Оборонна вежа П’ятничанського городища

Археологічні знахідки біля вежі датуються XIV ст., а от ніяких письмових документів про споруду не збереглося. Зараз всередині облаштований музей «П’ятничанська вежа» – філія Львівської галереї мистецтв.  Хоч у вежі і діє музей, та в будень часто закритий. Тому доводиться шукати серед місцевих когось, хто може відімкнути вежу і розповісти дещо про неї.

Дістатися до П’ятничанської вежі  досить легко – її видно з траси, що веде зі Львова на Рогатин. Ґрунтовою дорогою можна під’їхати під саму споруду. Зовні вежа квадратна, з дещо шпилястим дашком, поруч невеличка прибудова. Навколо споруди неглибокий рівчак, криничка. З пагорба, на якому власне і розташована вежа, особливо у гарну погоду, відкривається мальовничий вид: зелене поле  де-не-де позначене крапками червоних маків.

Селяни, що показували дорогу, говорять, туристів тут не часто побачиш, бо мало хто знає про розташування вежі. Жодних вказівників також немає. А так –  їдуть люди на машині – побачать вежу, то якщо їх зацікавить, тоді й заїдуть.

«От якби запустили воду у рівчак, та відновили міст, гарно все обробили, то й фестивалі можна тут проводити», – каже пані Ганна, мешканка П’ятничан.

Справді, якщо вірити кресленням, що їх бачимо всередині вежі, планують відновити міст зі спусковим механізмом. Такі мости були поширені в оборонній архітектурі  за часів княжої доби. Їх називали «мости з жеравцем», тобто з журавлем. При незначному зусиллі міст можна підняти і опустити за хвилину –дві. У музеї у вежі навіть зберігся прилад для його підняття.

Хоча історичних артефактів у музеї обмаль, однак сама собою вежа вже є унікальною археологічної цінністю.  Вона була збудована як сторожова башта, що стояла при важливому на той час битому шляху з Галича на Хелм. Колись башту вважали рештками замку магнатів Сєнявських. Так висока, 10-метрова,  башта п’ятничанського городища була не тільки оборонною, а й спостережною. З висоти її підсябиття (верхня частина оборонної башти, що розташовувалась відразу під її дахом, з отворами-бійницями, що дозволяло обороняти нижню її частину — «бити під себе»), де звичайно стояли вартові, прекрасно продивлялася вся долина річки Боберки, що простягалася від городища на північний захід, аж до Бібрки, як і шлях, що звивався нею здовж річки. Так же продивлявся шлях від городища на схід, до Стрілищ і відгалуження цього шляху в Ходорківцях на південь, до Ходорова, через сьогоднішнє село Дев’ятники. Очевидно вежу  використовували, щоб охороняти кордон Галицько-Волинського князівства, – її розміри і розташування вказують на це.  Також сюди селяни ховалися при частих набігах татар.

Із другої половини XIV століття і до ХІХ століття на теренах П’ятничанського замку був монастир.  «У нашому селі ходить легенда , що є підземний хід, яким з вежі можна дістатися до костела у сусідньому селі. Кажуть, монахи тікали ним під час небезпеки», – розповідає житель  Пятничан пан Микола.
Довгий час вежа була зруйнована. Цікавитися нею почали аж на початку 1990-х років. Тоді ж її реставрували, та облаштували музей.