Мандрівки

Пам’ятки тисячолітнього Белза

Белз — одне з найдавніших українських міст. Його тисячолітня історія пов’язана зі славними іменами представників різних народів – володаря України-Руси князя Ярослава Мудрого та литовського князя Любарта Гедиминовича, королів Польщі Казимира ІІІ та Угорщини Людвіка І, юдейського цадика Соломона Рокаха.

Вид на історичну частину Белза

Повноцінно розповісти в одній статті про історію та пам’ятки Белза, який з 2001 року має статус Державного історико-культурного заповідника, справді складно. КРАЙ обіцяє детальніше описати архітектурні шедеври міста, а поки коротко оглянемо історію Белза та його основні пам’ятки.

Короткий курс історії Белза

Історія Белза сягає часів розквіту Київської Русі. Вперше місто згадується ще у «Повісті врем’яних літ», де розповідається, що у 1030 році Ярослав Мудрий відвоював його у поляків. На той час Белз був уже великим містом, захищеним валами та стінами, тож можна сміливо припустити, що його історія є значно давнішою.

Один з гербів Белза на дзвіниці храму св. Миколиу на Замочку

Окреме Белзьке князівство сформувалося у 1170 році -його першим князем був Всеволод Мстиславич, рідний брат засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславича. Пізніше Белз став частиною Волинського, а згодом Галицько-Волинського князівства. А в середині XIV століття свої претензії на цю землю висловив польський король Казимир ІІІ.

Боротьба за спадщину галицько-волинських князів між Казимиром ІІІ та його союзником угорським королем Людвіком I з одного боку та литовським князем Любартом Гедиминовичом – з іншого – тривала десятиріччя. Белз, як і інші волинські міста, переходив з рук у руки, аж поки остаточно не перйшов під владу польської корони. У 1462 році місто стало центром Белзького воєводства в її складі, і було ним аж до першого поділу Речі Посполитої у 1772 році.

Огорожа старого юдейського цвинтаря

Магдебурзьке право  Белз отримав ще у 1377 році, а у 1509-му воно було підтверджене. Середньовічний Белз був відносно великим містом, значним центром ремесла та торгівлі. За реєстром, в 1578 році в місті було 96 ремісників, а разом з повітом – 410. Белз мав право сховища солі, тобто мав монополію на купівлю та перепродаж солі, що давало місту дуже великий прибуток. Тут проводилися ярмарки і торги, місто мало право збору мита за переїзд мостом через річку Солокію, а також збору королівського мита від продажу зерна.

Храм св. Миколи та руїни келій монастиря домініканок

Белз відомий також як святе місце для представників різних релігій. Місто відоме, як центр паломництва юдеїв-хасидів, але про це дещо пізніше. Також з Белзом пов’язана історія головної святині сучасної Польщі – чудотворної ікони Божої Матері Ченстоховскої. Образ цей, як стверджує легенда, написаний самим євангелістом Лукою, на українські землі потрапив  через святителів Кирила й Мефодія, а до Белза — шляхом династичних шлюбів. Хоча історики вважають цю історію занадто фантастичною, схиляючись до версії авторства невідомого візантійського художника XII чи XIII століть.

Руїни домініканського костелу

З іконою пов’язана легенда про чудесний захист міста під час облоги Белза татаро-монголами. Легенда розповідає, що місцеві мешканці, уповаючи на захист Пресвятої Богородиці, винесли ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява, у якій нападники піддалися паніці й підняли зброю один на одного. Багато татар загинуло, а уцілілі, нажахавшись, втекли від міста. З того часу на святій іконі залишився трикутний шрам.

Чудотворний образ перебував в замковому храмі до 1377 року, коли угорський намісник Галичини князь Владислав Опольський вивіз його до Львова, а пізніше до польського містечка Ченстохови.

Юдейський кіркут у Белзі

Буремна історія Белза різко змінилася у ХХ столітті. У часи другої світової та перші повоєнні роки місто втратило практично усіх своїх корінних мешканців. Більшість євреїв виїхало звідси разом з радянськими військами у 1939 році, а ті що залишились, були знищені гітлерівцями у 1942-му. У 1947-му, після передачі цих земель Польщі, на схід було переселено місцеве українське населення. А в 1951 році, під час обміну територіями між СРСР та ПНР, уже місцеві поляки змушені були відправитись на захід. Після цього Белз був заселений переселенцями з інших регіонів України та усього СРСР.

Розвиток міста обмежував і статус прикордонного населеного пункту – тож до наших днів він дійшов тихим провінційним містечком з населенням меншим за 2,5 тисячі осіб. Що втім, не применшує його туристичної привабливості – попри значні втрати воєнних років у місті збереглося кілька цінних історичних пам’яток.

Белзька ратуша – колишні келії монастиря домініканів

Домініканські монастирі

Отці -домінікани з’явилися в Белзі на запрошення князя мазовецького та белзького Земовіта IV у 1394 році. Тоді ж монахи збудували дерев’яний костел та монастирські келії. В середині XVI століття костел та монастир вже були мурованими. Первісно тринавний костел з трансептом, витягнутим циркульним вівтарем, та могутніми контрфорсами при стінах протягом свого існування часто піддавався перебудовам, найзначнішу з яких було зроблено на початку ХVIII століття. Тоді ж було зведено барокову монастирську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. Дзвіницю розчленовану пілястрами іонічного ордеру та прикрашено волютами та ліпниною.

Дзвіниця домініканського монастиря

Поруч із дзвіницею стоїть споруда з чотириярусною вежею, де нині розташована міська рада. Однак функцій магістрату, як і типового ратушного вигляду, цей будинок набув лише у 1920 році. Первісно ж у цій двоповерховій будівлі з вежею розміщувалися келії домініканського монастиря, зведені ще у XVII столітті. Під час реставраційних робіт у 2004 році в третьому ярусі вежі знайдено єдині вцілілі стінописи монастиря, які відносять до часів спорудження будівлі. Вежу ратуші прикрашає ажурний ліхтар, а на її четвертому ярусі у 1920 році встановлено годинник. За легендою, його стріли були колись виготовлені з татарських стріл.

Руїни домініканського костелу

Якщо колишні келії нагадують середньовічну ратушу, то розташовані поруч з ними мальовничі руїни схожі на залишки древнього замку. Однак ці руїни мають не такий вже й давній характер – це все, що залишилося від костелу домініканців внаслідок обстрілу радянською артилерією у 1944 році.

Розташованому поруч храмові  жіночого монастиря домініканок пощастило значно більше – він дійшов до наших часів практично неушкодженим.

Церква св. Миколи – колишній монастир домініканок

Кляштор домініканок було засновано на два з половиною століття пізніше, ніж чоловічий монастир – у 1635 році, стараннями дружини віленського каштеляна Софії Ходкевич та за сприяння короля Владислава IV. Первісний дерев’яний костел (розташовувався він у іншому місці, на Люблінському передмісті) простояв недовго і був спалений татарами у 1647 році. Новий храм, що постав у 1657 році, був уже мурованим і розміщувався на новопридбаній ділянці у центрі Белза.

Костел був зведений у барочному стилі  у вигляді базиліки з двома симетричними триярусними вежами на фасаді. Первісно храм мав червоний колір цегли, з якої був споруджений, і лише пізніше його отинькували. У XVIII столітті в нішах на фасаді встановлено чотири скульптури: святі Урсула, Катерина Сієнська та Розалія. Ім’я четвертої святої до наших часів не дійшло. Фронтон костелу, крім скульптур, прикрашають пілястри доричного ордеру.

Церква св. Миколи – колишній монастир домініканок

Паралельно з костелом булор зведено і келійні корпуси, спочатку дерев’яні, а у у 1743 році вони були замінені на муровані. Їх двоповерхові корпуси прибудовані до південної і західної стін костелу. Разом з костелом вони утворюють замкнений внутрішній дворик. На жаль, нині ці корпуси, на відміну від реставрованого костелу, продовжують перебувати в аварійному стані.

Фасад храму зі скульптурами святих та зображенням св. Миколи

Після переходу Белза під владу Габсбургської монархії, у 1785 році монастир домініканок ліквідують, а храм передають греко-католицькій громаді міста та переосвячують в церкву святого Миколи. Сюди переносять іконостас  з розібраної дерев’яної церкви святого Духа. У 1893 році в храмі було встановлено новий іконостас, виконаний перемиськими малярами за зразком катедрального перемиського, а 1900 року церкву розписав львівський маляр Михайло Боярський, а на фронтоні фасаду було встановлене мозаїчне зображення св. Миколи.

У 1906 році монастирський ансамбль доповнила дзвіниця, збудована за проектом архітектора Филимона Левицького у так званому неоукраїнському стилі.

Дзвіниця церкви св. Миколи

Під час короткочасного перебування Белза у повоєнній Польщі в 1944-1951 роках церкву знову було переобладнано на римо-католицький костел. А після передачі міста в склад СРСР та виселення місцевих поляків, храм було закрито та віддано під склад. Лише у 1991 році колишній костел знову передали греко-католикам і повторно освятили як церкву Святого Миколая.

Обидві світові війни пошкодували цей сакральний комплекс. Храм зберігся й до цього часу і нині потроху реставрується. А ось монастирські келії у радянський час були зруйновані і в такому стані перебувають і нині.

Храм св. Миколи на Замочку

Замочок. Храм св.Катерини – св.Валентина – св.Миколи

Фасад храму св. Миколи

Замочок є найдавнішим районом Белза, хоч нині і розташований на його околиці. Саме тут стояв княжий замок давньоруської доби, який був знищений монголо-татарами у 1241 році Пізніше він був відбудований і простояв ще довгий час, аж поки у 1655 році не був зруйнований козаками Богдана Хмельницького.

Саме в дерев’яному костелі Святої Катерини, що розміщувався на території давнього замку, зберігалася чудотворна ікона Белзької Богородиці, нині відома як Ченстоховська. Цей образ, що став святинею для вірних різних обрядів і надав особливої шани Катерининському костелу, який завдяки іконі часто називали ще костелом Найсвятішої Марії Панни.

На жаль, особлива шана не додавала міцності старим мурам, і на початку ХХ століття храм, що перебував уже в напіваварійному стані, вирішено було перебудувати. Будівничим фактично нового костелу, який було зведено у стилі модерну з елементами готики став Калікст Крижановський. Хрещатий у плані, з гранчатою апсидою та наріжними контрфорсами, храм має асиметричний фасад з однією вежею та вмурованими у нього ядрами. Костел будувався з 1906 по 1911 роки і був освячений на честь святого Валентина.

Триаркова брама з гербом Белза – пушкарем з гарматою

У 1930-і роки храмовий комплекс було ґрунтовно розбудовано. Так, у 1933 році було збудовано модернову дзвіницю з елементами романтизму. Двоярусна дзвіниця увінчана короною, а на її фасаді розміщено один з історичних гербів Белза – зображення грифона.

Інший герб Белза – пушкар з гарматою – було зображено на триарковій брамі костелу, яка постала двома роками пізніше, у 1935-му.

Каплиця святого Валентина

Того ж року у саду за храмом було збудовано у стилі функціоналізму каплицю святого Валентина. ЇЇ химерний силует формують кілька частин різної висоти – дві вежі на високому стилобаті та парні марші сходів зі встановленими над ними скульптурами святих Франциска та Домініка. У вівтарі каплиці нині перебуває копія ікони Ченстоховської Божої Матері, подарована поляками у 2006 році.

Фрагмент мурів Хресної дороги з наріжними капличками

Завершило розбудову кархітектурного ансамблю у 1938 році спорудження Хресної дороги у вигляді цегляних мурів з 14 станціями, що оточують комплекс. Задня стіна, з боку річки Солокії, акцентована двома наріжними капличками.

Однак уже скоро так щедро розбудовану святиню чекала зовсім інша доля. Після розчленування Польші нові господарі (спершу німецькі, а згодом і радянські) надали храмовому комплексу функцій прикордонного сторожового пункту.

Після проголошення Незалежності України, у 1991 році церкву передано православній громаді, і освячено на честь святого Миколи. Нині завершується реставрація храму.

Церква святої Параскеви

Деревяна церква святої Параскеви

Точних даних про час побудови цієї церкви немає, хоча дослідники припускають, що вона може походити ще з XV століття.  Першим документом, який згадує про П’ятницьку церкву є податковий реєстр 1515 року. Документи XVII століття описують боротьбу за церкву між уніятами та православними, тоді ж декретом королівських комісарів церкву святої Параскеви було надано православній громаді.

Римо-католицька капличка на белзькому цвинтарі

Десь між 1762 та 1766 роком церкву перебудували, тоді ж було збудовано і дзвіницю біля неї. Церква була тридільною і триверхою – три зруби завершувалися трьома восьмериками, вкритими шоломовими банями з великими сліпими ліхтарями. У 1896 році церква зазнала значної перебудови, зокрема було збудовано новий бабинець, майже рівним по ширині з навою.

Під час реставрації 1977 року (на той час церква уже кілька десятиріч була закинутою і напівзруйнованою), бабинець розібрали, перетворивши храм на дводільну церкву капличного типу.

З 1774 року церква перестала бути парафіяльною, приєднувшись до міської парафії церкви Святого Духа. Оскільки після ліквідації австрійським урядом цвинтарів при міських храмах саме навколо П’ятницької церкви формується єдиний міський цвинтар, вона стала використовуватись в якості поховальної каплиці.

Після реставрації 1977 року церква стала музеєм, а в 1991 році її було передано греко-католицькій громаді. В останні роки в церкві було проведено ремонтні роботи, зокрема замінено гонтоване покриття.

Мацеви белзьких цадиків на юдейському кіркуті

Юдейські памятки Белза

Юдейська громада Белза була створена ще наприкінці XIV століття. Довгий час її чисельність не перевищувала 20 % населення міста, яке було в більшості русинським, але з середини ХІХ сторіччя кількість белзьких юдеїв починає стрімко зростати – за переписом 1910 року їх було 60 відсотків від загальної кількості жителів, яких тоді у Белзі налічувалось більше 6 тисяч осіб.

Феномен цей пов’язаний, зокрема, з переїздом до міста близько 1830 року хасидського цадика Соломона Рокаха, якого євреї-хасиди вважали чудотворцем. За його вченням, саме до Белза має прийти юдейський месія. Родина Рокахів,звання цадиків у якій передавалося з покоління у покоління, міцно закріпилася у Белзі, а до міста почали з’їжджатися хасиди.

Молитовний будинок товариства Ішре Лев

Більшість юдейських пам’яток, між них велика синагога 1845 року, збудована самим Соломоном Рокахом, були знищені в роки гітлерівської окупації. Єдина синагогальна споруда, що збереглася в Белзі до нашого часу – це збудований у 1910 році будинок молитовного товариства Ішре Лев, яке займалося підтримка хворих і убогих. Молитовний будинок був майже повністю зруйнований на самому початку І світової війни,  5 вересня 1914 року, і відбудований у 1930-х коштом сім’ї Рокахів. Будинок товариства Ішре Лев дивом уцілів в роки другої світової, коли німецька адміністрація висадила в повітря всі інші юдейські святині,.

Іншою юдейською пам’яткою, що дійшла до наших днів, є залишки цвинтаря-кіркута, на якому збереглися більше десятка  надгробних плит-мацев, серед яких й мацеви белзьких цадиків Рокахів Влітку 2007 року цей священний для хасидів кіркут було реставровано та обнесено мурованою огорожею. Белзький кіркут і сьогодні залишаються місцем паломництва хасидів з усього світу.

Аріанська вежа

Аріанська вежа

Найдавнішою із збережених пам’яток Белза вважається збудована 1606 року так звана Аріанська вежа. Дослідники досі сперечаються про її призначення – одні вважають, що вона слугувала каплицею, інші бачать її середньовічним арсеналом.

Споруда сильно постраждала у часи Другої світової війни. Тому скористаємося її описом у статті  Лева Чачковського «Княжий Белз», виданій у Львові 1936 року. Ось як описував пам’ятку дослідник: «Минувши ринок, побачимо ліворуч шестигранну будівлю з цегли, що її назвали невластиво аріянським собором. Над входовими дверми будівлі знаходиться герб «Равіч» із цифрою 1606 та з букв A-Z, P-B. Будинок стоїть на парахіяльному майдані та деякий час правив на перехов земських актів, перенесених туди із замкової пивниці».

У роки війни було втрачено і герб, і датування, і інші написи. Сама вежу у недавні роки від реставрували та вкрили шатровим черепичним верхом.

Белзький святий Вінцент

Колона святого Вінцента

Колона зі скульптурою каплана Вінцента – католицького святого, який вважається опікуном убогих, хворих і терплячих та засновником товариства Лазаристів, встановлена на передмісті Белза  Заболотті , на виїзді у бік Червонограда.

Святий Вінцент, що стоїть на високому бароковому постаменті, зображений молодим чоловіком в чернечому одязі та плащі-пелерині, який лівою рукою спирається на щит. У піднятій правій руці святий колись тримав факел, який на жаль, втрачено.

Походить колона з XVIII століття. Пластика скульптури, автор якої залишився невідомим, вважається одним з кращих зразків барокової різьби в Україні.

Як добратись зі Львова

Потягом

Через  Белз один раз на день курсує електропотяг Рава-Руська – Сокаль. Відправлення з Рави-Руської – 05.30, з Сокаля – 14.26, з Червонограда – 14.41. Повний розклад можна подивитися тут.

Автобусом

Прямого автобусного сполучення зі Львовом Белз не має. Потрібно їхати на Червоноград  (автобуси відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 60 хв), де пересісти на автобус в напрямку Белза.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Жовква-Червоноград. За Великими Мостами звернути ліворуч.  Відстань – 73 км

На карті:

Мандрівки