Мандрівки

«Найгарніша дитина» владики Андрея. Історичний комплекс Національного музею у Львові

Недалеко від центральної частини Львова, позаду пам’ятника Михайлові Грушевському, в тихій, затишній місцині на невисокому пагорбі розташовано одну з найцікавіших споруд міської палацової архітектури. У глибині невеликого парку погляди львів’ян і туристів приваблює оточена зеленню красива рожева пишно декорована будівля зі скульптурним ансамблем.

Історичний комплекс Національного музею у Львові ім.. Андрея Шептицького
Національний музей у Львові. Фото 1930-х років

Щедрий подарунок митрополита

Віллу палацового типу було зведено на тодішній вулиці Мохнацького (тепер – М. Драгоманова), 42 в 1897–1898 роках за проектом архітектора Владислава Рауша для географа та мандрівника, професора геології Львівського університету Еміля Дуніковського.  На будівництво й оздобу вілли власник витратив понад 600 тисяч корон, однак у 1911 році продав будинок через вексельний кантор за 234 тисячі корон (34 080 доларів).

Будівлю придбав митрополит Андрей Шептицький для Національного музею у Львові, щоб розмістити в ній багату колекцію українського мистецтва. 13 грудня 1913 року під час святкового відкриття музейної інституції владика Андрей урочисто оголосив про дарування музею українському народові: «Народе! Тобі віддаю цю свою найгарнішу дитину. Хай росте і розвивається – Тобі на славу і в користь майбутности!»

Найбільша вежа палацу

Відтоді музей упродовж десятиліть був для українців важливим осередком культурного життя. Довкола інституції гуртувалися визначні діячі культури та науковці, серед яких Іван Франко, Михайло Грушевський, Філарет Колесса, Володимир Шухевич, Василь Щурат, Іван Труш, Олекса Новаківський, Петро Холодний, Михайло Бойчук і чимало інших.

Розташована на великій земельній ділянці (з перспективою подальшої розбудови), обрана для музею вілла з її просторими залами та високими стелями створювала найкращі умови для розміщення багатої мистецької колекції, яка на час офіційного відкриття фундації налічувала понад 14 тисяч предметів. Двоповерхову цегляну тиньковану споруду складної конфігурації, піднесену на високому цоколі, облицьованому кам’яними плитами, вирішено у традиції пізнього історизму. В ній переплелись елементи кількох мистецьких епох: необароко, неоготики, пізнього романтизму.

В скульптурному декорі вілли поєднано християнські та античні мотиви

Загальний об’єм будинку підкреслюють дві наріжні вежі, завершені різними за формою куполами. З веж відкривається прекрасна панорама Львова. Асиметричну композицію головного фасаду акцентує лівий ризаліт із півкруглою терасою та з трикутним фронтоном на головній осі. Нижній ярус палацу оформлено рустом, а на мальовничому фасаді вигадливо поєднано мотиви античної архітектури, бароко й рококо. Віллу пишно оздоблено маскаронами, скульптурами богів і херувимів, декором із грифонів, левів, мушель та гербів.

Горельєфна композиція “Орфей” на тимпані
Вхідні двері палацу

На тимпані фронтону вирізняється горельєфна композиція «Орфей», обабіч якої розміщено алегоричні фігури античних богинь. Оберегом споруди є скульптура Богородиці. Розкішний атик прикрашено чотирма пластичними бюстами й декоровано зображеннями чудернацьких голів. З правого боку головний фасад має еркер, увінчаний видовженим куполом із фігурками грайливих купідонів (путті).

Не менш цікавий інтер’єр палацу. Асиметрично вирішена композиція розгортається довкола великої чотириколонної напівкруглої зали, прикрашеної білим мармуром, іонічними пілястрами та ліпниною на плафоні стелі. Внутрішнє планування приміщень переважно анфіладного типу. З невеликого холу у східній частині будинку на другий поверх ведуть дерев’яні сходи, розкішно декоровані різьбою. Угорі над ними привертає увагу вітраж, який у 1960-х роках створив український митець Валерій Шаленко.

Грайливі путті на одній із веж палацу
Палацове вікно зі скульптурою каріатиди

Сьогодні палац потребує серйозного втручання реставраторів, на що вже в наступному році сподівається уся культурна громадськість.

Довкола палацу

У міжвоєнний період за проектом українського інженера-архітектора Олександра Пежанського за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького та за кошти громадськості біля основного корпусу музею збудували двоповерхову споруду (1930–1935). Її звели у стилі функціоналізму. Нині тут діє постійна експозиція, яка репрезентує розвиток української художньої культури в руслі основних стилів і напрямів світового мистецтва ХХ століття. Вона представляє твори образотворчого мистецтва майже півтори сотні українських митців.

Маскарони на аттику палацу

На території історичного комплексу Національного музею розташовано меморіальний будинок родини першого директора музею, відомого українського історика мистецтва, славіста, книгознавця Іларіона Свєнціцького (1876–1956). Прийнявши запрошення митрополита Андрея, науковець очолив роботу з організації музею та з комплектування й опрацювання його збірок (1905–1952). Перу І. Свєнціцького належать численні наукові праці в галузях музеєзнавства, книгознавства, історії мистецтва, етнографії. Багато з них залишаються актуальними і сьогодні.

Внутрішнє оздоблення найбільшої палацової вежі

Справу батька продовжила Віра Свєнціцька (1913–1991). У Національному музеї Віра Іларіонівна працювала з 1932 року. Вона досліджувала збірку дерев’яних ручних різьблених хрестів ХVІІ–ХХ ст., а впродовж 1941–1948 років завідувала музейними фондами. 1948 року за зв᾿язок з ОУН В. Свєнціцьку було засуджено до десятирічного ув’язнення і заслано до Сибіру. Після восьми років відбування покарання у сталінських таборах її звільнили в час «хрущовської відлиги» (1956). Повернувшись до музею, В. Свєнціцька очолила відділ давнього українського мистецтва, вивчала український іконопис, скульптуру, малярство, народне мистецтво. У родинному будинку Свєнціцьких буде облаштовано меморіальну експозицію, яка висвітлюватиме сторінки життя та діяльності визначних українських музейників.

В експозиційних залах музею
Пам’ятник Андрею Шептицькому біля входу в музей (автор С. Литвиненко, 1941 рік)

На подвір’ї музею розміщено цікаві твори української пластики. 2014 року перед палацовою будівлею було встановлено бюст митрополита Андрея Шептицького. Автором погруддя, виконаного 1941 року, є скульптор Сергій Литвиненко. Відлив у бронзі з його гіпсової роботи здійснив Василь Ярич. Бюст Андрея Шептицького стоїть на знаковому місці. Саме тут був перший пам’ятник Митрополитові Андрею (в кріслі), який також спорудив С. Литвиненко. Пам’ятник урочисто відкрили 27 вересня 1935 року в межах святкових заходів з нагоди 30-ліття створення інституції та 70-ліття від дня народження її Фундатора. Відтак 1947 року скульптуру було знищено за наказом радянського керівництва.

Пам’ятник «Селянин» ( автор Григорій Крук, 1980-ті роки)

Особливу увагу глядачів привертає висока бронзова скульптура «Селянин» авторства Григорія Крука. Її встановлено поблизу меморіального будинку Свєнціцьких. Г. Крук (1911–1988) – один із найвідоміших українських скульпторів у світі. Майже ціле творче життя митець провів у Мюнхені, виставки його творів вражали не лише Європу, а й країни Америки, Азії, Австралію. За сприяння українців діаспори цей пам’ятник, що належить до одного з етапних творів на тематику українського селянства, на початку 2000-х років перевезли до Львова. Щоправда тоді міська влада так і н6е змогла обрати для встановлення пам’ятника належного майданчика. Зате сьогодні він займає важливе місце в мистецькій збірці Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Унікальним артефактом на території палацу є фрагментарно збережена пам’ятка дохристиянської доби Лопушанський Світовид (І тис. н. е.). Цю кам’яну статую в 1850 році дістали з ріки Ліпиці в селі Лопушні, що на Івано-Франківщині. Світовид мав чотири обличчя, звернені в різні сторони світу, та чотири ноги. За наполяганнями місцевого пароха на верхній частині віднайденого ідола встановили хрест. У 1960-х роках під час експедиції Борис Возницький (тодішній директор Львівської картинної галереї) та Петро Лінинський (колекціонер і реставратор) привезли Світовида до Львова, де його згодом поставили перед палацовим будинком. Зараз скульптура стоїть у внутрішньому подвір’ї музею.

Лопушанський Світовид ( І тисячоліття н.е)

Зацікавлені погляди відвідувачів часто привертає невелика скульптура у формі вулика біля брами палацу. Це – перший і найоригінальніший пам’ятник основоположникові українського бджільництва, засновнику першої в Європі школи пасічників і власникові найбільшої у світі пасіки Петрові Прокоповичу (1775–1850), який зробив багато важливих винаходів у цій галузі. Скульптура детально відтворює рамковий вулик, який свого часу створив П. Прокопович. Її виготовлено з вапняку і прикрашено бронзовим медальйоном із профілем видатного вченого-бджоляра. Пам’ятник прилаштували на території музею на честь Першого з’їзду українських пасічників у Львові, який відбувся  1935 року.

Окрасою скульптурного ансамблю НМЛ є також роботи знаних сучасних українських митців Теодозії Бриж, Якова Чайки, Романа Петрука, Анатолія Андрущенка.

Історичний комплекс Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького – один із найцікавіших і найпривабливіших туристичних та культурних об’єктів міста, який яскраво вирізняється в архітектурному й мистецькому середовищі Львова.

Адреса: м. Львів, вул. М. Драгоманова, 42

Музей працює з 10.00 до 18.00. Вихідні дні: понеділок, вівторок

На карті:

Мандрівки