці.

Фігура святого Христофора на пам’ятній колоні

Тоді ж у південному дворику з’явилася дерев’яна каплиця з вівтарем «Голгофа». У східному дворику на честь мецената відбудови Христофора Августиновича (брата тодішнього архієпископа) було споруджено вже згадану колону з фігурою його небесного покровителя святого Христофора.

Після цих робіт собор залишався у незмінному вигляді майже двісті років. Аж поки на початку ХХ століття останній вірменсько-католицький єпископ Юзеф Теодорович вирішив провести ґрунтовну реставрацію храму, яка й була здійснена (з часткововою перебудовою собору)  у 1908–1927 роках під керівництвом архітектора Франциска Мончинського.

Новий вхід до собору з вул. Краківської

Насамперед храм отримав новий вхід, з боку вулиці Краківської, де замість розібраних житлових будинків збудували західну вхідну частину собору. Стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури – накладними арками та орнаментами. Із застосуванням стилізації в інтер’єрі виконані різьблена дерев’яна стеля над навою XVII століття, мозаїка в бані авторства  художника Юзефа Мегоффера.

Інтер’єр Вірменського собору

Фрески та вітражі виконав спеціально запрошений Теодоровичем з Варшави художник Ян Генрик Розен. Особливістю розписів Розена є те, що вони виконані не в класичному стилі фрески, а у стилі «альсекко» – зображення наносилось на тверду суху тиньковану поверхню. Головний розпис вівтаря зображає Тайну Вечерю. Виконання розпису є нетиповим, оскільки Ісус та апостоли стоять, Христа зображено в анфас, а апостолів – у профіль. Юда Іскаріот зображений спиною, обличчя не видно, лише руку, що тримає ніж.

Розпис «Розп‘яття» роботи Яна Генрика Розена

У вівтарній частині знаходиться розпис «Розп‘яття», розміри якого 7Х7 м. Вважається, що Ян Розен зобразив на розписі сучасних йому людей. Так, Ісус Христос змальований з Володимира Дідушицького, львівського мецената та колекціонера, св. Бенедикт (справа від Ісуса) змальований з митрополита Андрея Шептицького, св. Франциск – з польського художника Яцека Мальчевського, а Тома Аквінський – це тогочасний вірменський архиєпископ Йозеф Теофіл Теодорович. Себе ж художник зобразив в образі святого Яна Непомука на задньому плані.

Розпис «Усікновення голови Іоанна Хрестителя» роботи Яна Генрика Розена

За кілька років, у 1930-му, було поставлено новий головний вівтар, престол та амвон. Ця перебудова має цікаву історію. Річ у тім, що основні мармурові частини вівтаря та престолу львівські вірмени отримали в подарунок з Варшави, де у той час місцева влада розібрала російський собор Олександра Невського. Частина «російських» блоків виявилася занадто громіздкими для камерної споруди вірменського храму, однак з більшості з них, за проектом Вітольда Мінкевича, і було створено нове оздоблення вівтарної частини собору.

Розпис «Поховання святого Одилона» роботи Яна Генрика Розена

Голгофа і воскресіння

Уся ця краса не довго тішила око єпископа Теодорович та його пастви. У 1945 році радянська влада ліквідувала Вірменську католицьку церкву, а її провідних священнослужителів відправила у табори. Сестри-бенедектинки виїхали до Польщі, а за певний час залишили місто і майже всі корінні львівські вірмени. Закрито було і храм – спочатку в соборі розмістили фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року – музею імені Леніна.

Монастирський дворик

Лише у січні 2000 року храм повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння. У тому ж році у храмі відправив молитву Папа Римський Іван Павло II, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гарегін.

Додамо, що Вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові – архітектурна пам’ятка національного значення, яка також занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Вид на Вірменський собор з львівської Ратуші

Адреса: м.Львів, вул.. Вірменська, 7

На карті:

Мандрівки