Мандрівки

Успенський комплекс у Львові: форпост українського православ’я

Львів духовний, Львів архітектурний, зрештою, Львів український сьогодні неможливо уявити без комплексу Успенської церкви. До нього крім, власне, храму входять каплиця Трьох святителів і розкішна вежа Корнякта, що стала одним із символів міста і знаковою спорудою його ренесансної епохи.

Вид на ансамбль Успенської церкви з львівської Ратуші

Шедевр на згарищі

Як це часто траплялося у давні часи, ренесансний шедевр постав не на голомумісці, а на згарищі свого попередника. Документи свідчать, що дерев’яна церква на розі сучасних вулиць Підвальної та Руської стояла ще у XIV столітті. Згодом її замінив мурований храм, який згорів під час великої львівської пожежі 1527 року. Через 20 років руська громада на гроші волоського господаря Олександра Лопушняну взялася за відбудову найбільшої православної святині міста, однак чергова пожежа 1571 року вкотре нівелювала зусилля вірних.

Успенська церква. Вид з вул. Руської

Взагалі може скластися враження, що вся історія побудови головного руського храму Львова – це постійне протистояння християн із вогняною стихією. Боротьба, в якій люди вистояли.

На початку останнього десятиліття XVI віку починається, якби сказали сьогодні, реалізація проекту з будівництва нової церкви. Внески на “проект” роблять не лише українці Львова, а й православні з інших міст і навіть країн – значні кошти пожертвували молдавські господарі Павло, Єремія і Симон Могила. Власне за постійну фінансову участь тамтешніх володарів церкву часто неофіційно називають Волоською. Проте чималу допомогу на побудову святині виділив і український володар – гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний.

Отож, 1591 року Ставропігійське братство уклало угоду з архітектором Паоло Домінічі, більш відомим у наших краях  під іменем Павло Римлянин, і 5 квітня він приступив до роботи. Дослідник Микола Бандрівський виділяє два етапи спорудження храму – до 1598 року, коли будівництвом керував безпосередньо геніальний Павло Римлянин, і після – коли будова велася вже під началом його помічників Войцеха Капіноса та Амвросія Прихильного, теж, до речі, італійців за походженням. Сьогодні достеменно невідомо, чому в один прекрасний момент припинилася співпраця Павла Римлянина і Ставропігійського братства. Але факт залишається фактом: 1598 року, коли під керівництвом Павла Римлянина цегляні стіни храму були виведені аж до піддашшя, братство наказало їх розібрати і на їх місці розпочати мурувати нові стіни з білокам’яних тесаних блоків.

Успенська церква. Вид з подвір’я

До речі, дуже цікаво, як уся ця історія із заміною будівничих відобразилася на їхніх стосунках, адже у всій цій історії є делікатна деталь. Павло Римлянин і Амвросій Прихильний були шваграми. Більше того, вони обоє були одружені на доньках Войцеха Капіноса.

Однак згадаємо про боротьбу людей і стихії. 1616 року, коли стіни було зведено до піддашшя і почалося мурування склепіння ,знову трапилася велика пожежа, через яку роботу над храмом призупинили аж на 11 років.

Не будемо перевантажувати деталями чергового відновлення недобудованого храму і перескочимо одразу у 26 січня 1631 року. Саме цього дня збудовану двома роками раніше церкву освятив львівський православний владика Єремій Тисаровський за участю архімандрита Петра Могили, майбутнього знаменитого митрополита Київського. Велика маса народу, щ озібралася на урочистості, побачила творіння, задумане Павлом Римлянином і творчо осмислене та доповнене на свій розсуд Амвросієм Прихильним. Він на той час залишився єдиним живим із трійці творців храму.

Згаданий вище дослідник Микола Бандрівський акцентує увагу, що особливо вдалим і цінним з богословської та іконографічної точок зору є чудовий дорійський фриз роботи Амвросія Прихильного на піддашші ставропігійної  Свято-Успенської церкви.

Вхідний портал з вул. Руської

“Так, зі сторони вулиці Руської вгорі стін Свято-Успенського храму – майже на піддашші – бачимо вирізьблені в камені тематичні сцени на євангельські та старозавітні сюжети, наприклад, «Мелхиседек і Авраам», «Жертвоприношення Авраама», «Благовіщення» і «Успення». А з протилежної, внутрішньої сторони Свято-Успенського храму – зі сторони церковного подвір’я – вгорі під дахом на фризі вирізьблені в камені високомистецькі метопи «Св.Миколай», «Деісус» та дві, особливо цікаві і цінні (для пізнання ранньої історії храмобудівництва на цьому місці) метопи: «Св.Георгій» та «Герб Братства з вежею-дзвіницею»”, – пише Бандрівський.

Поза тим в Успенської церкви є й багато інших цікавинок.

На церкві зображено герби благодійників храму – молдавського воєводи Мирона Бернавського-Могили та… московського царя Фьодора Івановича, а також польського короля Сигізмунда ІІ Вази. До речі, гроші на храм жертвували й інші московські царі чи псевдоволодарі – Борис Годунов і Грішка Отрєпьєв, він же Лжедмитрій І.

У церковній крипті було поховано низку шанованих осіб, серед яких Костянтин Корнякт і страчений у Львові легендарний молдавський господар Іван Підкова. На жаль, поховання не збереглися.

Євангельські сюжети на фризі церкви

Саме в Успенській церкві 28 квітня 1633 року у присутності владик із Греції був хіротинізований на митрополита Київського і Галицького Петро Могила.

1659 року братчики львівської ставропігії вітали гетьмана ІванаВиговського, який їхав на перемовини до польського короля. Через три роки Виговський стане членом братства. А у 1664 році у церкві молився гетьман Юрій Хмельницький.

Євангельські сюжети на фризі церкви

У1830-их роках Юліян Величковський саме у цьому храмі вперше виголосив проповідь українською мовою.

У липні 1907 року в Свято-Успенському храмі хрестили Романа Шухевича, майбутнього командувача УПА.

А поміж тими цікавими для шанувальників історії подіями храм жив своїм життям, будучи осердям руської традиції у Львові.

Герб Ставропігійського братства на фризі храму

Непересічною є історія з іконостасом храму. У 1629-му, в рік завершення будівництва у церкві встановили п’ятиярусний іконостас роботи відомого львівського митця Федора Сеньковича, намальований у візантійській традиції. А вже наступного року пожежа, яка виникла від удару блискавки, пошкодила іконостас. Тож у 1638 році його відновив учень Сеньковича Микола Петрахнович. Але у 1767 році іконостас з якихось причин розподобався церковній верхівці і під’юджуваний декотрими тодішніми митцями клір вирішив іконостас замінити. Старий розібрали і передали (за іншою версією – продали) до церкви у Грибовичах, де він зберігається й понині. Щоправда, у церкві від первісного іконостаса збереглися ікони страсного циклу, які і сьогодні є окрасою Успенської святині.

Інтер’єр церкви

Протягом 1767-1773 року тривала робота над новим іконостасом, яку вели Михайло Філевич і Францішек Оленський. Новий іконостас був “трендовішим”, хоча частина вірних і духовенства обурювалися, наче він більше уніатський, аніж православний. Враховуючи, що Свято-Успенська церква стала уніатською тільки у 1708 році, конфесійні суперечки тоді ще були доволі гострими.

У 1855-1858 роках в церкві проведено грунтовні реставраційні роботи. Художник Мартин Яблонський розписав стіни сценами зі Нового і Старого Завітів. Він же обновив намісні образи іконостаса, бічні вівтарі Пресвятої Богородиці і св.Миколая та 20 сцен страстей зі старого іконостаса, відновив портрети Корняктів, виконав нові образи Хрещення Христа та Успення Пресвятої Богородиці. Тоді ж було замальовано і закрито кам’яні сходи на галереї, підлогу в церкві вимощено теребовлянськими плитами. У вівтарі встановлено новий престол з дарохранительницею. На північній стіні в церкві влаштовано  два «сліпі» вікна, викладених дзеркалами.

Загалом же ж різноманітна “косметика” храму тривала ще більше півстоліття. 20 листопада 1927 року церкву відкрили після чергової реставрації, і невдовзі парафіяни змогли побачити її нові шедеври. У вівтарі було встановлено три вітражі за ескізами Петра Холодного із зображеннями Пресвятої Богородиці і ангелів.

Куполи в інтер’єрі храму

З часом у храмі з’явилися й нові вітражі, виконані вже не Петром Холодним, однак за його ескізами. На цих, безперечно, високохудожніх творах зображені святі Теодосій та Антоній Печерські, рівно престольні Володимир і Ольга, великомученики Борис і Гліб, знакові фігури свого часу Костянтин Корнякт і Гальшка Острозька, гетьмани Петро Сагайдачний і Богдан Хмельницький. Основними фундаторами цих “суто українських” вітражів були Наукове товариствоім. Шевченка і «Народна Торгівля».

Успенська церква та вежа Корнякта

Востаннє на сьогодні грунтовні ремонтно-реставраційні роботи проводилися в храмі протягом 1965-1973 років.

Символ львівського ренесансу

Важко уявити Львів без однієї з домінант його історичної частини – вежі Корнякта. Головний символ ренесансного міста споруджувався понад сто років. Як і у випадку з церквою, при творенні вежі йшла постійна боротьба людини і стихії.

Нижні яруси вежі будували у 1572-1578 роках під керівництвом Петра Барбона, якому допомагав Павло Римлянин. У ті часи не було ще ані нової Успенської церкви, ані Трьохсвятительської каплиці поруч неї.

Фундатором дзвіниці виступив купець Костянтин Корнякт, один з найбагатших міщан в історії Львова. За однією з версій, “живих” грошей на вежу Корнякт не давав, а натомість списав магістрату борг у 1000 злотих.

Під час турецької облоги 1672 року вежу частково було знищено. Відбудову дзвіниці архітектор Петро Бебер завершив у 1695 році, звівши на ній бароковий четвертий ярус. Повторно дзвіницю відновлювали після пожежі 1780 року, а свого остаточного вигляду вона набула аж у 1898 році після реставрації, здійсненої за проектом Сильвестра Гавришкевича.

Каплиця Трьох Святителів

Якщо вежа була символом ренесансного Львова, то символом її самої можна вважати знаменитий і найбільший у місті дзвін “Кирило” вагою у майже 6 тон, встановлений у 1783 році.

З дзвоном пов’язана цікава історія. Власне через нього розгорілася суперечка між Львівським Успенським братством та його сусідами – домініканцями, які неподалік мали свій монастир. Домініканці скаржилися не лише у магістрат, але і до короля, що «Кирило» за своїми розмірами перевищує усі дзвони в Польській державі. Осуд ченців викликали не лише розміри, але й голосний звук дзвона, який заважав їм слухати проповідь у церкві. Однак уже незабаром «Кирило» почав виконувати функції головного дзвона міста, який оповіщав про військову небезпеку, пожежі, стихійні лиха та про смерть найвизначніших львів’ян, незалежно від їхнього віросповідання.

Вежа Корнякта, попри інше, виконувала й виховні функції. Братство використовувало її як місце арешту для своїх членів, котрі чимось проштрафилися.

Додамо, що висота вежі без хреста складає 65,5 метрів. Ще з часу створення її вважали однією з найгарніших дзвіниць Європи і порівнювали з вежею Spirito у Римі та вежами венеціанських храмів Мадонна дель Орто та святого Стефана.

Куполи каплиці

Каплиця Трьох Святителів

Зайшовши у подвір’я Успенської церкви, одразу потрапиш під чари прибудованої до її стін невеличкої каплички. У 1560 році на місці дерев’яної каплички вимурували нову, назвавши її на честь святого Юра. Однак каплиця згоріла разом із церквою. Оскільки будувати храм затратніше та довше, спершу вирішили відновити саме каплицю. За гроші Костянтина Корнякта протягом 1578-1591 років роботи провадив архітектор Андрій Підлісний.  Патронами новозбудованої святині стали три Святителі – Іван Златоуст, св. Георгій та св. Василь Великий.

Стеля Каплиці трьох святителів

Прямокутна в плані, без колон та стовпів, каплиця завершується трьома банями на тісно поставлених гранчастих барабанах, які увінчуються ренесансними ліхтариками. Пілястри ділять фасад на 3 частини, у центрі знаходиться кам’яний різьблений портал — один з найкращих зразків архітектурної пластики XVI–XVII століть. У інтер’єрі гладкі білі стіни контрастують з ліпниною XVII століття на мальовничому тлі, що імітує мозаїку, яка покриває внутрішню поверхню куполів.

Після пожежі 1671 року каплицю знову було відбудовано. Цього разу меценатом виступив купець Олексій Балабан. Іконостас для каплиці чверть століття по тому виготовив Олександр Ляницький. А вже у 1930 році скульптор Андрій Коверко створив дерев’яний портал, прикрашений скульптурами ангелів.

Свого часу каплиця не була з церквою єдиним цілим, а була сполучена проходом. Нині ж колишній головний вхід в Успенську церкву з вулиці Руської зачинено, і відвідувачам потрапити усередину можна лише через каплицю, принагідно насолодившись вишуканістю її інтер’єру.

Чудотворна ікона “Одигитрія” Успенської церкви

Успенська “Одигітрія”

Звісно, у храмі з такою історією не могло б не бути своєї святині. Такою в Успенській церкві є Ставропігійська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці «Одигітрія».

За переказами, цей древній образ протягом віків дарував зцілення від недуг і допомогу у вирішенні життєвих проблем. Особливо ж він прославився у 1704 році, коли шведська армія увійшовши до Львова, зайнялася грабунком, делікатно названим сплатою контрибуції. Українська громада мала віддати церковні коштовності: дорогоцінні Євангелія, золоті і срібні хрести, чаші, а також оздоблену коштовностями шату з ікони Богородиці «Одигітрії». Власне тоді сталося чудо – на іконі з’явилися сльози. Подія так вразила командира підрозділу, що керував грабунком Успенської церкви, що він наказав припинити мародерство і повернути храму коштовності. Завдяки цій події, зокрема, у храмі зберігся срібний напрестольний хрест, цінні книги та ювелірні вироби. Щоправда, існує й інша версія: братчики, аби зберегти коштовності, замурували їх у стіни, де шведи їх просто не здогадалися шукати.

…1989 року парох церкви о. Василь Політило одним з перших підтримав створення Української автокефальної православної церкви, а вже 28 жовтня наступного року Патріарх УАПЦ Мстислав відслужив в Успенському храмі урочисту літургію, про що голосить встановлена на церковних мурах пам’ятна таблиця.

Ікони страсного циклу з іконостаса 1630—1638 рр.

Адреса: м.Львів, вул. Руська 5/7 (вхід через подвір’я будинку на вул.Підвальній, 9)

На карті:

Мандрівки