Мандрівки

Палац Потоцьких: Франція посеред Львова

Якось уже повелося, що Львів, передовсім туристам, полюбляють позиціонувати як маленький Париж. Порівняння, м’яко кажучи, дещо натягнуте, коли врахувати, що переважна більшість архітектурних шедеврів міста – це творіння геніальних італійських майстрів. А поза тим у самому центрі Львова таки можна знайти клаптик «справжньої» Франції, що став одним із символів міста.

Палац Потоцьких у Львові

Збудуйте мені Францію

Палац Потоцьких прийнято вважати найбільш «французькою» спорудою Львова. Центральновісьова композиція палацу, два поверхи з масандровим додатковим поверхом в центральній частині,  триповерхові ризаліти, які завершуються «французькими дахами», напівкругла тераса з тильного боку – усе це нагадує знавцям архітектуру палацу Мезон-Лаффіт поблизу Парижа середини ХVІІ століття.

Вхід до палацу

На початку ХІХ століття родині Потоцьких чимось набридає їхній старий маєток, відомий нині як Палац Бесядецьких на площі Галицькій. Потоцькі його продають і купують натомість нерухомість на вулиці Широкій, нинішній Коперника. Із тогочасних міських планів видно, що в цій місцині був невеликий парк, мисливська садиба і кілька господарських будівель. Усе це розташовувалося на доволі болотистій місцевості, з огляду на близькість Полтви.

У середині 60-их років позаминулого століття Альфред ІІ Юзеф Потоцький та його дружина Марія Климентина з Сангушків будують на придбаному місці перший палац, який порівняно зі своїм наступником виглядав доволі скромно. Архітектор Ігнацій Хамбреза спроектував без пафосну двоповерхову споруду в стилі класицизму, яка дуже швидко перестала милувати очі та гріти душу її вельможним власникам. Тож у 1860 році її розбирають із планами звести на місці палацикуХамбрези щось розкішніше та монументальніше. Дивлячись на нинішній палац Потоцьких, розумієш, що задум удався. Але перед тим вартує сказати кілька слів про Альфреда Юзефа та Марію Климентину, завдяки яким Львів отримав один із своїх шедеврів.

Парковий фасад палацу

Вельможні естети

Альфред ІІ Юзеф Потоцький народився 29 липня у Ланьцуті. У наших краях здобув славу одного з найвпливовіших державних діячів Австро-Угорщини. У 1862 році він став членом верхньої палати австрійського парламенту, через 5 років був призначений міністром сільського господарства, а у 1870 році очолив австрійський уряд. Внаслідок політичної боротьби уже через рік змушений був піти з цієї посади, однак його заслуги визнав цісар Франц Йосиф, нагородивши орденом Золотого Руна. 1863 року Альфред Юзеф був обраний до Галицького Сейму і залишався його депутатом до самої смерті. По завершенні кар’єри у Відні став ключовою фігурою галицької політики. Протягом 1875-1877 років обіймав посаду маршалка Галицького Сейму, а наступні вісім років був намісником Галичини. У політики Потоцького було багато прихильників і достатньо ворогів, однак це інша тема.

Альфред ІІ та Климентина Потоцькі

18 березня 1851 року у Славуті Альфред побрався з 21-річною Марією Климентиною – донькою Романа Сангушка. Потоцький, будучи палким шанувальником усього французького, зокрема тамтешньої архітектури, за можливістю намагався відвідувати Францію. Помер він у Парижі 18 травня 1889 року, так і не побачивши завершеним виплеканий у своїх мріях палац. Марія Климентина (графиня, до речі, була ще й власницею містечка Сатанова) пережила чоловіка на 14 років і відійшла у засвіти 17 жовтня 1903 року у Львові.

В’їздна брама палацу

Повернення в епоху Людовика ХІV

Повернімося до палацу, спорудження якого розпочалося 1880 року Альфредом Юзефом, тривало майже десять років і було завершено уже його дружиною та сином Романом.

Як поціновувач усього французького, галицький намісник запросив французького архітектора Луї Альфонса РенеДоверн’є, котрий створив проект у стилі бароко епохи короля Людовика ХІV. Безпосередньо будівництвом керував львівський зодчий Юліан Цибульський, який разом зі своїм колегою Людвіком Балдвіном-Рамултом дещо модифікували проект. Цибульський походив з Ланьцута, де на той час була основна і улюблена резиденція Потоцьких гербу Пилява, тож вніс у львівський палац деякі «ланцутські» елементи. Варто нагадати, що проект палацу, як яскраве досягнення свого часу, у 1892 році експонувався у Львові на будівельній виставці.

В залах палацу Потоцьких

Пластичне оздоблення палацу було здійснене через певний час після його спорудження. Його автором вважають Петра Герасимовича. Припускають також, що до оздоблення палацу долучився і професор Львівської політехніки, знаменитий скульптор Леонард Марконі.

Плани, рисунки, описи залів і палацових кімнат, виконані у 1932 році інженером Маньковським, свідчать, що початково будинок мав 102 приміщення. Згідно з цими документами у партері (1-му поверсі) розташовувався хол, салон Червоний (Головний), “Білий зал” (Бальний салон) з галереєю для музикантів на висоту півповерха, з окремим входом  з бічної сходової клітки, їдальня (Блакитний або Бенкетний салон), Камінний салон, кабінет графа-ордината, кімнати “Голуба”, “Рожева”, “Червона” та спальня.

В залах палацу Потоцьких

В оформленні парадних залів першого поверху широко використані ліпнина, позолота, різнокольоровий мармур, цінні породи дерева, розпис. З вулиці на подвір’я ведуть парадні монументальні ворота з двома флігелями, прикрашені картушем з гербом Пилява. Для прийомів у палаці Потоцьких були передбачені місця для під’їзду екіпажів, зали для зустрічей. З південно-західного боку біля палацу були збудовані з нетинькованої червоної цегли будівлі стайні з барельєфами коней та служб, з виходом на теперішню вулицю Стефаника. Від сторони вул. Коперника палац відділяє огорожа з парадними воротами та флігелями для сторожі. Тильні ворота маєтку виходить на вулицю Тиху. Загальна площа палацу становить 3100 м².

В залах палацу Потоцьких

Наприкінці XIX — на початку XX сторіч навколо палацу Потоцьких відбувалася велика забудова. З’явилася низка багатоповерхових будинків, частина з яких виходила передніми фасадами на вулицю, а тильними частинами в сторону палацу. Тому вид на палац Потоцьких залишився відкритим лише з вулиці Коперника.

Дивом врятований

Маємо завдячувати милосердю випадку, що маємо щастя оглядати палац Потоцьких сьогодні, через сто років після буремних львівських подій.

В залах палацу Потоцьких

Споруда дивом не постраждала під час боїв за Львів, які українці вели з поляками у 1918 році. А вже наступного року палац ледь не став жертвою нещасного випадку. 22 листопада 1919 року на палац упав літак американського пілота Едварда Ґрейвса, що брав участь в показових польотах над центром Львова з нагоди 1-ї річниці зайняття міста поляками. Падіння літака та вибух паливних баків спричинили пожежу верхніх поверхів та даху будинку. Пошкодження були настільки суттєвими, що ремонт та реставрація палацу тривали аж до 1931 року. Роботи здійснювалися за гроші держави, котрі граф Альфред ІІІ Потоцький відсудив як компенсацію за спричинені збитки. Після приходу німців у 1939 році Альфред ІІІ, залишив Львів і поселився у Ланьцутському маєтку, а тим часом в палаці без власника було розквартировано штаб італійської армії.

В залах палацу Потоцьких

Уже за радянської влади палац був переданий Інституту геології і геохімії горючих корисних копалин. А З 1972 року тут розміщувався Палац урочистих подій. Тисячі львів’ян і нині зберігають у родинних альбомах весільні фотографії, зроблені в розкішних інтер’єрах Палацу Потоцьких.

Ще одна загроза для споруди несподівано виникла наприкінці 80-их років ХХ століття, коли у місті загорілися ідеєю підземного трамваю. Тоді у парку за палацом почали роботи з прокладання тунелю, вирили першу вентиляційну шахту і помітили, що тутешній болотистий грунт почав просідати, руйнуючи фундаменти довколишніх будинків.
Найбільше постраждав фундамент палацу Потоцьких, який довелося зміцнювати, насичуючи ґрунт рідким склом. На згадку про провальний проект підземного трамваю в палацовому парку нині стоїть прибудова, у якій з 1997 року діє Музей мистецтва давньої української книги.

В залах палацу Потоцьких

У 2002-му році палац передали Львівській галереї мистецтв. Сьогодні там розташовано її відділ «Європейське мистецтво XIV-XVIII століття», в якому представлено цілу низку живописних шедеврів, зокрема роботи  Жоржа де Латура та Франциско Гойї.

Адреса: м. Львів, вул. Коперника, 15

Мандрівки