Мандрівки

Глиняни – місто не/забутих килимів

На стіні музею килимарства в Глинянах висить червоно-чорний килим, який своєю ціною порятував під час голоду життя… Поруч нього – колоски, які нагадують штучні голодомори в  Україні. Тут зберігається килимовий обрус, яким колись єврейка віддячила українцеві за порятунок під час голокосту, тут на стіні оживає зітканий «Довбуш молоденький» та експонується килим, подарований молодятам на весілля. За кожним тканим полотном – своя історія, чітко зображений візерунок, витканий умілими руками ткачів. А коли орнамент переноситься на першокласне полотно, і при цьому використовуються виключно натуральні фарби, то такий килим – щасливий на свою ціну.

Вхід у глинянську «Мозаїку», в якій, власне, і знаходиться музей килимарства

Колись на глинянських верстатах працювали п’ять сотень ткачів. Тут було і «Ткацьке товариство» і своя ткацька школа. Про глинянську традицію килимарства краще за всіх знає уродженка міста, професор кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв Зеновія Шульга. Вона зустрічає нас зі своїми ученицями Іриною Пилипів та Ольгою Новак біля входу до музею, який розміщений в НВК «Мозаїка»,  де власне і чекають на нас взірці декоративного ткацького мистецтва (комплекс «Мозаїка» був створений на базі колишньої загальноосвітньої школи за фінансової підтримки Європейського Союзу і відкритий улітку 2017 року).

Зеновія Шульга – справжній майстер ткацької справи

Пані Зеновія є автором гобеленів, килимів, авторських та сценічних костюмів, понад двадцять років керує Міжнародним етномистецьким проектом «Екологічний ракурс» . Саме вона як куратор від України у 2016 році, порекомендувала до участі у виставці-конкурсі 15-го Міжнародного Трієнале Художнього Текстилю в Лодзі (Польща) своїх учнів Ярославу Ткачук, Терезу Барабаш і Творчий тандем Оксана Литвин-Ярослав Сахро. Вперше за 45 років існування конкурсу Україна отримала Золоту медаль і нагороду «За кращий дебют»,  дякуючи роботі Терези Барабаш «Дощ  у Україні».

Килими завжди мали своє сакральне, побутове і обрядове призначення. Батьківщиною килимарства вважається Далекий Схід і саме з азійських візерунків почалась історія килимарської справи у Глинянах. Як саме ткати килими – у Глинянах знали не завжди. Зеновія Хоча  місто ще у ХІХ столітті було осередком еліти, тут мирно співіснували три громади – українська, єврейська і польська, кожна з яких мала свою етнічну початкову  школу, культові споруди (три церкви, три синагоги і один костел). Глиняни знаходились на перетині торгівельних шляхів і славилися як королівське, торгове і ремісниче місто (тут свого часу зупинялися Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, а у 1397 року «з рук короля» Владислава ІІ Ягайла місто отримало Магдебурзьке право). До речі, тут, у Глинянах, готували якісне щільне полотно на паруси, яке вивозили річкою Сян аж до Гданська.

Знакове фото, зроблене за жакардовою машиною у «Ткацькому товаристві» у Глинянах. Саме тоді була виткана Матір Божа Ченстоховська

У середині ХІХ століття з винаходом жакардових машин, коли текстиль почав переходити на машинне виробництво, англійські художники Джон Раскін і Вільям Морріс започаткували у Європі рух за збереження ручних ремесел. Як ткати килими знали на Тернопільщині. Поки Глиняни виготовляли обруси, серветки, на Поділлі в с. Вікно граф Володислав Федорович, який свого часу був головою «Просвіти», закуповував старі килими, проектував  їх, залучаючи до виробництва найкращих ткачів. Зрештою меценат зорганізував свою ткацьку школу, де почали ткати високомистецькі килими  із оригінальними орнаментами. Федорович був добре знаний у Австрії, а його килими, як згодом і глинянські, впевнено здобували визнання.

Ось так виглядала робота ткалі: колорит, майстерність, відданість ремеслу. І яким же помітним тепер є перегомін поколінь.

З 1896 року  бургомістром Глинян був Андрій Балтарович, людина високої культури і моралі, голова «Просвіти»,  директор «Товариства задаткового («Руський банк»)», добрий господарник, який опікувався містом. Вулички при ньому були добре освітлені, викладені бруківкою і названі на честь великих українців: Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича, Івана Котляревського, були викопані криниці (одна на кілька хат), містяни були зобов’язані біля кожної хати збудувати туалет.

Експозиція квітчастого килима на старому верстаті (автор невідомий)

Духовним же опікуном був греко-католицький священик Филимон Решетилович, парох храму святого Миколая, який активно брав участь у громадському житті Глинян. Разом вони і започаткували у 1886 році «Ткацьке товариство»,  яке почало виготовляти рушники, покривала, хустки. У 1894 році на промислових виставках у Європі Федорович «узяв» золото. І Глиняни «вирішили», що пора і їм братись за килими. Тоді Решетилович відправив двох ткачів до Федоровича, аби ті перейняли «секрет» килимів. Але ткацтво – діло тонке, з ткачами не захотіли ділитись «таємною»  інформацією, їх було викрито.

Проект «Лелека» (автор невідомий). Візерунки глинянських килимів завжди вражали з одного боку простотою, а з іншого – багатством кольорів і символів

Попри те справа таки вирішилась: на торгах у Львові було куплено килим, глинянські ткачі його розіткали і зробили свій власний. І з 1890-х років Глиняни почали ткати килими. Перші, як ми уже зазначили, були зроблені за зразками східних килимів з притаманним для них орнаментом. «Ткацьке товариство» успішно розвивалося, килими отримували на виставках відзнаки, а у 1902 і 1913 рр.  Глиняни і, зокрема, фабрику відвідав Митрополит Андрей Шептицький.

Витканий килим має строго відповідати створеному рисунку, і не повинен мати жодних ворсинок (якщо такі є – вони зрізаються спеціальним ножем). Сьогодні Глинянські верстати очікують на умілі вправні руки…

Відділ крайовий, довідавшись про успіхи Товариства, забажав, щоб його очолив поляк, а отримавши відмову, відкрив Промислово-ткацьку школу, яку очолив чех за походженням Іван Юрайда, який добре знався на жакардових машинах. Ним запроектовані  невеликі портретні зображення, виконані з шовку на жакардових машинах, зокрема образ Матері Божої Ченстоховської, портрет Тадеуша Костюшка.

Багатий килим авторства Василя Цьоня, який був виконаний на фабриці Михайла Хамули і подарований власником родині Біганських.

Випускником цієї школи був, зокрема, Василь Цьонь, який створив велику кількість проектів для килимів. Крім того, до проектування килимів у Глинянах долучилися  такі видатні митці як Валеріан Крицінський, Едгар Ковач, Каміла Юрайдова ін.

Близько 1906 року «Ткацьке товариство» отримало виклик. Ринок збуту зменшився, покупці віддавали перевагу гіршій, дешевшій масовій продукції величезних лодзьких фабрик.

Гобелен «Іриси», виконаний на фабриці Михайла Хамули у 1920-30-х роках

Під час Першої світової війни, у 1914-1920 роках, Ткацьке товариство припинило своє існування, а фабричне знаряддя було розкрадене. Із колись «живої» майстерні залишились лише дві порожні будівлі. Та у 1921 році тодішній бургомістр Глинян Михайло Хамула (автор спогадів «Глиняни – місто моїх килимів») прийшов до викладача Ткацької школи Теодора Ладичка і заявив, що купить закинуті під час Першої Світової війни колишні будівлі фабрики і буде «крутити» там кіно. На що Ладичка відповів «Люди не мають що їсти… – дай їм в руки ремесло».

І вже того ж року у Глинянах відновлюється ткацьке виробництво, при цьому до співпраці залучаються відомі українські художники – Мирон Левицький, Олена Кульчицька, Северин Бурачок, Микола Бутович, Василь Дядинюк  і один з кращих графіків – Павло Ковжун, чия «Пава» тепер гордо висить у Глинянському музеї килимарства, і на яку досі орієнтуються ткачі.

Горда «Пава» Павла Ковжуна

Ткацьке підприємництво паралельно розвивалося у Косові. Там були запроваджені окрім горизонтальних і верстати вертикального типу – кросна. Глиняни такого не мали, але митці між собою приятелювали, мистецтво килимарства не знало адміністративних меж. Активно на той час ткалися також килими у Коломиї.


Михайло Хамула вдався до тогочасного маркетингу – розробив рекламу про переваги Глинянської «Витвірні килимів»

Відомим на той час (але мало згадуваним нині) був митець Теодор Гриневич, саме він, за словами ткалі Марії Піхурко, вважається творцем килима «Сонце». Килими з Глинян були відомі в усій Європі і експонувались на  багатьох виставках у Парижі, Варшаві, Нью-Йорку, здобували високі нагороди, зокрема золоту медаль на виставці у Познані 1929 року. Глинянські килими продавались у крамницях Львова, у магазинах Західної України, Литви (Вільно), Польщі (Варшава, Краків, Гданськ) ін. Михайло Хамула купував проекти килимів також і у викладачів Краківської академії мистецтв, зокрема,  у Софії Стриєнської, Йозефа Чайковського ін. А високоякісну вовну замовляв із Бразилії та Аргентини.

На тогочасних оголошеннях про «витвірню килимів» Михайло Хамула писав «КОЖЕН ЗНАЄ, що килими Глинян є найкращими, бо є ручно ткані, на льняній основі, правдивою овечою вовною, є довготривалими, є найкращою льокатою капіталу і одночасно мистецькою прикрасою хати. Глинянські килими є безконкуренційними». До речі, у своїх спогадах Михайло Хамула пише, що на момент приходу більшовиків (1939 рік) фабрику оцінювали на мільйон польських золотих. Тут працювали понад три сотні станків і п’ять сотень ткачів. У часи переслідувань Михайло Хамула втік за кордон до США.

Портрет цієї яскравої жінки виконала мисткиня Ганна Бих на власній килимарні у 1930-х роках (автор невідомий)

Також  у міжвоєнний період у Глинянах функціонувало багато дрібних фабрик (Теодора Ладичка, Степана Галана, Дмитра Дулиби, Рахілії Ротфільд, Іцка Гребля, Людвіка Вонсіцького та ін.). «Килими того періоду дуже різноманітні, то не були просто паски чи примітивно використані схеми азійських килимів, а мистецькі твори за проектами вишколених художників, ці килими виготовлялися дуже фахово і здатні були задовольнити будь-який смак. І тому  вони завжди асоціювалися з дорогою, красивою річчю, яку має зробити виключно професіонал», – каже Зеновія Шульга.

У 1939 році з приходом радянської влади усі фабрики в Глинянах були націоналізовані та на їх основі утворена артіль «Визволення», яку після Другої світової війни перейменували на Фабрику художніх виробів «Перемога». Одним із художників, який в той час працював на фабриці був Едуард Дерев’янко.  У 1952 році зі Сумщини у Глиняни приїхав випускник Кролевецького технікуму Василь Карась, який працював на фабриці головним художником до 1991 року. У різний час художниками працювали також Василь Туряник, Іван Кам’янецький (випускники Решетилівського училища), а також випускники Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва Зеновія Шульга, Орися Шпитковська, Лілія Голютяк, Ганна Славінська.

Цей глинянський обрус «повернувся додому» з Ізраїлю і є символом боротьби і вдячності за врятоване життя.

У 1991 році фабрика була приватизована і названа «Глинянські килими». З відкриттям ринків збуту, вироби фабрики стали не конкурентоздатними. Тоді у 1996 році спільно з Львівською академією мистецтв (автор проекту Зеновія Шульга) було розпочато проект «Відродимо глинянський килим», до реалізації якого було залучено видатних українських митців, зокрема Наталію Паук, Галину Вихованську, Лілію Квасницю, Стефанію Шабатуру, Наталію Дяченко-Забашту, Ніну Саєнко, Олену Майданець, Ганну Славінську, Лілію Голютяк ін. Було закуплено вовну високої якості, застосовано рослинні барвники для фарбування пряжі, митці запроектували різноманітні килими, урізноманітнено технологію ткання, використано фактурні переплетення…Тоді фабрику ще можна було порятувати – виставка відбулася у Львові, Києві, Сургуті (РФ) з великим успіхом, килими почали продаватися за високими цінами…. Та керівництво фабрики вирішило, що воно може обійтися без митців і згорнуло проект. Сьогодні фабрика вже не існує, а основні фонди (верстати, мотальні машин тощо) порізані і здані на металобрухт.

Цей килим, що порятував під час голоду людське життя, був «викуплений» Зеновією Шульгою. Тепер він має свій експозиційний куток

Однак, ідея модернізації національного килимарства жива і існує як продовження проекту «Відродимо глинянський килим», який з 1997 року успішно проводиться під час практичної реалізації Міжнародного етномистецького проекту «Екологічний ракурс» (автор і керівник Зеновія Шульга). Щорічні пленери в Карпатах, на Волині, Львівщині, численні художні виставки, наукові конференції, видання каталогів тощо вже дали свій результат – гуцульський ліжник отримав сучасне обличчя і гідно презентує Україну у світі, а творчість таких митців як Творчий тандем Оксана Литвин-Ярослав Сахро з Коломиї позначена модерним потрактування гуцульського ліжника у сучасному одязі. Не кажучи вже про популяризацію української культури, здійсненої під час реалізації спільних проектів з мистецькими закладами Польщі, Молдови, РФ.

Відділ ткацтва і килимарства в Глинянах КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей» зараз знаходиться на початку становлення.  Завдяки директорові музею Ігореві Тимцю, його заступникові Михайлові Лабойку проводиться велика організаційна робота із проведення науково-пошукових експедицій, формування фондів музею, реставраційних майстерень (реставратор Олена Сіра), організації виставок і конференцій.

На першому поверсі представлені роботи згаданих нами авторів: Василя Цьоня, Павла Ковжуна, Софії Стриєнської, Йозефа Чайковського ін., а також тут експонуються обрус, витканий в «Ткацькій школі», який єврейка Біна прислала з Ізраїлю дідові нашої співрозмовниці Йосифу Дичку на знак подяки за те, що він колись допоміг їй сховатись від німців під час голокосту.

Славнозвісний «Довбуш» незламної дисидентки Стефи Шабатури

В експозиції музею також представлена дипломна робота відомої мисткині Стефанії Шабатури, ув’язненої радянською владою за цей гобелен та  гобелен «Касандра» 1972 року разом з Іриною та Ігорем Калинцями, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом. І гобелен Зеновії Шульги «Осінь», виконаний з вовни, фарбованої виключно рослинними  барвниками.

Натуральна «Осінь» Зеновії Шульги, яка надихає…

А ще – взірці тодішнього швацького ремесла та крою, зокрема одяг талановитих кравців Ірини Кулицької, подружжя Михайла та Галини Галан. Цікавинкою є швейні машинки, зокрема відомої на цілий світ фірми «SINGER», на яких шили ці майстри.

Усе в музеї поєднано зі смаком, захоплюючими історіями про сміливість і працьовитість глинянських діячів та умілим підходом до виплеканої ткацької традиції.

«Треба дати шанс Глинянам відродитися…», – Зеновія Шульга про мрію відновити традицію самобутнього ткацтва

«Матеріал музею є соковитим і багатим. «Глинянський килим» хоче нагадати про себе. Треба дати шанс Глинянам відродитись», – підсумовує професор Зеновія Шульга. Як-не-як, поляки, маючи у Лодзі величезні фабрики, де виробляли тканини, не порізали жодного верстата і роблять художні виставки по сей день.

І початком для реальних кроків із відродження не/забутого Глинянського ремесла може стати Перший міжнародний симпозіум художнього текстилю «Килим», який відбудеться у Винниках 27, 28 вересня  та 29 вересня 2018 року у Глинянах. У програмі симпозіуму передбачена Міжнародна наукова конференція «Рукотворний килим: історія, сучасність, перспективи» та три тематичні виставки: «Глинянський килим: забуті імена. Василь Цьонь – митець і педагог», «Авторський килим» та «Відродимо глинянський килим».

Христина Гоголь (фото автора)

У музеї представлені також речі, які мають неабияку історичну цінність. І відома на весь світ у ті часи швейна машинка фірми «SINGER», на якій працювали майстри в Глинянах, тому настільний приклад.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси на Глиняни (Львів-Глиняни, Львів-Женів) відправляються з АС-6 (вул..Личаківська, 154) з середнім інтервалом руху 1-1,5 год. Є також автобус Львів-Красне-Глиняни, який відправляється з АС-2 чотири рази на день.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Тернопіль, у селі Якторів звернути ліворуч. Відстань – 50 км.

На карті:

Мандрівки