Постаті

ЛЕМКІН Рафаель. Автор терміну “геноцид”

Юрист, якому належить авторство терміну “геноцид”, народився 24 червня 1990 року в родині польських євреїв-хліборобів у селі Безводному на території сучасної Гродненської області Білорусі.

Рафаель (Рафал) Лемкін на початку 1920 років студіював філологію та право у Львівському університеті. У 1921 році вірменський студент убив турецького політика Талат-пашу. Ця подія, яка відбулася далеко від Львова, спонукала юриста-початківця звернутися до теми масового знищення людей за певними ознаками. Тож він почав вивчати міжнародне право з метою створити закони для запобігання та карання за такі злочини.

Докторську дисертацію захистив у Гайдельберзькому університеті в Німеччині. Працював помічником прокурора в Бережанах, викладав право у Варшаві. 1933 рік ознаменувався Великим Голодом в Україні та приходом до влади Гітлера. Тоді ж Лемкін першим запропонував “вважати тих, хто з ненависті до великої групи людей шкодив членам цієї групи, винними у «варварстві», а тих, хто знищував культурні скарби такої групи з ненависті до них, — у «вандалізмі», затримувати таких людей, хоч би де вони були, судити і карати”. Тоді ця пропозиція була відкинута. Однак її розвитком стала концепція геноциду, сформована Лемкіним і прийнята світовою спільнотою після Другої світової.

1939 року, після поділу Польщі між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР, Лемкін приєднався до Польської Армії. У вересні 1939 року брав участь в обороні Варшави, під час якої зазнав кульового поранення у стегно. Згодом змушений був тікати від нацистів до Швеції.

1941 року Лемкін виїхав до США, де викладав право в університетах. 1944 року видав працю «Влада Осі у Європі», в якій вперше вжив термін та сформулював поняття «геноцид» і задокументував нищення нацистською Німеччиною європейських країн.

Хоча сам Лемкін зміг врятуватись, його 49 родичів були вбиті німецькими окупантами під час Голокосту. Катастрофу пережили лише його брат Еліас та його родина, яка, втім, була репресована уже радянською системою.

У 1945—1946 роках Лемкін був радником Верховного суду США на Нюрнберзькому процесі.

11 грудня 1946 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно затвердила резолюцію, що засуджувала геноцид, написану в основному Лемкіним. Проте мети Лемкін ще не досяг. Щоби резолюція стала законом міжнародного права, її повинні були ратифікувати 20 країн. Лемкін знову почав невтомну роботу із різними урядами.

Врешті 9 грудня 1948 року, після того, як 20-та країна ратифікувала резолюцію, Генеральна Асамблея одноголосно прийняла Конвенцію щодо запобігання і покарання Геноциду – перший ООНівський договір з прав людини, навіть ще перед Декларацією прав людини. У день, коли Конвенція була, нарешті, затверджена, журналісти кинулися шукати Лемкіна, який завжди був готовий поговорити з газетярами у коридорах ООН. Вони розшукали його, коли всі лампи вже згасли. У своєму кріслі, у сльозах, він благав журналістів дати йому спокій.

У 1949 році “Нью-Йорк Тайм” описала, як Генеральний Секретар ООН зловив Лемкіна за рукав і заявив журналістам: «Ця людина – великий борець. І ми йому допоможемо перемогти». Саманта Пауел у своїй книзі зазначила, що Конвенція ООН щодо геноциду була роботою однієї людини – Лемкіна.

З 1948 Лемкін читав лекції з кримінального права в Єльському університеті.

Лемкін підтримував дружні зв’язки з українцями, особливо з головою Українського Конгресового Комітету Америки професором Левом Добрянським. Рафаель Лемкін був першим із фахівців , який класифікував злочини сталінізму проти українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті міжнародного права. Зробив це він у1953 році в своєму зверненні «Радянський геноцид в Україні» до тритисячної аудиторії, що зібралася в Мангеттен Центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-у річницю Великого Голоду в Україні.Уже 20 листопада 2015 року стаття Лемкіна«Радянський геноцид в Україні» була внесена в Росії у Федеральний список екстремістських матеріалів.

Двічі він був номінований на Нобелівську премію миру, але так і не отримав її, хоча його кандидатуру підтримував сам Черчиль.

Помер Лемкін в самоті та бідності 28 серпня 1959 року у Нью-Йорку. На його похорон прийшло лише 7 осіб.

Наприкінці 2009 року в Парижі в рамках урочистостей з нагоди 60-ї річниці прийняття ООН Загальної декларації прав людини відкрито меморіальну дошку Рафаелю Лемкіну. Меморіальну таблицю видатному юристу встановлено й у будинку по вулиці Замарстинівській, 21, де він мешкав у свій львівський період.

Постаті