Мандрівки

Свідок тріумфів і трагедій. Жовківський костел святого Лаврентія

«Вір, моя наймиліша дружино, в задум мій збудувати костел на визначеному місці, вже розпочато підготовку матеріалу, у моїй кімнаті вже є готова модель. Знає про неї мій будівничий Петро. Постарайся збудувати цей костел». Такі слова залишив у заповіті своїй жінці Регіні засновник Жовкви, коронний гетьман Станіслав Жолкевський, вирушаючи в черговий похід у січні 1606 року.

Гетьман Станіслав Жолкевський

Можливо, щось схоже 73-річний полководець говорив і у 1620 році, вирушаючи в свій останній похід. Говорив, наче відчуваючи, що більше ніколи не побачить ні коханої дружини, ні улюбленого міста, ні свого чергового великого задуму – величного храму. І навіть його повернення до Жовкви уже по смерті буде моторошним, наче підкреслюючи всю трагедію одного з найгрізніших полководців своєї епохи.

Свій останній похід Станіслав Жолкевський здійснив у 1620 році під Цецору на підтримку молдавського господаря Гаспара Граціані. Але будучи зрадженим останнім, вступив зі своїм військом у нерівний бій з набагато чисельнішою турецько-татарською армією. 7 жовтня Жолкевський поліг на полі бою, а його відрубану голову турки привезли у подарунок султану і демонстрували на вулицях Стамбула. Згодом дружина загиблого Регіна з Гербуртів викупила голову за неймовірні на той час 3 мільйони злотих і поховала разом з тілом у збудованому його волею костелі св. Лаврентія в Жовкві.

Храм св. Лаврентія

Храм воїна

Головний костел Жовкви розташувався на пагорбі, який спеціально під споруду насипали татарські бранці Жолкевського. Будівництво розпочалося 1606 року за проектом популярного тоді італійського архітектора Петра Щасливого. На той час за проектом будівничого вже було зведено Жовківський замок і кілька знакових споруд у Львові, зокрема синагогу «Золота роза» та школу єзуїтів. Та й сам Петро з 1952 року проживав у Жовкві, а з 1601 року навіть був її війтом.

Але видатному архітектору, як і фундатору храму, доля не подарувала шансу побачити костел святого Лаврентія у всій його красі. Після смерті Петра Щасливого у 1610 році роботу над добудовою костелу продовжив інший знаменитий італійський архітектор Павло Римлянин. Коли ж через вісім років помер і він – за справу взявся черговий італієць – Амбросій Прихильний, який на той час уже залишив вагомий слід в архітектурі Львова.

Фриз костелу має багате скульптурне оздоблення

Власне мурування стін завершили ще за Павла Римлянина. Храм отримав форму латинського хреста з двопрясловою навою. У північній частині трансепту (поперечна нава у хрестоподібних храмах) розміщена каплиця Пресвятої Діви Марії, у південній – каплиця Пресвятої Трійці.

Вхідний портал храму – шедевр ренесансної архітектури

Зовні костел оперезаний високим кам’яним цоколем, а вгорі кидається в очі сильно виступаючий профільований карниз та широкий фриз доричного ордену з метопами і тригліфами. У метопах розміщені вирізьблені з каменя постаті кінних гусар і лучників, поранених воїнів, композиції з вежами, елементами озброєння, розетами з листя, медальйонами з лаврового листя, гербами Жолкевських, гербовими орлами. Дослідники наголошують, що цей фриз є доволі унікальним твором для тогочасної будівельної традиції на землях Речі Посполитої і, що цікаво, певним чином нагадує фриз Успенської церкви у Львові.

Високі вікна нави, трансепту, пресбітерія з півкруглим завершенням мають профільоване обрамлення. Об’єми захристя, скарбниці вгорі обведено антаблементом з фризом декорованим тригліфами і метопами з карнтушами. Квадратні вікна з кованими ґратами мають кам’яне профільоване обрамлення і на першому ярусі завершені фризами з тригліфами і метопами з розетами, профільованим карнизом.

Вхідний пізньоренесансний портал  першої чверті XVII ст. обрамлено архівольтом і нішами з мушлями.  У нішах розміщено постаті євангелістів, а у нішах пілону – скульптури покровителя храму св. Лаврентія, св. Станіслава єпископа, святих Петра і Павла. На замковому камені архівольту розміщено скульптурне погруддя Бога-Отця і голови ангелят. Поля понад архівольтом оздоблено крилатими голівками ангелів і обрамлено пасмом квіткового орнаменту. Вся композиція завершена трикутним фронтоном з профільованим навершшям, де пара ангелів тримає ліхтар. Вгорі фронтон фасаду увінчано позолоченою фігурою Архангела Михаїла, яка, очевидно походить з 1620-х років. Портал вважають за один з найдосконаліших прикладів ренесансної  архітектури на теренах України та Польщі.

Скульптурне обрамлення вхідного порталу

У крилі трансепту облаштовано другий вхід до костелу з більш скромним декором — трикутним фронтоном, архівольтом і пілонами декорованими голівками ангелів та розетами. Об’єми костелу покрито двосхилими дахами з сигнатурою понад пресбітерієм.

Додадкового шарму костелу і всій Жовкві з боку Глинської брами додає триярусна восьмигранна оборонна вежа-дзвіниця, зведена у першій чверті XVII ст., наймовірніше, за проектом того ж таки Амброзія Прихильного. Вежа була суттєво пошкоджена пожежею 1690 року, але невдовзі відбудована. Після чергових потрясінь дзвіницю вже відбудовували у першій третині ХХ століття на кошти отця Лаврентія Ожги. Вежа покрита восьмигранним бароковим дахом, в її нижніх ярусах збережені стрільниці. Після нищення в радянську епоху чергове відновлення вежі здійснили уже в часи Незалежності. Цікавий момент: дзвіниця має невеликий нахил, через що гіди та туристи з розвинутою уявою шукають у ній схожість з Пізанською вежею.

Оборонна вежа-дзвіниця костелу св. Лаврентія

Розкіш втрачена і врятована

Своїм багатим оздобленням храм у першу чергу завдячує двом жінкам – вдові Жолкевського Регіні та Софії Данилович – доньці руського воєводи Івана Даниловича та матері короля Яна ІІІ Собєського. Обидві не скупилися, аби інтер’єр жовківського храму виглядав не бідніше, ніж у найбільших храмах держави.

Головний вівтар

Детально описувати словами те, що треба бачитинап власні очі, не має сенсу. Тому зупинимося тільки на найважливіших елементах інтер’єру.

У церкві встановлено головний пізньобароковий вівтар першої половини XVIII  століття з фігурою Розп’яття й образом Св. Лаврентія. Два бічні вівтарі того ж періоду схожі забудовою до головного вівтаря. У вівтарі Матері Божої (північне рамено трансепту) було встановлено образ Богородиці XVII ст. роботи Карло Дольчі, фондований Яном ІІІ Собеським. Угорі ж розміщувався втрачений сьогодні образ святого Йосифа авторства – увага! – Софії Фредро Шептицької. Матір майбутнього митрополита Андрея подарувала роботу костелу з нагоди його реставрації у 1867 році.

Вівтар Пресвятої Трійці у південній частині трансепту містив образи Пресвятої Трійці авторства Миколая Стшегоцького і св. Анни роботи Анни Райської. Ще чотири бічні вівтарі походять з 3-ї чверті ХІХ ст. і виконані маловідомими художниками того часу.

Орган костелу св. Лаврентія

Орган костелу у 1811 році встановив о. Тадеуш Братковський, використавши скульптури XVIIІ ст., вірогідно, з поховання Якуба Собєського. Орган кілька разів зазнавав пошкоджень і остаточно був відновлений львівським майстром  Рудольфом Гассе у 1935 році завдяки пароху, вже згаданому отцю Лаврентію Ожзі.

Вівтар Матері Божої

А вже через якихось 11 років для храму настали сумні часи. У 1946 році його закрили, перетворивши, як це чомусь полюбляла радянська влада, на склад мінеральних добрив. Через пошкодження даху відбулось знищення його дерев’яних конструкцій, замокання склепінь, що призвело до падіння елементів ліпного оздоблення. Було знищено орган, значно пошкоджено фігури, барельєфи надгробків, розбито більшість пам’ятних таблиць, пограбовано поховання у крипті. Значних втрат зазнали надгробки фундації Яна ІІІ, де були відбиті голови, руки фігур. Ікону з вівтаря «Богородиця з дитиною»  Карло Дольчі  вивезли до Ермітажу.

Відновлення храму після безбожних часів почалося уже наприкінці ХХ століття.  Костел став  першим храмом Жовківщини, який повернули у 1989 році римо-католикам. З 1990-го року  реставрацією костелу зайнялись польські фахівці за кошти польської Фундації охорони пам’яток. На 2010-ті роки відновлено значну частину давнього оздоблення костелу з заміною пропалих вівтарних образів новими, що переважно походять з інших храмів Львівщини. Доволі багато скульптур та картин з костелу перебуває сьогодні у музеях Львова та Кракова.

І ще один момент, який заслуговує на увагу. 17 листопада 2001 року у костелі було короновано образ Жовківської Божої Матері, який Святіший Отець Іван Павло ІІ освятив під час Богослужіння  у Львові 26 червня 2001 року.

Склепіння храму

Доля батальних полотен

Гордістю храму свого часу були чотири велетенські полотна із сюжетами знаменитих битв, встановлені для увічнення військової слави Станіслава Жолкевського та Яна ІІІ Собеського.

«Битву під Клушином» спеціально для встановлення у церкві 1620 року написав львівський художник Симон Богушович на замовлення Станіслава Жолкевського. Її кілька разів відновлювали, у тім числі й наприкінці минулого століття.

Андреас Штех. «Битва під Хотином»

На замовлення Яна ІІІ Собеського були виконані три інших картини з «великої четвірки». «Битву під Хотином» у 1679 році написав німецький художник з Данціга Андреас Штех. Ще дві роботи – «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами» – виконав італійський живописець Мартин Альтомонте. За розпорядженням Яна ІІІ у 1695 році  для картин були виготовлені позолочені рами з монограмами JTRP (JoanesTertiusRexPoloniae) в картушах.

Не доведено, але існує цілком вірогідна легенда, що для того, аби Альтамонте міг написати «Битву під Віднем», сотні вояків імітували її поблизу Жовкви.

Картини зараховують до найбільших батальних картин світу. Однак навіть велич часом не може встояти перед банальними проблемами. Через розміщення у неопалюваному костелі на ХІХ ст. стан картин сильно погіршився і цісар Франц Йосиф І після відвідин Жовкви у 1852 року ласкаво прислав з Відня художника Йозефа Енгарта для їхньої реставрації. Картини перенесли на нову основу, використовуючи борошняний клей, через що згодом трапилася свіжа напасть – у них завелись шкідники, виїдаючи полотно та фарбу.

Мартин Альтомонте. «Битва під Віднем» (повний варіант картини)

Після закриття храму картини залишились без догляду і їхній стан значно погіршився. Шматки полотна буквально відривалися і звисали. Через розбиті вікна до храму залітали птахи, які на рамах картин почали вити гнізда з усіма подальшими наслідками. Роботи з порятунку полотен у 1965 році розпочав Борис Возницький. Першим ділом їх зняли  і перевезли до Львівської галереї мистецтв. Відтак було проведено їхню консервацію. А вже згодом, після багаторічних реставраційних робіт, з 2010-х років полотна експонуються у Золочівському та Олеському замках, час від часу викликаючи суперечки між польським і українським культурними, релігійними та дипломатичними середовищами. Поляки прагнуть повернути картини у костел, логічно вважаючи, що вони мали б перебувати у місці, для якого були створені. Українська сторона не менш логічно заперечує, мотивуюче це неможливістю належного збереження картин в храмових умовах. На жаль, запропонована свого часу Борисом Возницьким ідея про створення окремого експозиційного залу для унікальних робіт не знайшла підтримки на національному рівні і була відкладена у довгий ящик.

Амвон костелу

«Малий Вавель» у центрі Жовкви

Храм святого Лаврентія, який, до речі також посвячено на честь Небесної Цариці та св. Станіслава, – не лише архітектурний шедевр, а й місце паломництва.

За кількістю поховань значних державних і військових діячів жовківський костел не мав аналогів у Речі Посполитій і його називали «малим Вавелем», порівнюючи таким чином із криптою вавельського храму у Кракові, де покоїться цвіт польської нації. Щоправда після 1946 року надгробки, епітафії, пам’ятні плити зазнали значних пошкоджень і їхнє відновлення тривало майже 20 років.

Під пресбітерієм сходи ведуть у тишу прямокутної крипти костелу, де у саркофагах покоїться прах Станіслава та Регіни Жолкевських. Сакофаги неодноразово відкривали. 1689 року за розпорядженням Яна ІІІ Собєського, 1809 року за розпорядженням Ізабели Чарторийської, у 1905 році при консервації Гроном Консерваторів Східної Галичини з метою встановлення мармурових саркофагів.

Крипта храму св. Лаврентія

Найбільш вартісними пам’ятками костелу вважають два схожі між собою алебастрові надгробки Жолкевських у пресвітерії, виконані у 1630-х роках коштом Софії Жолкевської з Даниловичів. На високому цоколі з інскрипційними плитами розташовано дві ніші з мушлями у півциркульному завершенні, де розміщено фігури померлих у повний зріст. Ніші обрамлено профільованими архівольтами, в полях над якими розміщено крилаті голівкі ангелів. З сторін надгробки обрамлено колонами на п’єдесталах з капітелями. Над ними встановлено фігури святих-патронів померлих. Посередині розміщено гербовий щит з лавровим вінком, з обох сторін якого лежать алегоричні постаті і ще одна встановлена вгорі. Надгробки були відновлені у 1860-х роках Парисом Філіппі. З півночі розташовано надгробок Станіслава Жолкевського та його сина Яна. Вони зображені у обладунках з шоломами біля ніг. По сторонах надгробку встановлено фігури св. Івана Богослова та св. Станіслава єпископа, посередині – Архангела Михаїла, обабіч лежать алегорії Fortitudo i Justitia (Мужності та Справедливості). На цоколі виписано знамениті слова Вергілія –«З кісток наших нехай постане месник».

Надгробок Станіслава Жолкевського

З південної сторони встановлено надгробки Регіни Жолкевськоїта її доньки Софії Данилович, фігури яких зображено при столах з вервечками в руках. Надгробок вінчає фігури Матері Божої з дитиною, по краях фігури св. Регіни і св. Софії алегоричні жіночі фігури. У картуші розміщено герби Жолкевських,  Гербуртів, Ваповських і Фредрів.

Ян ІІІ Собеський, своєю чергою, виступив фундатором барокових аналогічних надгробків краківського каштеляна Якуба Собеського, старости корсуньського Станіслава Даниловича, виконаних з чорного мармуру й алебастру Андреасом Шлютером і встановлених при вході до пресбітерію. Вони оздоблені мілітарною символікою, алегоричними фігурами.

У костелі також встановлено епітафії багатьом іншим відомим людям своєї епохи з числа знаті та духовенства. Тут, зокрема, покоїться родина та нащадки Яна ІІІ Собєського. Костел св. Лаврентія для короля був не лише місцем смутку за рідними, а місцем тріумфу. Саме тут, у храмі, йому вручали орден Святого Духа, наданий французьким королем Людовиком ХІV. А його кохана дружина Марисенька прийняла у костелі орден Золотої Троянди, яким її нагородив папа Інокентій ХІ.

Епітафія Якуба та Константія Собеських

Як добратись зі Львова

Потягом

Їхати електричкою Львів-Рава-Руська до станції Нестерів-Львівський. Електрички відправляються з головного залізничного вокзалу двічі на день (о 9.15 та 20.55).

Автобусом

Автобуси Львів-Жовква відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Рава-Руська. Відстань – 30 км

На карті:

Мандрівки