Мандрівки

Некурортні принади Великого Любеня

Селище Великий Любінь відоме на Львівщині насамеред своїм бальнеологічним та кардіологічним курортом – одним з найдавніших в Європі. Сірководневі джерела в цій місцині були відомі ще від XVI століття, тоді ж тут виникли і перші лікувальні купелі.  У 1820-х роках тодішня власниця селища Маріанна Яблоновська  облаштувала тут відпочинкову резиденцію з купелями для львівських аристократів. Костянтин Бруницький, який перейняв містечко  від Яблоновських, розширив справу, збудувавши нову водолікарню, вілли-пансіонати і готелі. При ньому та його нащадках Великий Любінь перетворився на відомий європейський курорт, в якому щороку оздоровлювалося до 2000 осіб.

Старий корпус санаторію

Проте й крім курортних принад, Великому Любеню є чим похвалитися. Містечко має вісімсотлітню історію та цікаві архітектурні пам’ятки. Предтечею Любеня вважається згадуване в руських літописах місто Любин-город, яке було знищене у 1241 році галицьким князем Данилом Романовичем на вимогу татар і пізніше вже не відбудоване.

На початку XV століття король Владислав Ягайло надав ці землі галицькому і рогатинському старості Миколаєві Параві, який заклав тут село Любінь, населяючи його осадниками з Галицької Русі та Мазовії. Пізніше його власниками були львівські патриції Вільчеки, шляхетські родини Гумецьких, Свідзинських, Яблоновських та Бруницьких. Всі вони залишили свій слід в історії та архітектурній спадщині Великого Любіня.

Палац Бруницьких у Великому Любені

Палац Бруницьких

На місці палацу раніше стояв замок, збудований, як припускають, на початку XVII століття. Принаймні, до 1624 року він уже існував, бо того року, за хроніками,  був поруйнований татарами.

У другій половині XVII століття маєток перейшов до подільського воєводи Стефана Гумецького, який перебудував замок під резиденцію палацового типу. Тоді ж, найшвидше за все, заклали і парк у французькому стилі.

Гумецькі володіли садибою до кінця наступного століття. Від них вона перйшла до родини Свідзинських, а далі, як шлюбне придане – до ґрафа Юзефа Яблоновського. А вже його син Людвік Яблоновський у 1849 році продав (за іншою версією – програв у карти) Любінь Великий разом з палацом Костянтину Бруницькому.

Фасад палацу Бруницьких

Той був цікавою особистістю. Підприємець, що розбагатів на експлуатації нафтових родовищ Борислава, він був вихрещеним юдеєм, який до прийняття християнства носив прізвище Бруннер. Нафтовий бізнес приніс йому не лише великі статки, але й вдалий шлюб із представницею аристократичного роду, баронський титул та шляхетське прізвище.

Костянтина Бруницького придбаний маєток цілком влаштовував, а ось його син Адольф у 1909-1910 роках кардинально перебудував палац у необароковому стилі. Незмінною після перебудови залишився лише тильний фасад споруди. Цікаво, що великолюбінський палац  є рідкісною одноповерховою в цілому магнатською резиденцією – лише центральна його частина має два поверхи.

Реконструкцію було здійснено за проектом архітектора Яна Шульца, а нове оздоблення палацу виконав відомий львівський скульптор Петро Герасимович. Одним із найпомітніших елементів декору є щит на фронтоні головного фасаду з розміщеними на ньому гербами Бруницьких та Шимановських (з цього роду походила дружина Костянтина та мати Адольфа Бруницьких).

Тильний фасад палацу

Інтер’єри палацу були багато оздоблені та містили багато цінних речей: меблі у стилі Людовика XV, венеціанський жирандоль, гобелен на теми грецької міфології на одній із стін. Майже всю підлогу вкривав килим з малюнком в квіти. Палац також мав багату бібліотеку, що налічувала понад 1000 томів польською, англійською, німецькою і французькою мовами. Вся ця пишнота була втрачена у часи Другої світової війни та радянський період.

Палац був оточений французьким парком з доглянутими газонами й кущами, підстриженими у формі різних фігур. В парку стояли низькі колони з вазами для квітів. Існувала оранжерея. В парку також розміщувалася невелика каплиця.

Герби Бруницьких та Шимановських на фасаді палацу

Нової реставрації палац зазнав у 1920-х роках, після руйнувань Першої світової. Тоді ж відбулася й часткова перебудова: парадний вхід , який раніше був з короткої лівої сторонни палацу, перенесли на теперішнє місце.

У радянські часи новим господарем палацу стала створена у 1962 році Великолюбінська спеціалізована школа-інтернат, її ж навчальний корпус розміщено тут і досі.

У 2006-2007 роках палац було грунтовно відреставровано завдяки фінансовій підтримці громадянина Швейцарії отця Роберта Готса та коштам місцевого бюджету.

Дерев’яна церка св. Миколая

Селище святого Миколая

У Великому Любені є три церкви східного обряду. Цікаво, що всі вони перебувають під патронатом святого Миколая-чудотворця. Дві з них, що належать громаді УГКЦ, розташовані у безпосередній близькості від палацу Бруницьких.

Давнішу з них, дерев’яну Миколаївську церкву, було збудовано в 1854 році, мабуть, на місці знищеної попередньої. Це тризрубна, безверха і приземиста (висота – 5 метрів) церква довжиною 21 і шириною 11 метрів. Складається з квадратової в плані нави до якої зі сходу прилягає вужчий вівтар з прибудованою з півночі ризницею, а з заходу вужчий бабинець. Церкву оточує піддашшя на приставних кронштейнах.

Іконостас церкви св. Миколая

Бабинець, вівтар і ризниця вкриті двосхилими дахами, нава – чотирисхилим. Гребені основних об’ємів церкви (крім ризниці) вінчають на восьмибічних основах високі ліхтарі зі шпилями. Подібне завершення є на гребені даху ризниці, правда всередині там помістили маленький дзвін. На захід від церкви збереглася деревяна триярусна дзвіниця з підсябиттям в третьому ярусі, вкрита пірамідальним дахом.

Нова греко-католицьька церква св. Миколая

Поруч зі старою церквою, закриваючи вид на неї з дороги, у 2000 році збудували великий новий храм, який теж носить ім’я святого Миколая. Храмя базилікального типу, з високим восьмигранним барабаном, на якому розташоний покритий бляхою купол.

Православна церква св. Миколая

Новою також є й православна святиня Великого Любіня – церква Святителя і Чудотворця Миколая. Ця мурована хрестоподібна п’ятикупольна церква збудована коштом добровільних пожертв парафіян в 1993 році.

Костел Богоматері Ченстоховської

Стрімкий шпиль великолюбінського костелу видно з будь-якого краю селища.  Костел виглядає величавим і дуже давнім, хоча насправді зведений він менш як сторіччя тому.

Костел у Великому Любені

Як це не дивно, але до ХХ століття Великий Любінь не мав ні власної римо-католицької парафії, ні постійно діючого храму. У 20-х роках ХІХ століття при курорті було споруджено невеличку каплицю в стилі історизму, але правилося там лише у літній період, коли панство приїжджало «на води». В інші ж пори року місцеві римо-католики мусили добиратися за 10 кілометрів до парафіяльного Городка, або ж проситися на службу до греко-католицької церкви.

Вежа костелу

Лише на початку ХХ століття постало питання про спорудження костелу у містечку. У 1914 році було придбано ділянку землі під будівництво, але  почалася Перша світова війна, і плани довелося відкласти.

У 1923 року у Великому Любені єпископом Бореславом Твардовським таки була створена католицька парафія. А у 1930-му розпочалися роботи зі спорудження костелу. Кошти на побудову, окрім місцевих парафіян,  надали столична курія, Адольф Бруницький та його донька Марія.

2 лютого 1932 року збудований за проектом Лаврентія Дайчака храм під титулом Богоматері Королеви Польщі освятив все той же Твардовський, на той час вже архиєпископ. Костел на той час навіть не був добудований – у ньому все ще тривали оздоблювальні роботи.

Добудова та оснащення храму й надалі прjдовжувались дуже повільно. Грошей катастрофічно не вистачало. Станом на 1937 рік в храмі був лише тимчасовий вівтар і мінімально необхідне оснащення. Римо-католики все ще продовжували використовувати курортну каплицю. Між тим наближалася Друга світова війна і прихід радянської влади.

За радянських часів костел був закритий. Його стали використовувати як склад для зберігання зерна, а пізніше як гараж сільськогосподарської техніки.

Інтер’єр костелу

Напередодні проголошення Незалежності України у влади виникли плани переобладнати споруду під музей, були прийняті навіть відповідні рішення, але зроблено так нічого й не було. А у 1992 році костел було повернуто римо-католикам. Костел був повторно освячений у вересні 1992 року, отримавши ім`я Богоматері Ченстоховської.

Додамо, що в колишній «курортній» капличці на території санаторію «Великий Любінь» нині діє православна церква.

“Курортна” каплиця

Як добратися зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Сянки відправляються з приміського вокзалу. Їхати до станції Любінь Великий. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси самбірського напрямку, що курсують через Великий Любінь, відправляються з АС-Західна (вул. Городоцька, навпроти гіпермаркету «Метро») з середнім інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Самбір. Відстань – 28 км

На карті:

Мандрівки