Мандрівки

Комарно: буремна історія та вишукані пам’ятки

Нинішнє Комарно – це невеличке тихе місто районного значення Городоцького району, розташоване на березі  притоки Дністра річки Верещиці,  з населенням меншим за 4 тисячі осіб. На Львівщині місто знане хіба як центр газової галузі краю – тут розміщені управління магістральних газопроводів УМГ «Львівтрансгаз» і Комарнівський газопромисел ГПУ «Львівгазвидобування».

Вид на Комарно з висоти пташиного лету

Проте так було далеко не завжди. Сторіччями тому тут відбувалися значні події, зокрема знаменита Комарнівська битва, яка стала знаменною віхою в історії польсько-турецьких воєн. Славиться місто і своїми архітектурними пам’ятками – костелом XVII століття, дерев’яною церквою XVIII століття, церквами спорудженими знаними галицькими будівничими Василем та Євгеном Нагірним.

Віхи бурхливої історії: ворожі набіги та міжетнічні сутички

Хоча перша письмова згадка про місто датована 1471 роком, людські поселення на території Комарна існували ще в ІІ тисячолітті до нашої ери – про це свідчать археологічні розкопки, проведені тут у 1936 році.

Постійне поселення на території міста виникло орієнтовно в XII – XIII ст., коли ці землі входили до складу Звенигородського удільного князівства. Тоді ж, очевидно, виникла і назва міста – в давнину ця місцевість була дуже заболоченою і кишіла комарами.

Таким Комарно було на початку ХХ століття. Поштівка 1905 року

Давнє Комарно було вщент зруйноване татарською ордою хана Батия, після чого його довелося відбудовувати заново. А у 1349 році Комарно, як і вся Галицька Русь, потрапляє в склад польської держави, адміністративно належачи до Руського воєводства.

У 1473 році Комарно отримує магдебурзьке право, а відтак і статус міста. Того ж року в місті збудували замок і перший дерев’яний костел.

Історія зберегла ім’я одного з перших власників Комарна — боярина Митка Друцького. В кінці XVI століття містом та навколишніми селами володів Ян Мелецький, пізніше — представники магнатських родів Остророгів, Вишневецьких, Оґінських, Лянцкоронських.

Палац Лянцкоронських на околиці Комарна у міжвоєнні роки. Нині практично зруйнований

Комарно, яке лежало на печально відомому Чорному шляху, було жертвою постійних татарських та турецьких набігів. Так, у 1524 році турецьке військо після невдалої облоги Львова пішло на Комарно, проте захисники міста зуміли відбити напад чужинців. Менше пощастило в 1621 році, коли татари спалили міські передмістя.

Страждаючи від постійних набігів, власники міста постійно укріплювали міські фортифікації. Що й стало в пригоді під час Хмельниччини – Комарно виявилося одним з чотирьох міст, що витримали натиск козацького війська. В кінці листопада 1648 року до міста підійшов козацький загін під командуванням Петра Головацького, але здобути замок і сильні міські укріплення не зміг. Вдруге козацькі війська з’явилися біля міста у вересні 1655 року під час битви з польською армією коронного гетьмана С. Потоцького під Городком. Тоді козаки обмежилися блокадою міста силами  кількох сотень Лубенського полку.

Ще загрозливішим для міста виявився 1672 рік, коли до нього підступила 10-тисячна турецька армія під проводом Нуреддин-султана.

Придорожний пам’ятник, споруджений в XYII столітті

Польський король Ян Собеський, який у той час з 3- тисячним загоном кінноти і драгунів рухався до Городка, двома групами ударив на загони Нуреддин-султана. Частина турків була знищена, а частина утікла в напрямку Рудок. Уночі коронним військам удалося наздогнати ворога і довершити його розгром. Із сильної армії нуреддин-султана тільки 1,5 тисячі вояків змогло врятуватися втечею,  переправившись через Дністер.

Донині поблизу Комарна стоїть триметровий придорожній пам’ятник з білого каміння. Історики досі сперечаються, коли й з якої нагоди він був поставлений. За однією з версій пам’ятний знак було споруджено саме в честь перемоги військ Яна Собеського під Комарним. Проте цьому суперечать вирізьблені на камені  дати 1641 та 1663. Інші версії говорять про згадку перемоги над турками під Хотином у 1621 році та про пам’ятку на честь вбитого татарами дідича Комарного. Давні переказ також розповідає про двох братів, які на цьому місці бились чи то з татарами, чи то один з одним. Той хто вижив, встановив пам’ятник, на якому окрім дат, вибито також фразу латиною«Mea mors tua vita» («моя смерть – твоє життя»). Поки історики сперечаються, можна безсумнівно вважати одне: колона в Комарно є одним із найдавніших меморіальних пам’ятників Львівщини.

XVII століття запам’яталося не лише військовими баталіями, а й бурхливим розвитком до того малочисельного містечка (у 1578 році тут, зокрема, проживало всього 435 осіб). У Комарні з’явились млини, броварні, пасіки, хмелярні, у великих ставках вирощували рибу. Щороку в місті проводилися великі ярмарки.

В австрійські часи в Комарні розвивається виробництво полотна, працює суконна фабрика, чиї вироби експортуються навіть до Відня. Комарненські ткачі особливо уславилися виробництвом тонкого полотна та обрусів. В 1908 році в місті було зведено цегельний завод, що виробляв 3 млн штук цегли на рік.

Костел Різдва Пресвятої Богородиці

Комарно завжди було містом з переважаючим українським населенням. Навіть у 1931 році, за часів Другої Речі Посполитої, згідно перепису населення у місті з 5600 мешканців було 2500 українців, 2300 юдеїв і лише 800 поляків. Але переважаючому українському населенню протягом століть доводилося відстоювати свої права у постійних конфліктах з владною польсько-католицькою верхівкою. Ще в 1592 році найбільш активні українські міщани згуртувалися у братство на зразок львівського, прия кому було відкрито і українську школу. Братство також існувало й на передмісті при церкві святої Трійці.

Збереглося чимало історій, що свідчать про гострі конфлікти на релігійно-національному грунті Зокрема, у 1682 році польські шляхтичі за наказом перемишльського єпископа Винницького напала на православну церкву в Комарні саме в той час, коли священик І. Ревенець служив обідню, з наміром вбити його. Тільки завдяки кмітливості парафіян, які переодягли священика в жіноче вбрання і вивели з церкви, тому вдалося врятуватися.

Ще одним цікавим історичним фактом стала страта у Комарні в 1768 році чотирьох гайдамаків – учасників Коліївщини, яких задля цього спеціально привезли з Наддніпрянської України, зі Смілянщини. З «виховною» метою на страту зігнали не лише мешканців міста, але й селян з навколишніх сіл.

Окрім поляків, місцеві українці зазнали «ласки» і з боку Російської імперії. Російські війська, які окупували Галичину влітку 1914 року, «відзначились» тим, що відступаючи з міста роком пізніше, спалили греко-котолицьку церкву.

Після утворення у Львові Української Національної Ради була сформована повітова рада і в Комарні. 1 листопада на урядових установах міста замайоріли жовто-блакитні прапори. Після захоплення Львова поляками Комарно ще півроку утримували українські загони і лише у травні 1919 після важких боїв 7 бригада УГА, в складі якої було чимало комарнівців, змушена була залишити місто.

Скульптури на фронтоні костелу

Ренесансно-барокова перлина

Найдавнішою архітектурною пам’яткою Комарна є споруджений у 1656-1658 роках костел Різдва Пресвятої Богородиці. Історія його спорудження тісно пов’язана із згаданими вище подіями Хмельниччини. Саме в подяку за спасіння міста від козаків  тодішній його власник Миколай Остророг (саме його після розгрому поляків під Пилявцями Хмельницький зневажливо назвав «латиною») і розпочав будівництво в Комарному кам’яного костелу.

Історики досі сперечаються, хто був автором проекту храму. Більшість дослідників вважають, що ним був  львівський архітектор італійського походження Войцех Капінос-молодший, але існує версія про авторство ще одного львівського італійця – Яна Покоровича.

Вхідний портал та скульптури святих на фасаді костелу

Архітектура костелу є яскравим зразком переходу від пізнього ренесансу до раннього бароко. Головний фасад є вишуканою композицією з скульптур, ліпнини і пілястрів коринфського ордера. Скульптури святих у нішах розташовані у кілька ярусів, симетрично до центральної осі фасаду.  Нижня частина фасаду, з характерним обрамленням порталу, нішами зі скульптурами, пілястрами з головками херувимів виконана у яскраво вираженому ренесансному стилі. У той же час фронтон храму прикрашений традиційними для стилю бароко волютами. Характерним для бароко є й велика кількість дрібних  різьблених деталей, що прикрашають фасад храму.

У плані храм є сильно видовженим прямокутником, завершеним напівкруглої апсидою. Високий двосхилий дах вінчає сигнатурка. По зовнішньому периметру будівлі тягнеться антаблемент з бійницями у фризі, які свідчать про те, що споруда була пристосована до оборони.

Апсидна частина костелу

У першій половині XVIII століття перед фасадом храму було збудовано двоярусну дзвіницю у формі тріумфальної арки.

У радянські часи костел було закрито і передано під склад. Лише у 1992 році у храмі знову відновилися служби. Спочатку його повернули римо-католикам, однак через їх малу чисельність у місті пізніше храм передали вірним УГКЦ.

Костел Різдва Пресвятої Богородиц є пам’яткою архітектури національного значення

Українські церкви Комарна

У Комарні є дві церкви, що носять ім’я архистратига Михаїла. Розташовані вони поруч, практично на одній ділянці у східній частині містечка.

Дерев’яна Михайлівська церква 1754 року

Старшу, дерев’яну церкву, було збудовано у 1754  році. Принаймні, цю дату позначено на бантині центральної бані церкви. Проте на думку вченого Осипа Пеленського, згадана дата вказує радше на час реставрації церкви, сама ж пам’ятка є давнішою. Церква є тризрубною, розміром 16,5×7,2 м, накритою трьома шоломовими банями і гонтом.

Цікаво, що раніше Михайлівська церква була храмом передмістя Комарна – у центрі міста стояла парафіяльна церква св. апостолів Петра і Павла. Однак після пожежі  1810 року, яка знищила цей храм, саме стара дерев’яна церква святого Архістратига Михаїла стала головною парафіяльною церквою Комарна.

Дерев’яна дзвіниця біля старої церкви

Під час реставрації у 1891 році церква зазнала певних змін: зокрема, було  розбудовано в західному напрямку бабинець. В У 1920-х роках було розібрано північну ризницю. Реставрація 1965–1967 років під керівництвом архітектора Івана Могитича повернула церкві первісний вигляд.

Уже в часи Незалежності свої зусилля для відновлення церкви об’єднали дві релігійні громади міста: греко-католицька і православна. В стислі терміни на кошти мешканців міста за допомогою майстрів з Карпат храм вкрили новим якісним гонтом і сьогодні він виглядає як новий.

Поряд з церквою розташована сучасна їй, а може й старіша, триярусна дерев’яна дзвіниця стовпової конструкції розміром 5,2×6,0 м.

Церква св. архистратига Михаїла 1910 р.

У 1901 році на місті колишнього цвинтаря біля дерев’яної церкви (перенесеного кількома десятиріччями раніше) розпочалося будівництво нового мурованого храму. Започаткував його син тодішнього пароха отець Володимир Петрик. Польська влада не дало дозволу на будівництво храму в центрі міста, відтак вирішено було будувати його на саме на території старого цвинтаря.

Проект церкви було розроблено відомим галицьким архітектором Василем Нагірним. Церкву збудовано у візантійському стилі — вона має три купола, хрестоподібної форми, має три входи із північної сторони і один вхід з паламарки. Будівля стоїть на великих дубових палях, які виконують роль фундаменту, а цегляні стіни беруть початок від самої поверхні землі і піднімаються вгору на десятки метрів. Висота церкви становить 30 м разом із хрестом; довжина всередині 33 м, а із врахуванням товщини стін місцями сягає більше одного метра.

Церква св. архистратига Михаїла

Кошти на будівництво давали практично всі українські мешканці Комарна. Ті, хто не мав можливості вносити грошовий внесок, допомагали фізичною працею або надавали коней для перевезення будівельного матеріалу.

Церкву було освячено 21 листопада 1910 року  єпископом із Перемишля, Константином Чеховичем.  У престіл було закладено мощі святого, але досі невідомо якого саме. У церкві донині зберігається святий антимінс, на якому здійснювалась перша свята літургія.

Ще однією сакральною пам’яткою Комарна є розташована в центрі міста церква святих апостолів Петра і Павла. Збудована вона була у 1848 році на місці давнішої дерев’яної, яка згадувалась  ще у візитації 1764 році. Церква згоріла під час бойових дій 1915 року і була відбудована у 1929 року в суттєво модифікованому вигляді за проектом Євгена Нагірного (сином проектанта церкви св..Михаїла). Намісний ряд іконостасу виконаний Антоном Манастирським. У радянські часи церквц було зачинено і віддано під склад, і відновлено лише у 1989 році.

Петропавлівська церква з дзвіницею

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Сянки, що курсують через станцію Комарно, відправляються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут. Варто знати, що станція Комарно розташоване в селі Бучали за 4 км від міста.

Автобусом

Автобуси Львів-Комарно відправляються з АС-3 (вул.Петлюри,11)

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. В 3 км за Великим Любінем звернути ліворуч. Відстань від Львова – 45 км.

На карті:

Мандрівки