Мандрівки

Стільське городище: таємнича столиця білих хорватів

У VIII — X століттях під Львовом, на території кількох сіл Миколаївського району, існувало місто-мегаполіс Стільсько, площа якого — 250 гектарів (територія тодішнього Києва — 9,7 гектара). Археолог, керівник Верхньодністрянської археологічної експедиції НАН України Орест Корчинський, який досліджує давнє городище ще з 1981 року, переконаний, що сумлінно проведені там розкопки і наукові роботи дозволять значною мірпою по новому подивитися на нашу праісторію.

Стільське городище було осередком общинної та великокнязівської влади Великої (Білої) Хорватії (за деякими припущеннями, навіть її столицею). Не всі історики визнавали існування Білих хорватів, заперечував їх зокрема Михайло Грушевський. Однак, зазначає Орест Корчинський, відтоді з’явилися наукові відкриття, зокрема археологічні, які підтверджують існування білих хорватів на галицьких землях, а отже, спонукають до переосмислення історичного та культурного підґрунтя Галицько-Волинського князівства. І, за словами вченого, дають підстави спростувати закиди вчених сусідніх країн про те, що Галичина в ранньому середньовіччі — VIII — ХІІ ст. була відсталою провінцією чи то Русі, чи Малопольщі.

Магнітні хвилі — як у єгипетських пірамід

Розповідь про місцевість, яка спроможна значною мірою змінити уявлення про українську історію, наш гід розпочав із ознайомлення з висічених у скелях десяти унікальних печерних комплексів, що збереглися на північній околиці Миколаєва, за 8 кілометрів на захід від Стільського городища. За словами дослідника, ці комплекси є рештками давніх храмів, що були висічені ще в дохристиянський період, приблизно в середині VIII cт. і проіснували до часу прийняття християнства на цих землях. Кожен із храмів мав різну кількість залів, від двох до семи, які з’єднані між собою оригінально розміщеними переходами. Кожен із залів, на думку дослідника, ймовірно був окремим вівтарем, присвяченим окремому богу.

Від часу прийняття християнства як державної релігії, додав Орест Корчинський, ці печерні комплекси зайняли монахи-скитники. На це вказують витесані у бокових стінах вівтарні частини, по обидві сторони яких на віддалі 2 м були ніші-костниці, в яких покоїлися мощі святих, так само, як у печерах Києво-Печерської лаври. Учені Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. Суботіна дослідили та встановили, що в печерних комплексах Миколаєва відчутне випромінювання магнітної хвилі завдовжки 20 см. Аналогічну магнітну хвилю випромінюють єгипетські піраміди та розташований в Англії відомий культовий центр Стоунхендж…

Археолог наголосив, що значення печерних комплексів у Миколаєві намагалися знівелювати, переконуючи, що їх споруджено для театру військових дій російської армії генерала Брусилова у період Першої світової війни, однак дослідник вважає такі твердження безпідставними і закликає всіх, хто з ними не погоджується і здебільшого дискутує в кулуарах, спростувати це в спосіб толерантної дискусії у поважних наукових виданнях. Орест Корчинський додав, що без усякого сенсу було споруджувати такі величезні об’єкти, вибирати сотні тисяч кубічних метрів каменю, мистецьки вирізати в камені напівсферичні стелі, доводити до ідеального стану горизонтальність долівок, щоб якимось одним вибухом снаряду з гармати рознести вщент увесь такий комплекс.

Тим часом міська забудова наближається до печер майже впритул, і вони «відступають» перед навалою нинішніх варварів: місцеві мешканці практикують лопатами брати звідси пісок, а волонтери з Польщі, Словаччини, Чехії, США, України, Росії у 2009 році виносили сміття з цих печер мішками.

Підземне місто

Давнє місто складалося з укріплень дитинця площею 15 га (головна фортеця міста, де жив князь із військовою дружиною) та передмістя, розташованого з півночі, півдня та сходу загальною площею 235 га. Уся ця територія була оточена земляними стінами (загальна довжина – 10 км) та вежами, які височіли на поверхні потужних земляних валів. Довкола міста на віддалі 6-10 км розташовувалися прилеглі до нього поселення відкритого типу, некрополі, осередки язичницької релігії. Уся площа мегаполіса становила близько 200 км кв. Перекази переповідають, що в давнину на плато над селом було велике місто — столиця князівства чи держави, яку підступно зруйнував ворог. Жителі, які вціліли, не могли далі жити на згарищах, які нагадували їм страшну трагедію, тому переселися в долину ріки й заснували там містечко, яке назвали Стольсько, на честь столиці.

«Колись сільський голова Ярослав Кулачковський розповів мені багато давніх переказів, серед яких мою увагу привернув переказ про підземне місто, про яке йому розповіла його бабуся, — зазначив Орест Корчинський. — Кажуть, що воно відкривалося один раз на рік у день якогось дуже великого свята. Ймовірність таких підземель спрогнозували вчені-геофізики методами електророзвідки. За попередньою інформацією, це низка величезних залів, з’єднаних між собою проходами, які містяться під поверхнею городища на різній глибині від 6 до 30 м. Дуже ймовірно, що всі вони мають рукотворне походження. Вхід у ці підземелля вимагає від дослідників ретельної підготовки, оскільки проникнення у підземелля повітря може зашкодити різноманітним предметам і матеріалам, як можуть зітліти (наприклад, літописи)».

Негативна енергетика жертовників

Печери в селі Дуброва — ще одне свідчення «злиття» язичницьких і християнських вірувань. За словами Ореста Корчинського, колись тут було язичницьке святилище. Поруч було розкопано дві офірні ями, в яких виявили рештки жертвоприношень у вигляді кісток птахів, тварин, уламків глиняного посуду, до стінок якого пригоріли зерна обвуглених злакових культур. В урочищі, що зветься Диравець, збереглися залишки 21 келії, де колись жили монахи. В окремих із них є добре збережені рештки вівтарних ніш, де розміщували ікони, а також мощі святих. Сьогодні ці келії селяни використовують як приміщення для зберігання овочів (на багатьох келіях висять колодки). Є припущення, що в скелі мала би бути чернеча церква.

Головна частина святилища — камінь Диравець (має наскрізний отвір, який обробили люди). На камені видовбано три пази (трієця, дехто називає тризубом), які з’явилися у 2-й половині XVII ст. й уособлюють три субстанції створення світу: вогонь, воду й повітря, розповів дослідник. Внизу — овальний камінь, сферичної форми, виточений як на токарному верстаті, символізує земну кулю: «Отже, є Всесвіт, що складається із трьох субстанцій, під яким — земля. Нижче — жертовна яма, циліндричної форми, всередині — ще одна яма, напівсферичної форми, де зберігали рештки жертвоприношень. На поверхні постійно горів вогонь. Камінь було обгороджено парканом, є відповідні заглиблення. Під дорогою, імовірно, був поміст, який пов’язував цей комплекс з рікою».

Кажуть, що давні печери, скелі мають енергетику, позитивну чи негативну. Звісно, «фіксувати» її — річ дуже суб’єктивна й відносна. Орест Корчинський розповів, що коли проводили археологічні дослідження біля каменя Диравець, то студенти, які працювали над дослідженням офірної ями, скаржилися на біль голови: «З цього можна було зробити висновок про наявність негативної енергетики в місцях, де були жертвоприношення».

У розташованому неподалік селі Дуброва збереглися рештки однієї з чотирьох земляних гребель, що перекривали ріку, завдяки такій системі гребель човни могли рухатися проти течії з Дністра до міста. Гребля перегороджує ріку, а наприкінці повертає під кутом 90 градусів, утворюючи коридор між горою та греблею. Це шлюз, куди запливали човни. По два боки були вертикальні засувки, які регулювали потрібний рівень води. З усього можна припустити, зазначив гід, що в цьому місці була митниця, де збирали мито за такий вид обслуговування, як шлюзування. 

Щоб потрапити до оборонних валів навколо княжого дитинця, нині потрібно пройти лісом, який, за словами Ореста Корчинського, насадили в середині минулого століття і який дуже ускладнює роботу археологів. Дослідник також продемонстрував своєрідний майстер-клас із археології (правда, без відповідних інструментів): скажімо, на перший погляд яма діаметром 3-4 м в лісі на дорозі може бути ознакою, що вказує на місце розташування давнього житла. Дослідник за її ознаками може навіть до розкопок припустити розташування печі.

Стільське городище постановою Кабінету Міністрів 2001 року внесено до реєстру нерухомих пам’яток історії та культури, Незважаючи на те, що Стільське городище вже давно стало популярним туристичним об’єктом, серйозних наукових робіт там так і не проводилося. Одного ентузіазму Ореста Корчинського та інших прихильників «Великої Хорватії» явно замало. А грошей на ґрунтовні дослідження ніхто не виділяє.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Їхати з Автовокзалу до Миколаєва або села Тростянець (перед Миколаєвом). Там пересісти на автобус  Миколаїв- Стільське, який курсує з інтервалом 1-1,5 год.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп їхати до села Тростянець (перед Миколаєвом), де повернути ліворуч. Відстань від Львова – 40 км.

Мандрівки