Мандрівки

Стрийська тюрма. Музей не для слабкодухих

Серед музейних закладів нашого краю є ті, які водночас є моторошними і величними. В яких сконцентрована історія людських страждань та горя, але разом з тим історія мужності, сили духу та прагнення до свободи. Таким музеєм є колишня стрийська тюрма, в якій страждали і боролись наші краяни – за панування австрійської та польської влади, а особливо в часи кровожерливої радянської імперії. Сьогодні тут діє меморіальний комплекс «Борцям за волю України».

Вхід у меморіальний комплекс з виглядом на колишній Окружний суд

Створений музей у 2005-у році на території колишньої тюрми. Потрапити у меморіал доволі просто, варто лише завернути за будинок міськради.За австрійських і польських часів тут було ув’язнено багато представників різних національностей. А в часи радянської окупації по-звірячому замордовано більше тисячі українських патріотів (точне число невідоме). Тут збережена частина муру, символічна кована огорожа з фрагментами стіни із заґратованими вікнами, вхідна арка з терновим вінком угорі.Також тут розміщена могила-скаркофаг, в якій перепоховані останки замордованих.Скульптура «Пієта» – узагальнений образ материнських страждань та сторожова вежа.

Могила-саркофаг, де перепоховані останки закатованих в’язнів

На першому поверсі створена експозиція «Історія Стрийської тюрми». Наразі триває робота щодо створення другого відділу експозиції, присвяченого національно-визвольній боротьбі ХХ століття на Стрийщині. А в підвалі буде відтворено кілька типів камер та кабінет слідчого. Зараз там зберігається колючий дріт, знайдений в розкопках, який використовували для тортур. Також можна побачити глибокий колодязь, куди скидали тіла убитих. Автори проекту – скульптор, заслужений діяч мистецтв України Василь Ярич та архітектор, лауреат Державної премії в галузі архітектури Орест Скоп.

Скульптура «Пієта» – узагальнений образ материнських страждань

Історія стрийської тюрми починається з часів коли місто стало повітовим центром, а міський староста отримав право карати ув’язненням (приблизно 1385-й рік). Для цього знадобилась тюрма. Після розділу Польщі Східна Галичина увійшла до складу Австрійської імперії. Тут була влада повітова (Стрийський повіт мав свою гміну (магістрат), яка мала свою в’язницю) та Окружний суд із значно більшими повноваженнями.  У повітовій в’язниці переважно відбували покарання за адміністративні порушення. Якщо ж справа була серйозною, то її передавали до Окружного суду, що мав міцні в’язниці. Приміщення Окружного суду мало чітке призначення відповідно до задумки архітектора – приймальня, кабінети, камери, приміщення для обслуги…

У зв’язку з частими пожежами у Стрию будівля Окружного суду перебувала в різних місцях. До нас дійшла споруда, побудована після найбільшої пожежі 1886 року, що перетворила місто на попелище – теперішній будинок міської ради. Поблизу суду збудували міцне тюремне приміщення -розташувалося воно одразу за адмінбудинком з прямим виходом до нього з Окружного суду. Це була двоповерхова будівля з партером П-подібної форми. Посередині території стояв побутовий блок – невеликий будиночок, де, власне, зараз і розташований музей.

Охорона і обслуга тюрми розміщувалися в окремому одноповерховому корпусі із входом з вулиці Трибунальської (тепер – вул. Євгена Олесницького).  Загалом налічувалось близько 200 приміщень. Уся територія обгороджувалась високим товстим муром висотою у 3,5 метри, частину якого можемо побачити і сьогодні. Довжина муру становила 230 метрів. Сама ж в’язниця була розрахована максимально на 300 в’язнів.

Єдина сторожова вежа, що збереглась до наших часів

Такою тюрма залишалася і за часів польської окупації. Змінилося тільки те, що з 1920-х років вона почала набувати характеру політичної тюрми і була переповнена в’язнями-українцями за націоналістичну діяльність. Коли у місто прийшли червоні «визволителі», польська влада залишила для наступників документи з усіма даними, які встигли роздобути.  Енкаведисти одразу ж зрозуміли, в’язнів буде багато і всі вони «особо опасные». Тому почали «удосконалювати» тюрму.

Колодязь, у який скидали трупи

На трьох кутах побудували сторожеві вежі, висунуті за метр за мур, щоб добре проглядалась як внутрішня, так і зовнішня сторона. Вартовий на вежі був  укомплектований не лише рушницею, а й кулеметом. Охоронний мур почав освітлюватися з обох боків, зверху був покритий колючим дротом і битим склом. Під муром збудували ізоляційні бокси розміром 1х1,5м, де тримали особливо покараних. Віконечко у вхідній брамі замінили на «смотровые щели».  Невідомо чи приладдя для тортур привезли звідкись, чи виготовляли їх вже на місці. Адже деякі з них були виконані з такою майстерністю, на яку потрібен був час. «Асортимент» цих знарядь – враження не для слабкодухих. Різноманітні прилади для розтягування, верстат для розривання тіла навпіл, стискування голови, майстерно вимощені камери заповнені вщент так, що люди від холоду і голоду помирали в них стоячи.

Реконструкція тюремної камери

Під час хрущовської «відлиги», у 1963 році кримінальна тюрма була закрита і тут організували виправну колонію для дівчат, що була одночасно і школою. Відповідно приміщення теж зазнавало змін. При його ремонті неодноразово знаходили людські останки.

Влітку 1990 року під час розкопок, проведених на всій території тюрми, викопали 255 замордованих загиблих, яких перепоховали у могилі-саркофазі. Це стало початком створення меморіального комплексу.  Викопані рештки, взуття, гребінці, окуляри, посуд, знаряддя тортур зараз експонуються в музеї. Двічі на рік – 22 червня і в останню суботу листопада – сюди приходять стрияни, щоб у спільній молитві пом’янути невинно замордованих.

Речі, знайдені під час розкопок

У польські часи покарання у Стрийській Бастилії, як її інколи називають, відбували Олекса Гасин, Степан Охримович, Антін Ангелович, Лев Ребет, Степан Бандера. Ніч тут перебув Іван Франко, якого пішим ходом у супроводі жандармів відправили з Коломийської в’язниці до рідного села Нагуєвичі. Під цими стінами був застрелений Остап Нижанківський. Цікавим фактом є те, що одразу напроти в’язниці жило подружжя Кравцівих – відомих націоналістів, в чиєму домі, під самим носом владної каральної машини, завжди збирались провідники української ідеї – Степан Бандера, Лев Ребет, Дарія Цісик, Олекса Гасин, Дмитро Донцов, Ярослав Стецько та інші.

Експозиція музею

Кравціви мали дочку Марту, яка грала на фортепіано. А для того, щоб «музика не душилася в кімнаті», то відкривала вікна. Так звуки фортепіано доносились до вух в’язнів, що було для них єдиною розрадою, як сказав згодом Олекса Гасин, вийшовши з тюрми. Батька Марти Махайла Кравціва неодноразово попереджали про «належне виховання дочки». Та останньою краплею стала пісня «Ми гайдамаки», яку підхопили в’язні. Все б нічого, та це сталося на велике польське національне свято. За це Михайло Кравців поплатився трьома місцями ув’язнення.

Документи історії тюрми

Проте найстрашнішим періодом історії тюрми став відхід більшовиків перед приходом німецьких військ у 1941-му. Ось як описує побачене на власні очі член ОУНР, діловий секретар Українського Національного Об’єднання Микола Сидір-Чарторийський у книжці «Від Сяну по Крим»:

«Входимо до колишньої судової канцелярії, а за совєтів – кримінальної кабіни. По правому боці валяються незугарні купки порозбиваної цегли, а побіч шматини порозриваних штанів чи якихось інших частин мужеського одягу, далі лежать рештки зціпенілих у крові сорочок. Під вікнами і в другому куті повно лахів. Та де, то не лахи, то трупи! Їх поскидали трохи набік, що можна було увійти до середини», – пише він у своїх спогадах.

Петро Савчин “Стрий у липні 1941р.”. Картина з експозиції музею

Вікна були замуровані, на стінах засохла кров. Помордовані жертви лежали безладно, всі мали дивно повикручувані шиї, обличчя і очі, деякі мали зав’язані руки. Повсюди електричні приладдя для тортур, гостро-кільчасті дротяні сітки, кліщі, поскручувані пружини, молотки.

«Виглядало це все наче на страшному суді! Здавалося, що вони своїм виразом обвинувачують всіх і вся – цілий світ і нас також, що так спокійно дивимося на них, тих, які серед страшних мук гинули, тільки тому, що не визнавали сатани, що жили по закону Христа, що любили свій нарід  і бажали собі і іншим волі. Велика будова Окружного суду була перемінена большевицькими катами на один великий гріб!», – згадує Микола Сидір-Чарторийський.

Живих людей скидали у великі ями з гашеним вапном, були й такі, яких заживо головою запихали у канали-трупарні. Знайшли й цілі кімнати зі стоячими трупами.  Також за даними лікарів, багато з тих, кого скидали у яму, не вдарялися об цементне  дно і ще довго були живими, а деякі померли всього за декілька днів перед відходом катів.

Меморіальний комплекс «Борцям за волю України» у Стрию нагадує, що ми не маємо права забути ні цих жахливих злочинів, ні людей, які заплатили життям за волю майбутніх поколінь.

Христина Павлучкович

Експозиція майбутнього музею, присвяченого діяльності ОУН-УПА

Як добратись зі Львова

Потягом

Зі Львова до Стрия відправляються електрички з приміського вокзалу ( у напрямку на Стрий, Трускавець, Моршин та Мукачево). Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси зі Львова до Стрия відправляються з центрального автовокзалу з середнім інтервалом в 30 хв.

 Автомобілем

Їхати трасою Київ-Чоп. Відстань від Львова – 70 км.

Адреса: м.Стрий, вул. Олесницького, 6

Мандрівки