Постаті

БАНДЕРА Степан. Символ української революції

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в галицькому селі Старий Угринів на Калущині. Його батько, Андрій Михайлович Бандера, був греко-католицьким священиком і походив з родини стрийських міщан-хліборобів Михайла і Розалії Бандер. Дружина Андрія Михайловича, Мирослава Володимирівна (1890-1922) була донькою греко-католицького священика з Старого Угринова Володимира Глодзінського і його дружини Катерини.

Степан був другою дитиною в сім’ї після старшої сестри Марти-Марії. Надалі в сім’ї народилося ще шестеро дітей: Олександр (1911-1942), Володимир (1913-2001), Василь (1915-1942), Оксана (1917-2008), Богдан (1921-1944?) і Мирослава (народилася і померла в 1922)

У травні 1919 року під час наступу польських військ Степан разом з усією родиною військового капелана УГА Андрія Бандери був евакуйований до подільського містечка Ягольниці, де родина перебувала до вересня (батько у липні відступив разом з Галицькою Армією за Збруч).Дорогою до Ягільниці кілька днів родина о. Андрія проживала у домі родини Гафтковичів у Бучачі.

Восени 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі він вступив до Пласту.

Весною 1922 року від туберкульозу помирає мати.

У тому ж 1927 році Бандера успішно склав випускні іспити в гімназії і вирішив поступати в Українську господарську академію в Подебрадах (Чехословаччина), проте влада відмовила у виданні закордонного паспорта, і він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові, де працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг». Паралельно Бандера керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і вступив на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було заарештовано і ув’язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Деякий час працював в бюро товариства «Сільський Господар», що займався розвитком агрокультури на західних українських землях.

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом УВО в Західній Україні. Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської адміністрації. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос: убивство шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва, ліквідація Олексія Майлова, секретаря консульства СРСР у Львові, який був одночасно агентом ГРУ; та убивство Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі, за керівництва якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» проти українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова та Перацького.

14 червня 1934 року, за день до убивства Броніслава Перацького Бандеру заарештувала, а потім ув’язнила польська поліція і він перебував під слідством у в’язницях Львова, Кракова та Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935-го до 13 січня 1936-го року проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінеили на довічне ув’язнення. Після того він сидів у кількох в’язницях. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в’язнична адміністрація Берестейської в’язниці поспішно евакуювалися перед приходом німців , і в’язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. У Римі, зустрівся із своїм братом Олександром, який там жив і працював.

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник. Однак група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, вважала діяльність нового провідника занадто поміркованою. Так виник «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. у Львові проголошено відновлення Української Держави. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Однак гітлерівці не протолерували український здвиг і 5 липня Бандеру заарештували. Певний час провідник перебував у берлінській поліційній тюрмі на Принцреґентен-штрассе. У січні 1942 року разом з кількома соратниками потрапив до «Целленбау» — відокремленого бараку («бункеру») в концтаборі«Заксенгавзен». Німці звільнили Бандеру і кількох інших провідних членів ОУН у вересні1944 року, сподіваючись налагодити співпрацю з українськими націоналістами, на яку ті, однак, не погодилися.

У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посади Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте жодною компетентною установою ОУН-Б і Бандера де-факто залишився надалі провідником ОУН-Б до своєї смерті.

Напруженими для сім’ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Степан Бандера разом із дружиною Ярославою, з якою він побрався у Кракові, та трьома дітьми неодноразово змінювала місце проживання, аж поки в 1954 році сім’я остаточно не осіла в Мюнхені. Бандера жив за паспортом Стефана Попеля.

15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 радянський агент Богдан Сташинський смертельно поранив Бандеру, вистреливши в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Через два роки німецькі судові органи проголосили, що вбивство Степана організовано з безпосереднього наказу Микити Хрущова.

Степан Бандера похований на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф. Могилу провідника неодноразово плюндрували. Час від часу обговорюється питання щодо повернення праху в Україну. Степан Бандера є почесним громадянином багатьох українських міст. На його честь названо вулиці і площі. На честь провідника встановлено десятки пам’ятників.

Постаті