Мандрівки

Миколаївська церква на валах: найдавніший храм Золочева

Церква святого Миколая, або, як її здавна називали у Золочеві, церква на валах, є однією з найцікавіших сакральних споруд краю. Історія не зберегла точної дати побудоваи церкви, але за певними стильовими ознаками дослідники вважають, що постала вона не пізніше XVI століття. Пізніші перебудови додали їй рис інших епох, але поєднання зразків сакрального мистецтва різних стилів не позбавляє її вишуканої композиційної єдності. Над оздобленням храму працювали визначні майстри свого часу: до витворення скульптурного декору церкви долучилися учні Іоана Пінзеля, а розписи храму на початках ХХ століття здійснив геніальний Модест Сосенко.

Церква св. Миколая у Золочеві

Старовинний хрест біля церкви дозволяє припустити, що нинішній храм було збудовано на місці давнішого. Подібні хрести зазвичай встановлювали на місці, де був престол попередньої церкви — знищеної під час татарських нападів чи у пожежі, або розібраної для побудови нової. За давнім народнім переказом, подібна історія сталася і в Золочеві. Під час однієї із страшних пожеж вигоріло майже все місто, але дерев’яна церква на валах якимось чином вистояла, хоча й сильно постраждала. Міщани вирішили таки розібрати обгорілу церковцю, а поруч збудувати нову, муровану. А на місці вівтаря давнього храму й поставили хрест.

Пам’ятний хрест на місці давньої дерев’яної церкви
Іконостас церкви св. Миколая

Легенди легендами, але точну дату зведення церкви не береться назвати ніхто. Архітектурні особливості церковної нави, яка вважається найдавнішою частиною храму, притаманні доволі широкому історичному періоду – від XIV до XVI століть. У цьому часовому проміжку й потрібно шукати початки храму. Перша ж писемна згадка про нову церкву святого Миколая датується лише 1627 роком.

Безумовно, що церква, яка стояла на валах, була частиною оборонних споруд міста. Про це свідчать підсилені контфорсами потужні стіни храму та віконні прорізи-бійниці. Але загалом від тієї давньої церкви залишилися лише окремі фрагменти, адже храм було докорінно перебудовано у 1765 році. Як виглядав він на початках, можна дізнатись хіба з літописних джерел. Ось як описується в акті генеральної візитації 1762 року давній іконостас церкви: «Деісіс цілий, з апостолами, пророками, царськими воротами, намісними образами старосвітської сницарської роботи і малювання». На думку мистецтвознавця Володимира Жишковича, частина образів цього іконостасу дійшла до наших часів. До таких, зокрема, можуть належати «Христос-Учитель» та «Богородиця з немовлям», які нині перебувають в каплиці василіанського монастиря у Золочеві.

Ікони  «Богородиця з немовлям» та «Христос-Учитель» (копії)

Були в найстарішій церкві Золочева до перебудови XVIII ст., звісно, й ікони із зображенням святителя Миколая. Одна з них, що висіла посеред храму на шнурку, була двосторонньою: з одного її боку був зображений святий Миколай, а з іншої — Богородиця Одигітрія. Ця незвичайна ікона, що належала пензлеві золочівського маляра Федора Бурковського, довгий час вважалася втраченою, аж поки у 1997 році її було віднайдено на Житомирщині і повернуто до Золочева. Нині вона перебуває в церкві Вознесіння Господнього при василіанському монастирі. Обидва її зображення розділили.

Ікони із зображенням святого Йосафата, св. Кирила та Мефодія, св. Бориса та Гліба

Відомо також, що в старому храмі, крім головного вівтаря, було ще два, присвячені Богородиці та Святому Миколаю.

До XVIII століття довкола церкви існувало кладовище, про яке востаннє згадується у 1762 році.

Перебудову 1765 року було здійснено з ініціативи священика Діонізія Мшанського, декана Золочівського і Білокамінського.  Робилася вона за кошти канівського старости Миколи Василя Потоцького, відомого мецената, який був, зокрема, фундатором будівництва Успенського собору Почаївської Лаври, домініканського собору у Львові, храмів у Підкамені, Бучачі, Городенці та інших галицьких містах.

Про Потоцького варто згадати ширше. Член одного з найбагатших та найзнаменитіших аристократичних родів Речі Посполитої, він вирізнявся буйною вдачею, через що постійно ставав персонажем гучних скандалів та судових позовів. Цікаво, що розмовляв переважно руською (українською) мовою, носив козацький стрій, і взагалі був захоплений козацькою атрибутикою та звичаями. При цьому мав жорстокий та неврівноважений характер, через що одного разу в приступі люті вбив дівчину (ця історія відома в народному фольклорі, як пісня про Бондарівну). Саме цей випадок нібито й змусив магната на знак покути виділяти значні кошти на зведення храмів. Особливо тісними були його зв’язки з отцями-василіанами, серед яких у Почаєвській лаврі він й провів останні роки свого життя.

Розп’яття та прикуті до Землі Адам з Євою у виконанні Франциска Олендського

Саме у майстернях Почаївського монастиря, до слова, був виготовлений новий іконостас для золочівської церкви. Друга половина XVIII сторіччі в сакральному мистецтві витворила цікавий тип іконостасу-вівтаря – своєрідного поєднання традиційного українського іконостасу з латинським вівтарем, де поряд з головними іконами присутні постаті апостолів, пророків, ангелів у скульптурі, також багата декоративна різьба.  Саме такий іконостас, який у той час могли дозволити собі лише багаті храми, ми й бачимо у золочівській церкві святого Миколая.

Розпис храму від Модеста Сосенка

Ймовірними авторами живопису ікон вважаються іконописець-василіанин Яцько Калинович та художник Юрій Радивиловський. Декоративну різьбу вівтаря приписують Антону Штилю, скульптуру – розп’яття з прикутими до земної кулі Адамом і Євою, пророків Івана і Мойсея, а також путті – Франциску Олендському. Обидва скульптори були учнями і послідовниками легендарного Іоана Пінзеля.

Новим важливим етапом в історії Миколаївської церкви стали реставраційні роботи, проведені у 1911-1913 роках. До них був залучений чи не найвідоміший тогочасний художник-монументаліст, геніальний Модест Сосенко. Церкву було розписано у його характерній манері. Стіни мають переважно синій «небесний» колір, який доповнюють жовто-коричневі мальовані арки, пастельно-зелені рослинні орнаменти та геометричні візерунки на бордовому тлі. Вівтарну частину храму прикрашають ангели у вишиванках, що летять, молитовно склавши руки.

Святий Андрій, змальований з Андрея Шептицького

Художник виконав деякі ікони для іконостасу, зокрема, зображення святого Йосафата та святого Андрія Первозванного, парні образи святих Костянтина та Олени, Кирила та Мефодія, Володимира та Ольги, Антонія і Феодосія Печерських, ікони Різдва Христового та Благовіщення. Цікаво, що ікону апостола Андрія Модест Сосенко писав зі свого багаторічного мецената та покровителя, митрополита Андрея Шептицького.  Апостол з сумними очима тримає у правій руці Святе Письмо, а лівою притримує Андріївський хрест. В обличчі Феодосія Печерського теж можна впізнати риси владики Андрея, а ось Антонія художник малював з настоятеля церкви отця Степана Юрика.

Під час реставрації до фасаду церкви було також добудовано невисокий бабинець.

У радянський час у Миколаївській церкві розмістили атеїстичний музей. З одного боку, це нібито сприяло збереженню храму, з іншого – борці з релігієї аж надто ретельно намагалися викорінити усю сакральну атрибутику. Іконостас було демонтовано, частину ікон викинуто, рештки музейникам вдалося врятувати. Фрагменти іконостасу зберігалися у фондосховищах Львівської галереї мистецтв, Національного музею у Львові, музею історії релігій. Багато образів врятували звичайні мешканці Золочева, зберігаючи їх у своїх помешканнях.

У 1990 році, після леґалізації Української греко-католицької церкви, церква святого Миколая стала дочірньою церквою розташованого неподалік Золочівського василіанського монастиря. У храмі провели капітальний ремонт, а фахівці Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України відновили настінні розписи Модеста Сосенка.

«Ангели» Модеста Сосенка

На початку 2000-х років було відтворено іконостас храму, частково за допомогою старих ікон, які перебували в музеях та у місцевих мешканців. Деякі з ікон знайти так і не вдалося, інші, як-от «Андрій Первозванний» та «Антоній і Феодосій Печерські», залишились в музейних збірках. Апостольський та пророчий ряд виконав художник Богдан Балицький, а нові варіанти ікон «Кирило і Мефодій», «Борис і Гліб», «Володимир і Ольга», «Антоній і Феодосій Печерські» написав Євген Свідерський. У 2003 році іконостас освятив Папський нунцій архиєпископ Микола Етерович.

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Злочів, Львів-Тернопіль (через станцію Злочів) вдправляються з головного залізничного вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Золочів відправляються з АС-6 (вул..Личаківська, 154) з середнім інтервалом руху 20-30 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Тернопіль. Відстань – 70 км.

На карті:

Мандрівки