Мандрівки

Львівські подвір’я

Львівські двори – не лише про такі відомі, як італійське подвір’я в палаці Корнякта, дворик аптеки-музею на розі площі Ринок, кам’яні колодязі руської та вірменської дільниць середньовічного Львова, але й такі подвір’я у які потрапити може не кожен, хоча відіграли вони далеко не останню роль у долі міста.

Більшість гостей нашого міста сприймають Львів із фасаду, так би мовити з парадного боку. Проте не менш насичене життя у всі часи вирувало в межах мурів, й байдуже, чи був це двір королівського замку, чи подвір’я городянина.

Нині слово двір асоціюється з певною територією поряд із будинком, яка оточена забудовою або парканом. У середньовіччі поняттям двір визначали володаря держави разом із його оточенням, а згодом почали сприймати як резиденцію правителя або вельможі.

Пам’ять про шлях до одного з найдавніших дворів Львова береже провулок між сучасними вулицями Пильникарською та Смерековою, який до кінця ХІХ століття мав назву вулиця Під Брамкою. Сюдою можна було від церкви Св. Миколая піднятись до брами Княжого Двору, який за переказами знаходився на пагорбі під Княжою горою.

За дослідженнями Т.О.Трегубової у найстарішій міській книзі 1382-1389 років є запис, який свідчить про спорудження кам’яних межових стін між сусідніми ділянками. На підтвердження існування у той час внутрішніх дворів може служити постанова львівського магістрату про погодження взаємовідносин сусідів при зведенні “граничних мурів”, видана 1383 року.

Двір був обов’язковим елементом забудови набутої власником ділянки (парцелі). Типовий будинок ХVI-ХVIІІ століть складався з будинку господаря, фасад якого був звернений до вулиці або площі та з подвір’я, яке провадило до флігеля. На першому поверсі флігеля облаштовувались конюшня або стайня над якими знаходились приміщення для прислуги. Подекуди будинок господаря та флігель, на рівні другого поверху, з’єднувались балконами під якими облаштовувались галереї. У багатьох будинках площі Ринок та прилеглих до неї вулиць ще і сьогодні можна побачити таку планувальну структуру давнього Львова.

Одним з найбільш знаних з нині існуючих у Львові дворів, безперечно є так званий Італійський дворик на пл. Ринок, 6. Він виник у 1580 році, коли італійський майстер Петро з Барбони звів будинок для грецького купця Костянтина Корнякта. Нажаль, до нашого часу він не дійшов таким як був у ХVI столітті. Як стверджує Б.В.Мельник: “Подвір’я було місцем відпочинку. Гамір торгової площі сюди не долинав – тиша, спокій…” А також додає, що якщо розглядати двір у другій половині сонячного дня, то здається, ніби колони просто повисають у повітрі.

Неподалік, на розі пл. Ринок і вулиці Друкарської знаходиться ще один дворик затиснений давніми мурами. Це внутрішнє подвір’я “Аптеки-музею”, яке завдяки сучасній реставрації відтворює вигляд житлової забудови львівського заможнього міщанина ХVI-ХVIІ століть.

Зовсім іншого призначення мало подвір’я колишнього Королівського арсеналу при сучасній вулиці Підвальній, яке виникло у 1639-1646 роках. Його планування було пристосоване для потреб війни і у разі штурму це була своєрідна пастка для тих хто сюди потрапив. Оскільки, кожна точка двору прострілювалась з вікон і у ворога не було шансів залишитись живим.

Серед подвірь, які чи не найбільше впливали на історію Львова в період ХІХ-ХХІ століть є двір колишнього губернаторського палацу при сучасній вулиці Винниченка, 18. Тут колись підчас прогулянок вели свої поважні бесіди перші особи Галичини, у радянський період відпочивали діячі обласного комітету КПРС, а сьогодні… Не менш вагомим для міста було і залишається подвір’я львівської Ратуші, де у 1918 році шикувались загони українських січових стрільців. Ще одним подвір’ям на якому уже понад сто років несуть варту люди які бережуть наше місто є місце попід давніми оборонними валами при вулиці Підвальній, 6. Звідси мужні львівські “лицарі святого Флоріана” поспішають на боротьбу з вогнем.

Існують і такі подвір’я, що зажили не доброї слави серед мешканців міста. Серед них похмурі подвір’я “Бригідок” та колишньої в’язниці на Лонського (нині вул. К.Брюлова). Легенда розповідає про молоду львів’янку, яка загинула від рук двох негідників. За присудом суду вони відбували покарання у в’язниці на Лонського і щодня їх виводили на прогулянки в’язничним подвір’ям. Дізнавшись про це згорьований батько дівчини купив ділянку землі поряд з тюремним муром і звів будинок на фасаді якого розмістив барельєф з зображенням обличчя доньки. Сучасники назвали цей дім “Будинок з сумним ангелом”. Кам’яні очі дівчини, які дивилися на злочинців, повинні були щодня нагадувати їм про їхній гріх.

Подібні легенди народжувались у темних, тісних і повних несподіванок подвір’ях стародавнього міста. Але люди які виросли тут завжди з теплотою згадують цей своєрідний і не до кінця пізнаний світ.

Наприкінці ХVIІІ початку ХІХ століть, коли місто вийшло за межі середньовічних мурів, змінилось і обличчя львівських дворів. Велика щільність забудови центральної частини примусила подбати про оздоровлення міського середовища шляхом його озеленення. Майже у кожному дворі були висаджені квіти та дерева, а приведення до ладу водогону та каналізації дозволили покращити їх санітарний стан.

Велике значення у долі архітектурної спадщини Львова мало створення у 1870 році Львівського міського будівельного управління в обов’язки якого входило здійснення контролю за забудовою та впорядкуванням вулиць і площ. Цим управлінням у 1891-1893 роках був затверджений план (на щастя не виконаний), яким передбачалось знесення 181 будівлі та розширення проїзду з пл. Ринок до сучасного пр. Свободи та вул. Валової. Сьогодні страшно собі навіть уявити, що подібні плани зароджувались у головах львівських функціонерів, які відповідали не за маленький Париж, не за маленький Лондон, а просто за великий Львів.

Лише у другій половині ХХ ст., зі зведенням нових, так званих “спальних” районів, поняття двора знівелювалось. Хоча ще тривалий час, люди, які звикли до об’єднуючого значення двору, де сусіди почували себе однією великою сім’єю, намагались підтримувати давні традиції.

До сьогоднішнього дня львів’янами, як шлях до свого дому використовуються численні “кам’яні колодязі” житлових будинків вулиць Руської, Вірменської та інших. Це своєрідний світ де панує дух Львова зі своїми неписаними законами, традиціями та особливим менталітетом. Тут розпочинається, проходить і закінчується життя правдивого львів’янина.

На сьогоднішній день львівські подвір’я мають великий потенціал для залучення їх до екскурсійних маршрутів, але стан більшості дворів, де як у краплині води відобразились минуле і сьогодення Львова, не дають такої змоги. Лише поодинокі кам’яні закамарки древнього міста, де відкриваються галереї та кафе, стають місцями гідними уваги.

Народна мудрість говорить, що лише погана господиня прибираючи в оселі, сміття ховає під ліжко. То ж сподіваємось, що господарі нашого міста колись згадають й про львівські подвір’я.

Автори тексту: Іван і Петро РАДКОВЦІ

 

Мандрівки