Мандрівки

Храм чотирьох зодчих. Бернардинський комплекс у Львові

Комплекс колишнього монастиря бернардинів є одним з найвишуканіших архітектурних ансамблів Львова. Він був зведений за межами міських мурів в першій половині XVII століття, а до його архітектурного вирішення долучилися такі знані зодчі, як Павло Римлянин, Амвросій Прихильний та Андреас Бемер. Спільними зусиллями вони спорудили величний монастирський комплекс, домінантою якого є витончений храм святого Андрія.

Бернардинський костел і монастир на літографії Карла Ауера (1837-1838)

Королівська воля та покровительство святого

Перший дерев’яний монастир з каплицею святого Андрія на цьому місці було збудовано у XV столітті коштом львівського старости Андрія Одровонжа – перша згадка про обитель бернардинів датується 1460 роком. Проте вже за чотири роки, після страшної чуми, в якій вижив лише один з п’яти монахів обителі, львівські міщани вирішили за краще спалити монастир.

Наступного, 1465 року Андрій Одровонж знову виділяє кошти на побудову храму та монастиря – теж дерев’яних, але вже значно більших за колишні. Але й ці споруди простояли недовго – у 1511 році дерев’яний монастир згорів під час облоги Львова молдавським господарем Богданом III Сліпим.

Храм св. Андрія

І знову монахи-бернардини взялися за відбудову. Обитель було відновлено у 1514 році, цього разу будівництво велося так званим пруським муром – з дерева і цегли.

Наприкінці XVI століття бернардини вирішили розширити монастир, однак наштовхнулися на протидію міської влади, яка не надто бажала сприяти бернардинському ордену через розміщення їх монастиря поза межами міських укріплень. У суперечку змушений був втрутитися король Сигізмунд III Ваза, який створив спеціальну комісію для розгляду цього питання. У 1603 році на підставі висновків комісії, до якої, зокрема, входили коронний польний гетьман Станіслав Жолкєвський, львівський латинський архієпископ Ян Димітр Соліковський та львівський староста Юрій Мнішек, король дозволив розбудувати обитель за умови, що вона матиме власні укріплення, які увійдуть до загальноміської системи оборони.

Монастир бернардинів та храм св. Андрія

Сиґізмунд III також виділив кошти на будівництво. До фінансування будови долучилися і вже згадані Юрій Мнішек та Станіслав Жолкевський, а також Ян Замойський.

Монастирський комплекс будувався протягом тридцяти років, з 1600 по 1630 роки, і по закінченні представляв собою трикутний периметр стін зі сторожовими вежами і оборонним костелом святого Андрія, що примикав до міських укріплень Львова. Довгий час бернардинський монастир, маючи потужну власну систему укріплень, був зовнішнім форпостом системи укріплень міста, захищаючи його східні кордони. До сьогодні збереглася лише східна стіна з Глинянською вежою. Цікаво, що ворота Глинянської вежі у середньовіччі проіснували лише два роки – їх пробили у 1618 році, а вже в 1620-му замурували з огляду на безпеку. Відновили прохід тільки у XX столітті.

Міцні стіни монастирських келій були пристосовані для оборони

У монастирі перебувала значна кількість ченців: у 1549 та 1615 роках їх було 73, а станом на 1772 рік – 61. Найзнаменитішим мешканцем бернардинської обителі був Ян з Дуклі, який жив тут  в 1470–1484 роках – перший канонізований католицький святий зі Львова, небесний патрон Польського королівства та католицький покровитель Львова.

Храм св. Андрія. Бічний фасад

1648 року на його честь перед костелом бернардинів поставили дерев’яну колону. За легендою, під час облоги міста військами Богдана Хмельницького саме святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками. В 1736 році дерев’яну колону коштом крайового коронного Северина Михайла Жевуського замінили на кам’яну, яка збереглася до наших часів майже незмінною – за винятком фігури Яна з Дуклі, що молився навколішки на вершечку колони. Скульптура святого безслідно зникла з приходом радянських військ у 1944-му. Пізніше на її місці встановили декоративну вазу.

У самому храмі зараз міститься каплиця з вирізьбленим у 1608 році Войцехом Капіносом надгробком святого Яна з Дуклі, а в боковому вівтарі — його ікона, встановлена тут графинею Софією Фредро, матір’ю митрополита Андрея Шептицького.

Храм також відомий тим, що саме тут в 1604 році, напередодні походу на Москву, Лжедмитрій I узяв шлюб з Мариною Мнішек.

Після 1946 року радянська влада закрила бернардинський костел і влаштувала в ньому склад. Лише в 1990 році його передали отцям-василіанам. Нині тут греко-католицька церква святого апостола  Андрія.

Фронтон храму св. Андрія

Храм святого Андрія: на стику ренесансу та маньєризму

Зводити новий костел бернардини розпочали, не дочікуючись королівського дозволу, освятивши наріжний камінь у вересні 1600 року. Будували його на місці попереднього дерев’яно-цегляного храму традиційним для того часу способом: старий фахверковий костел не руйнували, прибудовуючи до нього ззовні нові муровані стіни. Стару споруду розібрали лише після перекриття нової склепіннями.

Скульптури Богородиці, св. Петра та св. Андрія на фасаді храму

Автором первісного проекту будівництва був монах-бернардинець  Бернард Авелідес. У 1613 році спорудженням  храму зайнявся львівський архітектор італійського походження Павло Римлянин – знаний майстер ренесансного зодчества. Втім, дослідники досі не дійдуть спільної думки стосовно їхньої співпраці – частина вважає, що костел із самого початку зводився за проектои Римлянина, а Авелідес лише керував будівельними роботами. Як би там не було, Павлу Римлянину не вдалося повністю втілити своє бачення храму внаслідок передчасної смерті. Ще за життя архітектора роботу над будівництвом перейняв його учень Амвросій Прихильний, а з 1618 року над костелом працював уже четвертий зодчий –  вроцлавський скульптор і архітектор Андреас Бемер, під керівництвом якого було зведено третій ярус та завершено оздоблення храму. У Бемера були інші художні смаки – відтак костел продовжував зводитися уже в стилі німецько-нідерландського маньєризму.

Бог-Отець та Святий Дух. Скульптура на фронтоні храму

Ймовірно, саме Андреас Бемер вибудував і витончену барокову вежу церкви. Пізніше, в 1753 році на вежі встановили годинник з боєм, для якого майстер Андрій Франк відлив спеціального дзвона. До середини ХХ століття зберігалася традиція, за якою годинник на вежі костелу бернардинів завжди спішив на п’ять хвилин. Це було зроблено у пам’ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед – на час закриття міських брам, – і таким чином врятував місто.

Польський Орел та литовська Погонь на фронтоні храму

Будівництво костелу, який присвятили святому апостолу Андрію, було закінчено у 1630 році, хоча перші служби у ньому проводилися ще за два десятиліття перед тим. Споруджений з тесаного каменю храм, довжиною 57,5 м і висотою 22 м, отримав вигляд тринавної базиліки з видовженими хорами та гранованою апсидою. Його головний фасад має три яруси, вирішені в дещо відмінній стилістиці. Два нижніх яруси — в традиціях італійського ренесансу, характерного для творчої манери Павла Римлянина. Членування нижніх ярусів фасаду спареними пілястрами чітко виявляє тринавну композицію храму, в суворих і чітких формах вирішено бічні фасади. З цим контрастують ускладнені обриси й пластика виконаного Андреасом Бемером фронтону — верхнього ярусу головного фасаду,

Скульптури бернардинських святих на фасаді храму

Фасад храму щедро декорований скульптурами. У нішах другого ярусу встановлено три скульптури, ймовірно авторства Йоганна Пфістера.. Посередині стоїть Богородиця з дитятком Ісусом, обабіч неї – апостоли Петро та Андрій. У нижній частині фронтону розміщено фігуру Христа, над яким витають Бог-Отець та Святий Дух у вигляді голуба. По обидва боки від Христа бачимо рельєфи гербів Речі Посполитої – польського Орла та литовської Погоні.

А на гребені усіх трьох відкритих фасадів храму розміщено статуї святих бернардинського та францисканського орденів (бернардинський орден був відгалуженням францисканського).

Інтер’єр храму св. Андрія

Інтер’єр храму був розписаний в 1738–1740 роках Венедиктом Мазуркевичем — ченцем-бернардином, котрий навчався в Болоньї у італійського художника Джузеппе Карло Педретті.

На склепінні головної нави храму зображено апофеоз святого Франциска. В самому центрі склепіння на колісниці, запряженій двома парапми білих румаків, виїжджає святий Франциск. Колісницю оточують ангели, які направляють її до сяюючого напису «Ягве». Ближче до вівтаря художник зобразив святих Апостолів в оточенні янголів та пророків, а в центрі композиції – святий Андрій біля Х-подібного хреста, на якому його розіп’яли.

Склепіння храму св. Андрія

Збереглися сімнадцять дерев’яних вівтарів, виконаних у 1730—1740-х роках майстрами з Ярослава Томасом Гуттером і Конрадом Кутшенрайтером. Вівторі рясно оздоблені скульптурами XVIII-XIX століть. Головний вівтар храму присвячений Святому Янові з Дуклі, саркофаг якого творить зворотний бік престолу.

Пишно прикрашений також амвон храму. Під його поруччям встановлено фігуру Христа на земній кулі, ліворуч від нього стоять євангелісти Матвій з янголом та Лука з биком, а праворуч – Марко з левом та Іван з орлом. Над амвоном височіє скульптура Бога-Отця в оточенні янголів. Нижче стоять старозавітні пророки Мойсей та Аарон.

Орган костелу має 1700 труб та 32 регістри

В апсиді пресвітерію розміщено монументальний образ Розп’яття Ісуса Христа, написаний у середині XVII століття францисканцем з Кракова Францішеком Лексицьким.

Рельєф на честь Станіслава Вижицького

До початку ХХ століття пресвітерії стояли різьблені лави, зроблені у 1640–1644 роках майстром Павлом з Бидґоща. Нинішні лави – точні копії колишніх – виконав у 1903-1905 роках різьбяр Антон Рагорович з Пршеворська.

Підлога храму спочатку була з тесаного каменю, а 1738 року перероблена на мармур. Металеві двері виконані в найкращих традиціях XVII століття українськими ковалями. Костел має орга́н у 1700 труб та 32 регістри, що був створений у XVIII столітті майстром Каспаріні. За свідченням сучасників, орган вирізнявся величним і чистим звучанням та був одним з найкращих і найбільших в Речі Посполитій.

В інтер’єрі храму багато епітафій та пам’ятних таблиць – зокрема докторові філософії Станіславу Пілату, польському поету Корнелю Уєйському, поетові і повстанцю Мечиславу Романовському, литовському польному гетьманові Яну Федерикові Сапізі.

А ззовні на стіні храму вирізьблений рельєф з вояком, котрий стоїть на колінах і молиться. Під зображенням — напис латинською: «Тут лежить шляхетний Станіслав з Вижиць Вижицький, хорунжий київський, вонвельницький, тимбарківський староста, полковник святої королівської величності, колись відважний воїн, нині смрад і черв. Прожив 66 років. Відійшов року Божого 1680 5 дня місяця червня».

Монастирські корпуси мають 3-4 поверхи

Монастирські келії

На початку XVII сторіччя, разом із будовою костелу святого Андрія постали і келії монастиря. Монастир оточили кам’яними стінами з бійницями і баштою, до них прибудували господарські будівлі, зокрема, стайню та кузню. Навколо монастиря колись також існувало кладовище (на якому поміж інших у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі).

Східний мур монастиря та Глинянська вежа

Мурований корпус келій звели впритул до північної стіни храму, він має складний план з квадратним внутрішнім подвір’ямм і коридорною системою розпланування. Будівля в основному триповерхова, окремі частини мають 4 поверхи.

В інтер’єрах збереглися портали XVII століття та фрагменти розписів XVIII століття.

Ротонда-альтанка над монастирською криницею

У 1783 році австрійська влада в межах церковної реформи закрила монастир і виселила ченців-бернардинів. І хоча пізніше монастир було відновлено, ченцям повернули лише частину колишніх приміщень. У тих, що примикали до костелу, поселився «Архів гродських і земських актів міста Львова». Зараз це Центральний державний історичний архів у Львові, який є одним з найбільших архівних закладів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні. Він містить документи, починаючи з часів Галицько-Волинського князівства.

У корпусах з боку вулиці Валової було відкрито школу, згодом – гімназію, а зараз тут розміщені Мистецький коледж Національного університету та Музей ідей.

Від Личаківського передмістя монастир було відгороджене муром, який разом з монастирськими приміщеннями утворює велике трикутне подвір’я. Мур разом із розміщеною посередині  Глинянською вежею було відновлено під час реставраційних робіт 1976–1977 років.

Криниця святого Яна

Збоку від бічного фасаду костелу в 1620 році викопали криницю. За пізнішою легендою, криниця походить ще з кінця XV століття. Мовляв, на місці, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, яерез рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела з’явилася криниця.

Скульптура св. Яна з Дуклі на ротонді

1761 року над криницею було зведено ротонду-альтанку, увінчану куполом зі скульптурою святого Яна. У куполі зберігся розпис на тему чудес святого.

З криницею пов’язано й інші легенди. За однією з них, у 1648 році, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи, які запросили змовників на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір, де підводили до криниці, пропонуючи зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і, ставши свідками розправ, врятувались втечею до табору козаків.

Дзвіниця

З огляду на історичні факти, легенда є доволі сумнівною – насамперед через те, що криниця вважалася священною.

Дзвіниця-вартова

Дзвіницю поруч із храмом звели у 1734 році. На тлі пишного маньєристичного оздоблення костелу, двоповерхової та квадратна у плані дзвіниця з шатровим накриттям виглядає доволі скромною, але гармонує з ренесансною архітектурою нижніх ярусів храму. Тривалий час на дзвіниці висів дзвін, відлитий у Львові ще 1588 року. У 1917 році, рятуючи від переплавки для військових потреб австро-угорської імперії, його перенесли до Музею імені Йоана ІІІ.

У давні часи дзвіниця мала і оборонне призначення, використовуючись як вартова вежа. Цьому сприяло й її розташування на самому краю оборонних споруд монастиря.

Адреса: м.Львів, площа Соборна

На карті: 

Мандрівки