Мандрівки

«Руська Ченстохова» у Сокалі: ув’язнена та спалена

Ця споруда добре відома кожному, хто в’їжджав у Сокаль зі сторони Львова. Розташована на протилежному боці Західного Бугу, вона є своєрідною візитівкою міста, хоч і розмістилася на території іншого населеного пункту – селища Жвирка. Останні 60 років ця визитівка має доволі гіркий присмак – у колишньому монастирі бернардинів ще й досьогодні розміщена колонія строгого режиму, так звана «Сокальська зона». Особливо гірчить в останні пять років – у 2012-му суворий режим не завадив масштабній пожежі знищити головну прикрасу обителі – храм Діви Марії.

Так виглядав Бернардинський монастир у Сокалі до пожежі

Колишній бернардинській обителі не звикати до пожеж та інших катаклізмів –  вона навіть постала на згарищі спаленої татарами дерев’яної церкви. Проте кляштор кожного разу відроджувався з попелу, наче казковий Фенікс. Хочеться вірити, що так буде й цього разу.

Архітектурний ансамбль бернардинського монастиря – це костел Богородиці, дзвіниця, келії та залишки оборонних мурів. До речі, два ряди оборонних стін з чотирма кутовими баштами свого часу були доволі міцним фортифікаційним укріпленням. Достатньо сказати, що протягом войовничого XYII сторіччя монастир не змогло здобути жодне військо. Із зовнішнім світом його сполучало двоє в’їздних воріт. На жаль, жодні з них не збереглись – одні завалились у 1838 році, інші були розібрані уже у повоєнний час.

Сам костелу Богородиці, хоч і відзначається доволі скромною архітектурою, має цікаві «родзинки». Зокрема, конструктивною особливістю храму є те, що купол, який перекриває центральний простір ховається під дахом, а ззовні виділяється лише світовий ліхтарик. Двоярусна вежа костелу увінчана бароковим куполом і прикрашена годинником. З двох боків до костелу прибудовані каплиці святої Анни та Чудотворної Богородиці, які надають храму хрестоподібної форми.

Так виглядав Бернардинський монастир у Сокалі до пожежі

Історія Бернардинського монастиря нерозривно пов’язана з чудотворною іконою Сокальської Божої Матері «Потішення». Цю ікону, за переказами, у 1392 році приніс до Сокаля литовський  іконописець Яків Венжик і передав її місцевій церкві, переконуючи, що написана вона ангельською рукою.

Легенда розповідає, що Венжик, який втратив зір, зцілився завдяки образу Ченстоховської Божої Матері. Відтак іконописець вирішив намалювати його копію для церкви у Сокалі. Тричі він їздив до монастиря у Ченстоховій, але жодного разу не зміг запам’ятати, як виглядає ікона. А після четвертого візиту, коли маляр знову з нічим вернувся додому, сталося диво – Венжик побачив, що ікона намалювалася сама.

Так виглядав Бернардинський монастир у Сокалі до пожежі

Що цікаво, знаменита на весь світ Матір Божа Ченстоховська теж має місцеве походження. В історичних джерелах вона вперше з’являється у розташованому за тридцять кілометрів від Сокаля Белзі – у це давнє руське місто її привіз, нібито з південнослов’янських країв, син Данила Галицького  Лев. Тож поява копії ікони у Сокалі виглядала своєрідною компенсацією за втрачену святиню.

Сокальська Богоматір невдовзі, у 1519 році, переконала паству у своїй чудотворності, залишившись неушкодженою під час спалення татарами дощенту церкви (як і всього міста). Відтак кількість прочан до врятованої ікони більшала, як і перелік бажаючих опікуватись чудотворним образом. Наприкінці ХYI століття ікону було віддано під опіку ордену бернардинів, який, на запрошення князя Яна Острозького, з’явився у Сокалі в 1599 році. Скориставшись виділеними князем 5 тис. злотих та протекцією польського короля Сигізмунда ІІІ, орден заповзявся до будівництва костелу та монастиря на місці спаленої церкви. Будівництво велося на лівому березі Західного Бугу, у той час як палений татарами Сокаль відроджувався за річкою, на її правому боці.

Пожежа 27 березня 2012 року

Будівництво храму, яким керував чернець Бернард Авелідес (йому також приписують спорудження костелів бернардинів та кларисок у Львові) тривало 15 років. Посвячення костелу  відбулося 14 квітня 1619 року, а ікона Сокальської Богоматері зайняла почесне місце у вівтарі новозбудованого храму.

Трохи більше як за сто років, 8 вересня 1724 року образ сокальської Богоматері коронували, а монастир з того часу отримав неофіційний титул «руської Ченстохови».

У монастирських хроніках можна знайти й історію взаємовідносин з чудотворною іконою гетьмана Богдана Хмельницького, війська якого обложили кляштор у 1655 році. Ось як розповідає цю історію літопис:

Бернардинський монастир після пожежі

“Хмельницький, зайнявши дня 9 листопада опущене місто Сокаль, наступав завзято на укріплений монастир, де шукала захисту довколишня шляхта з жінками і майном. Невеличка горстка оборонців хоробро опиралася величезним силам напасників, але коли в нових наступах козацтво почало вдиратися на мури й обложені засумнівалися в успішність дальшої оборони, з’явилася на воздухах Найвища Опікунка монастиря і вірного її люду в ясній шаті, кинула страх на козацтво і освободила Господнє прибіжище. Хмельницький відступив від монастиря і розложився табором під лісом Валявкою; відсіля він почав слати листи до монастиря, бажаючи здобути його підступом; хотячи дізнатися про силу залоги, попросив, щоб йому можна було помолитися до чудотворної ікони. Позискавши дозвіл, вибрався зі своїм слугою Василем Прокоповичем до монастиря, де впущений, бачучи мало людей, почав укладати зараз злочинні пляни. Але зустріла його негайна кара; бо коли він станув перед вівтарем Богородиці й коли відслонено перед ним чудотворну ікону, поражений незвичайним блиском і ясністю, осліп. П’ять годин тривала сліпота козацького гетьмана, після чого, внаслідок гарячих мольб ченців і народу, та свого власного каяття, прозрів. За цю ласку дарував гетьман для монастиря срібну чашу наповнену дукатами й відступив з-під Сокаля, йдучи на Львів, відкіля написав до ігумена монастиря лист з подякою”.

Бернардинський монастир після пожежі

Проте через два століття навіть чудотворна ікона не вберегла бернардинський монастир від лиха. У травні 1843 року спалахнула пожежа, яка знищила майже весь інтер’єр костелу. Згоріли старовинні мистецькі пам’ятки, стародруки, рукописи. А найголовніше, полум’я не пощадило й чудотворну Ікону Богородиці.

На реставрацію храму знадобилося п’ять років. Костел було наново посвячено 7 вересня 1848 р. Новий образ Божої Матері Сокальської, копію втраченого, намалював львівський художник Машковський.

Але відтепер лиха наче заповзялися випробовувати храм.  У березні 1858 р. блискавка двічі вдарила в костьол, викликавши пожежу, яку ченцям вдалося погасити власними силами. Нове нещастя сталося у травні 1870 р. –  під час чергової пожежі костел згорів майже повністю. Цього разу храм відновили уже за два роки за проектом архітектора А.Куна.

Значних руйнувань монастир зазнав і під час І-ї світової війни, особливо у 1915 р. Від воєнних лихоліть кляштор оговтувався уже значно довше, протягом двадцяти років. Нова відбудова дещо змінила вигляд монастирських будівель: найбільших змін зазнала вежа костелу, особливо її верхня частина.

Листівка початку ХХ ст. із зображенням монастиря

Проте ні пожежі, ні війни не змогли завдати бернардинській обителі такої шкоди, як прихід «совітів».

«Червона» влада укорінилася тут у 1951 році, після так званого обміну територіями між СРСР та Польщею. Уже в жовтні цього року останні монахи покидають монастир і перебираються до польського Лежайська. Монастирські архіви та бібліотеку перевозять до Кракова, туди ж переміщається і чудотворна ікона. Пізніше її перевуть до Грубешова, а до рідної обителі Сокальська Божа Матір «Потішення» повернеться лише у 2012 році.

Колишній монастир нова влада використала своєрідно. Спочатку тут облаштували інтернат для престарілих, а ще за 7 років колишній монастир бернардинів перетворюють на колонію суворого режиму №47, де поміж інших утримуються засуджені до довічного ув’язнення – так звану «сокальську зону». Тюремними камерами стали колишні монастирські келії. Цю малоповажну функцію кляштор зберіг і за незалежної України.

Листівка із зображенням чудотворного образу Сокальської Божої Матері «Потішення»

Тюремний режим «максимальної безпеки» не врятував монастир від чергової пожежі, що спалахнула 27 березня 2012 року. Полум’я знищило дах та більшу частину настінних розписів костелу, частину монастирських келій. Врешті-решт пожежники, які з’їхалися сюди ледь не з усієї області, пожежу загасили, арештантів, яких на той момент у в’язниці налічувалося близько шестисот, етапували в інші колонії – на тому все й затихло.

Після пожежі минуло уже більше п’яти з половиною років, але влада досі не може визначитися з майбутньою долею колишньої монастирської обителі. Що вже говорити про реставраційні роботи…

Нині святиня продовжує перебувати на балансі пенітенціарної служби, а в монастирських келіях все ще відбувають свій термін  ув’язнені (хоча залишилось їх тут менше десятка). Подейкують, що уже прийнято остаточне рішення про передачу монастирського комплексу місцевій громаді. Ось тільки досі неясно якій. Реформа місцевого самоврядування на Сокальщині ще не відбулася, тож залишається відкритим питання, хто опікуватиметься безцінною пам’яткою архітектури – районний Сокаль чи маленьке селище Жвирка. Втім, різниця невелика. Зважаючи на обмежені бюджети місцевих громад, навряд чи жоден з цих варіантів вселяє надії на швидке відродження історичної пам’ятки.

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички до Сокаля відправляються з головного залізничного вокзалу. Розклад можна подивитися тут.

Автобусом

Автобуси на Сокаль відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 60 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Жовква-Сокаль до смт Жвирка. Відстань – 80 км

Мандрівки