Мандрівки

Там досі чути дзвін мечів. Мандрівка місцями легендарних битв

У світі доволі популярними є мандрівки місцями історичних боїв. Щодня тисячі туристів відвідують поле під Ватерлоо, де створено музей про найважчу поразку Наполеона. Мандруючи північною Польщею, обов’язково наштовхнетеся на вказівники, які спрямують вас до місця легендарної Грюнвальдської битви, в якій під синьо-жовтими кольорами героїчно билися і руські полки.

У нас, як не прикро, героїчно-військовий туризм розвинутий мало. Не те щоб людям не було цікаво, просто в більшості випадків максимально, що вони там зможуть побачити – це захований у кущах пам’ятний знак. Хіба у Хотині велична фортеця оберігає історію поля знаменитої битви світів.

КРАЙ спробує нагадати про місця найбільших кривавих баталій, які відбувалися на Львівщині, і часом мали вирішальне значення для розвитку Європи.

План битви під Городком

Битва під Городком. 1655 рік

Військова історія – це, зокрема, й історія союзів та коаліцій, які виникали так часто, як і велися бойові дії. Тож не має нічого дивного, що протягом сотні років українські козаки встигли повоювати з татарами проти Польщі, з поляками проти Москви, з татарами проти неї ж. А от починаючи з 20 вересня 1655 року під Городком Військо Запорізьке вже в коаліції з Московським царством під проводом Богдана Хмельницького протягом майже трьох тижнів билося з армією Речі Посполитої.

Забігаючи наперед відзначимо що січ завершилася перемогою союзників, після чого розпочалася облога Львова.

Зібравши достатні для наступу сили 11 липня Гетьман Хмельницький пішов походом на польські залоги у Кам’янці та інших замках. Разом з ними пішли і невеликі частини московського війська під проводом боярина Бутурліна. Вони, як пишуть історики, не стільки допомагали у борні, як створювали Гетьману Козацької України певні політичні незручності у його державній діяльності.

Польським військом командував Коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Потоцький. Йому довелося відступити із військом спочатку під Львів, а потім до містечка Городок, де він розташувався табором 22 вересня. 26 вересня до Львова зі своїм військом підійшов Богдан Хмельницький. Провівши розвідку Хмельницький направив частину війська під командуванням миргородського полковника Григорія Лісницького під Городок. Разом з Лісницьким під Городок було направлено московські рейтарські загони Ромодановського. Загалом було близько 40 тисяч військових. У поляків проти такої потуги шансів практично не було.

Стефан Чарнецький

Битва під Магеровом. 1657 рік

11 липня 1657 року коронне військопід проводом Стефана Чарнецького перемогло об’єднану семигородсько-козацьку армію під проводом  князя Дьордя II Ракоці.

Наприкінці січня 1657 року з півдня на територію Речі Посполитої увійшла сильнасемигнородська армія. У другій половині лютого 25-тисячне військо Ракоці об’єдналося з козацьким десятитисячним експедиційним корпусом Антона Ждановича, посланим на підтримку семигородцям Богданом Хмельницьким. У березні до Ракоці приєднався шведський гарнізон Кракова чисельністю 2500 солдатів під проводом генерала Пауля Віртца, а в квітні князь Дьордь II зустрівся з королем Швеції Карлом Х Густавом для спільної виправи на Берестя у травні 1657 року. Річ Посполиту у цьому скрутному становищі врятувала Данія –традиційний суперник Швеції, що оголосила шведам війну в червні 1657 року.

Після низки поразок військо Дьордя ІІ вирішило відступати. У той же час загострилися стосунки між угорцями та козаками, і Хмельницький віддав Ждановичу наказ повертатися в Україну.

11 липня Чарнецький наздогнав головні сили Ракоці під Магеровом, що на північ від Львова. Спершу авангард Чарнецького (200 чоловік кінноти) розбив табір семигородців, що йшов за військом без охорони, але коли поляки почали грабувати табір ворога, підійшов ар’єргард Ракоці та відбив поляків. Князь наказав усьому війську вишикуватися в лаву, щоб відбити натиск головних сил поляків, бо він побоювався, що до Чарнецького вже приєдналися Потоцький та Любомирський (чого ще насправді не було). Козаки на чолі з Юрієм Немиричем, не бажаючи воювати, ретирувалися з поля бою.

Незабаром Чарнецький з основними силами вдарив прямо з похідного порядку на Ракоці. Його блискавична атака відіпхнула семи городців Ракоці до Жовкви., при тому було повністю знищено ар’єргард семигородсько-козацького війська.

Наступного дня армія Чарнецького нагнала супротивника під час переправи через багнисту Полтву, загнавши значну частину сил Ракоці у болото. В результаті цього багато семи городців потонуло у болотах. 16 липня 1657 року під Підгайцями Чарнецький зустрівся з корпусами Любомирського і Потоцького. Антін Жданович, зрозумівши, що наближується катастрофа, покинув свого семигородського союзника та повернувся на в Гетьманську Україну. Незабаром залишки війська Дьордя II Ракоці були змушені капітулювати під Чорним Островом.

Виправа Яна Собеського на татарські чамбули, Барельєф у королівському палаці Вілянув

Битва під Комарно. 1672 рік

Битва польсько-турецької війни відбулася 9 жовтня 1672 року. Після перемоги над татарами під Немировим великий коронний гетьман Ян Собеський на чолі 3-тисячного загону кінноти рушив на Городок. Однак минаючи Яворів, зорієнтувався по загравам вогнищ, що головні сили татар йдуть у напрямку на Перемишль і Самбір. Відтак Собеськийз головними силами рушив у напрямку Рудок, перерізати татарам шлях відступу на південь. Під ХошанамиСобеський розбив один з чамбулів, а від бранців довідався, що в долині під Комарним на західному березі Ставу Клітецького знаходиться 10-тисячний татарський загін та 400 козаків Дорошенка.

Бажаючи застати ворога зненацька, Собеський, не зважаючи на дощ і багнюку, пройшов з військом без зупинки 57 кілометрів. Він вирішив частиною сил зв’язати татарську орду, тоді як його головні сили мали ударити по лівому крилу татар, щоб відрізати їх від переправи через Верещицю. На чолі групи, що мала завдати демонстраційного удару (1000 жовнірів) став Стефан Бідзінський. Сам Собеський став очолив головну півторатисячнуударну групу кінноти. Татари помітили групу Бідзінського і кинули проти нього свої головні сили. Групу Собеського татари побачили лише тоді, коли та напала на їхній фланг. У цій ситуації татари кинулися тікати. Залишкам їхнього війська вдалося змогла прорватися у напрямі Рудок і Бенькової Вишні, однак військам коронного гетьмана вдалося наздогнати їх біля переправи через Вишню і довершити розгром.

Юзеф Брандт. Битва на Глинянському шляху. Бій за турецький прапор

Битва під Лисиничами. 1675 рік

Битва, між татарами та військом Яна ІІІ Собєського, в історії відома також, як Битва під Львовом, або Битва на Глинянському шляху.

В останній третині XVII століття Польща вела виснажливу війну з Туреччиною, чия експансія набирала все більших масштабів. У 1672 році впав Кам’янець-Подільський, османи почали заглиблення у внутрішні землі. Саме в цей буремний час розквітнув військовий геній Яна ІІІ Собєського.

24 серпня 1675 року на пагорбах поблизу Винник зійшлися 10-тисячне татарське військо на чолі з нуреддин-султаном Сафа-Гераєм та 6-тисячний загін король. Коли він довідався про те, що до Львова підходить об’єднана татарська армія, то розставив частину своїх драгунів і легку кінноту на чотирьох напрямах, звідки міг з’явитися ворог, тоді як близько 2 тисяч гусарів та піхота стали в укріпленому таборі під містом.

24 серпня татари з’явилися на глинянському шляху, йдучи вздовж Полтви по долині між горбами і болотами. Два виходи з цієї долини зайняли драгуни і легка кіннота. Крім того, Собеський за горбами вишикував слуг із списами, що мали вдавати, наче там сконцентрована потужна кіннота. Татари, бажаючи вийти з долини, атакували Бідзінського і Любомирського, які перешкоджали їм здійснити цей маневр. Коли татар було відбито, на них ударив сам Собеський зі своїми гусарами та трьома сотнями литовських кіннотників, яких привів польний гетьман литовський Міхал Казимир Радзивіл.Татари в замішанні не змогли використати своєї кількісної переваги, бо їх паралізувала думка про готову до атаки кавалерію за горбами. Бій тривав недовго. Татари були вщент розбиті.

Битва під Журавно

Битва під Журавно. 1676 рік.

Найепічніша битва епохи на наших теренах відбувалася з 25 вересня по 14 жовтня 1676 року під містечком Журавно.

Під час польсько-турецької війни біля невеличкого містечка зійшлося військо під командуванням Яна ІІІ Собєського та Станіслава Яблоновського, якому допомагали козацькі загони, і 100-тисячна турецька армія на чолі з Шайтаном Ібрагім Пашею та низкою інших мусульманських полководців.

Майже місяць тривали жорстокі бої на Журавенських полях між річками Дністер і Свіча. Украй виснажені сторони, усвідомивши безсенсовість подальшої січі, уклали Журавенський мир, який завершив війну і ще перед знаменитою Віденською битвою фактично зупинив турецьку експансію в Європу.

У двохсоту річницю однієї з найважливіших битв в історії тогочасної Європи під Журавно встановили пам’ятнику формі кам’яної колони на високому постаменті, який зберігся до нинішніх днів.

Маршут на карті:

Мандрівки