Мандрівки

Львівський Природознавчий музей: подарунок графа Дідушицького

Природознавчий музей у Львові завдячує своїй появі ентузіазму однієї людини. Політик та революціонер, науковець та меценат, граф Володимир Дідушицький був непересічною особистістю. Представник спольщеного українського роду (а Дідушицькі, за сімейною легендою, виводили свій рід від брата Данила Галицького – князя Василька Романовича) він був активним політичним та громадським діячем пропольського напряму – зокрема, був одним з очільників «Руського собору» (політичний комітет, що об’єднував представників спольщеної української шляхти та виступав за «згоду і єдність» українців з польською державою), послом Галицького сейму  та маршалком Галичини. У революційному 1848 році був членом польської Центральної національної ради у Львові та польської національної гвардії.

Граф Володимир Дідушицький

Але при цьому Дідушицький ніколи не соромився свого українського походження і, як стверджують сучасники, інколи любив наголосити: «Я — Дідух!». Граф свого часу навіть зголосився перейти з латинського на грецький обряд, однак отримав відмову від єпископа Григорія Яхимовича, який вважав, що «русини своєї шляхти не потребують». Дідушицький став відомим і тим, що під впливом революційних подій 1848 року одним із перших скасував панщину для галицьких русинів-селян у своїх маєтках.

Не менше Дідушицький запам’ятався і як науковець. Вражає різноманітність його наукових інтересів: будучи членом-кореспондентом Академії наук у Кракові та спеціалізуючись на орнітології, він цікавився археологією та етнографією, природознавством та загальною зоологією.  Граф також був відомим колекціонером та меценатом науки – поєднання цих діяльностей врешті й наштовхнуло його на ідею створити на основі власної колекції Природознавчий музей у Львові. Для організації музею Володимир Дідушицький виділив приміщення нещодавно придбаного власного палацу на вулиці Довгій, пізніше перейменованій на Театральну.

 

Так палац Дідушицького виглядав наприкінці ХІХ століття

Шедевр раннього класицизму

Будинок, в якому розмістився музей, датується кінцем XVIII століття. В часи середньовіччя на цій ділянці стояло три кам’яниці. Саме в одній з них розпочалася знаменита пожежа 1527 року, яка дощенту знищила готичний Львів. У подальшому на цих ділянках розміщувались нові будинки, які неодноразово змінювали власника. Один з них свого часу належав цехові пекарів, через що звався «Кам’яницею пекарською». Нарешті, у 1793 році цей будинок із прилеглими ділянками придбав інспектор міського будівництва архітектор П’єр Дені Ґібо, який незабаром продав його магнату Йосифу Щепанському, який і спорудив на цьому місці розкішну кам’яницю палацового типу..

Фасад палацу

Довгий час вважалося, що автором проекту нової кам’яниці був відомий львівський архітектор Вінцент Равський-старший, однак нині ця версія визнана помилковою. Достеменно так й невідомо, хто був архітектором будівлі, однак найбільш вірогідним вважається припущення, що ним міг бути попередній власник ділянки – П’єр Дені Ґібо.

Палац вважається найкращою пам’яткою раннього класицизму у Львові. Триповерхова будівля має у плані форму нерегулярного чотирикутника з внутрішнім подвір’ям. Домінантою її є розташований по центру тривіконний ризаліт з портиком на рівні другого-третього поверхів. На першому поверсі під ним розташовано три арки – для центральної в’їздної брами  та двох бічних входів.

Портик будівлі має чотири дорійські колони, які підтримують трикутний фронтон. Партер декорований дощаним рустом, два поверхи об’єднують пілястри та колони. Архітектурна пластика підкреслена активними трикутними та лучковими сандриками над вікнами другого ярусу. Під балюстрадою лоджії над брамою встановлено консолі зі скульптурами голів: лев’ячої у центрі та жіночих у вінках з винограду по боках. Подібні горельєфи встановлено також у трьох лучкових сандриках в центрі фасаду будівлі. Йомовірним автором цих скульптур вважається Павло Ойтелє.

Балкон з лев’ячою та жіночими головами

Внутрішнє розпланування будинку анфіладне, з великим залом на другому поверсі. Пивниці перекриті циліндричними склепіннями, підвали і поверхи — пласкими стелями. Головні тримаршові сходи зі штучного каменю, з кованим огородженнням та дерев’яним поруччям освітлює ліхтар.

Цікаво, що будинок був одним із перших у Львові, в якому було встановлено ліфт – дерев’яний та механічний, виготовлений у Відні в середині XIX соліття.

Скульптурне оздоблення будинку приписують Павлу Ойтелє

Певний час Щепанський здавав кам’яницю в оренду адміністрації солеварень, а у пізніші роки її навіть намагалися адаптувати під губернаторський палац. У 1847 році тут розмістилося міське казино. Проте гральним закладом споруда пробула недовго – уже наступного року, під час революційних виступів у Львові і обстрілу міста австрійським гарнізоном кам’яниця згоріла.

Відбудова будинку розпочалася того ж року.  У 1852 році його новим власником став банкір Фрідріх Гауснер, який пізніше відпродав кам’яницю братові Альфреду, а вже у того в 1868 році її викупив Володимир Дідушицький.

Внутрішнє подвір’я

Від приватної збірки до державного музею

Володимир Дідушицький здавна збирав природничу колекцію, експонати якої добирав під час своїх численних подорожей. Велика частина експонатів була також зібрана в околицях маєтків графа – селах Поториця на Сокальщині і Пеняки на Бродівщині. Пізніше до зоологічної колекції  Дідушицького додалися палеонтологічні і мінералогічні збори професора Варшавського університету Л.Цейшнера, гербарій професора Львівського університету Г.Лобажевського та інші матеріали – відтак постало питання про створення музею і пошуку для нього окремого приміщення.

В експозиції музею багато експонатів, зібраних ще В.Дідушицьким. Зокрема, цей дикий кабан…

Ще у 1854 році частину колекцій було перевезено з маєтку у Поториці до Львова, у будинок на вул. Фредра, пізніше, у 1857-му – до палацу Дідушицьких на вулиці Курковій (нині Лисенка). Нарешті у 1869 році Дідушицький перевозить усі колекції до новопридбаного будинку на Театральній, куди уже наступного року запрошує перших відвідувачів.

…рисі…

З 1870 року музей почав проводити окремі екскурсії, наступного року було заведено книгу відвідувачів. З 1873 року експозиція була відкрита для огляду один день на тиждень, а з 1880-го – щоденно. За життя Дідушицького музей мав сім відділів експозиції: зоологічний, палеонтологічний, мінералогічний, геологічний, ботанічний, археологічний і етнографічний.  Збірка Дідушицького була занесена до європейських і світових музейних каталогів. Граф брав участь у перших Всесвітніх виставках у Відні (1873) і Парижі (1878), де отримував дипломи і медалі.

… та птахи

10 вересня 1880 р. власник передав музей на потреби суспільства і забезпечив його довічне утримання у розмірі 12 тис. крон на рік. Цей акт зафіксований у створеній меценатом “Ординації Поторицькій” – юридично оформленій неподільній спадщині, затвердженій 20 грудня 1893 р. парламентом у Відні. Музей отримав офіційну назву “Природничий музей імені Дідушицьких”. Після смерті Володимира Дідушицького збіркою до 1905 р. опікувався його зять Тадеуш Дідушицький.

Найвідоміші експонати колекції: знайдені у селі Старуня рештки мамонта…

Урадянські часи музей передали у підпорядкування Академії наук УРСР. Установу було визначено як науковий центр з вивчення флори, фауни і корисних копалин у західних областях України, а колекції неприродничого профілю було передано до інших львівських музеїв. З 1994 року музей отримав статус Державного природознавчого музею Національної Академії Наук України.

Наукові фонди та експозиція музею внесені до державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Фонди музею сформовані на базі унікальних колекцій Природничих музеїв ім. Дідушицьких і Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка із зборів багатьох поколінь природодослідників середини ХІХ – початку ХХ ст. та значно доповнені за час його перебування в Національній академії наук України.

Природничі колекції музею загалом налічують понад 400 тисяч одиниць зберігання, мають виняткове значення для науки і входять до державної частини Музейного фонду України. Фонди музею містять більше 250 голотипів, за якими вперше у світовій науці описані нові види викопних та сучасних рослин і тварин.

Найвідоміші експонати музею було знайдено 1907 року в селі Старуня Богородчанського району на Івано-Франківщині. Тоді під час розробки озокеритної шахти на глибині 12,5 метра працівники спершу виявили тушу мамонта, а потім, п’ятьма метрами нижче – і рештки волохатого носорога.

… та волохатого носорога

Загалом серед колекцій і пам’яток природи світового значення у музеї зберігаються:

  • унікальні експонати мамонта і волохатого носорога з озокеритових копалень Старуні (Передкарпаття), метеорити (Пултуськ), бурштини з включеннями (Гданськ);
  • палеозоологічні колекції (від кембрійського до четвертинного періоду);
  • палеоботанічні колекції (від девону до неогену);
  • колекції порід і мінералів (від докембрію до четвертинного періоду);
  • еталонні систематичні колекції ґрунтової мікро- і мезофауни;
  • колекція малакофауни України;
  • колекції 15 рядів регіональної і тропічної ентомофауни, а також плейстоценових комах;
  • колекції риб, земноводних, плазунів, птахів (опудала, тушки і яйця), серед яких одна з найбільших в Європі унікальна колекція альбіносів і меланістів, та ссавців (опудала, тушки, черепи і роги);
  • повні збори мохоподібних України, Кавказу і Середньої Азії (Міжнародний індекс – LWD);
  • гербарій судинних рослин (Міжнародний індекс – LWS).
Експонати музею: дикобраз звичайний та деревний

Фонд Наукової бібліотеки музею, яка бере свій початок від широко відомої в ХІХ столітті  у Європі “Поторицької бібліотеки”  засновника природничого музею Володимира Дідушицького і налічує близько 70 тис. томів природничої літератури, починаючи з ХVІ ст. Прикметно що саме Володимир Дідушицький є автором перших наукових видань музею, серед яких “Про наших хребетних тварин” (1876), “Каталог місцевих птахів” (1880) та інші.

Рожевий пелікан

Нове життя давнього музею

Природознавчий музей традиційно був одним з найпопулярніших туристичних об’єктів Львова – щороку його відвідувало понад 100 тисяч осіб. Але довгі роки експлуатації будинку та експозиції призвели до потреби капітального ремонту та реставрації, які розпочалися у 1995 році. На жаль, ці роботи затягнулися на довгі двадцять років, і лише нещодавно Природознавчий музей у Львові відновив свою роботу. Наразі для огляду відкрита лише частина експозиції, розміщена у кількох залах на першому поверсі будинку. Роботи над повноцінним відновленням роботи музею тривають. Уже цього року планується відкрити п’ять залів на третьому поверсі, де виставлять для огляду і знаменитих мамонта з носорогом.

Окремі експонати доповнені художніми інсталяціями

Адреса: м.Львів, вул.Театральна, 18

Час роботи: середа-неділя, 10.00-18.00.

Вартість квитків: для дорослих – 20 грн, для дітей – 10 грн.

На карті:

Мандрівки