Постаті
Іван ТИКТОР

ТИКТОР Іван. Головний видавець Галичини

Видавець, завдяки якому тисячі українців мали можливість читати рідною мовою, народився 6 липня 1896 року у селі Красне теперішнього Буського району.

Сім’я його була порівняно заможною, що дозволило Івану отримати добру освіту у гімназіях Львова та Рогатина.

Відтак він студіював торговельні науки у Тайному українському університеті та вступив до Львівського університету Яна Казимира.

Учасник Першої світової та польсько-української (1918-1919) та російсько-української (1919–1920) воєн, доброволець легіону Українських Січових Стрільців, де служив у чині підхорунжого. Згодом був чотарем УГА і вступив до підпільної Української Військової Організації.

Однак в історію Іван Тиктор увійшов більше як видавець і просвітитель. До 1939 року він був власником найбільшого на той час львівського українського концерну Галичини «Українська преса». Завдяки діяльності підприємства українська книжка та преса отримали масове поширення на західноукраїнських землях. Найпопулярніші на той час українські видання – «Новий час», «Наш прапор», «Народна справа», «Комар» – були засновані саме ним. При цьому Іван Тиктор був свято переконаний, що видавнича діяльність – це не благодійництво, вона мусить окуповуватися.

Після приходу радянської влади у 1939 році його підприємства фактично знищили й Тиктор змушений був емігрувати до Кракова, де очолив релігійне видавництво «Нове життя». Після тимчасової реокупації Західної України німцями в 1941-1943 роках очолював видавництво «Волинь» у Рівному, де також працював Улас Самчук.

З 1948 року Тиктор жив у канадському Вінніпезі, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав свої кращі довоєнні видання та видавав нові художні твори.

Помер 26 серпня 1982 року в Оттаві.

У 1993 році Орловську вулицю у Львові було перейменовано на честь Івана Тиктора – людини, котра довела, що навіть у несприятливих умовах українська преса та українська книжка можуть комерційно привабливими.

Постаті