Мандрівки

Гармонія стилів. Фарний костел у Городку

Від цього храму, що виходить на давню ринкову площу міста Городок на Львівщині, віє старовиною. Його міцні стіни, а особливо готичний фасад з червоної цегли, переконують – ця святиня пережила не одне століття. Насправді, городоцький костел Воздвиження Чесного Хреста, хоч і має поважну історію, свій нинішній вигляд отримав менше сотні років тому. Але талант архітектора, що перебудував храм у середині ХХ століття, дозволив йому органічно поєднати елементи різних епох та стилів — готики, бароко, модерну.

Північний фасад

Улюбленець правителів

Історичні джерела твердять, що фарний (головний) костел в Городку був закладений правителем Королівства Русі князем Владиславом Опольським (Опольчиком)  у 1372 році.  Сілезький князь Владислав Опольський був намісником  угорського короля Людовика І –формального правителя Галицької Русі у 1370-1387 роках. Князь був ревним прихильником католицизму і під час свого правління максимально сприяв посиленню його позицій на руських землях. Новозаснованому городоцькому костелу він виділив чималі ґрунти та гроші.

Південний фасад

Не меншим благодійником для костелу був і польський король  Владислав II Ягайло. У 1389 році, надаючи містові містові Магдебурзьке право, король водночас виділив костелові два лани. А під час свого перебування у Городку в 1419-му він визначив десятину городоцькому плебанові. Відтоді йому повинен був віддаватися кожен десятий сніп з поля усього староства. Зауважимо, що Городоцьке староство у ті часи було одним з найбільших у Галичині.

Апсида

До слова, король Владислав взагалі любив це місто, яке на його честь міжвоєнній Польщі навіть отримало назву Городок Ягеллонський. Тут він проводив більшість часу у зрілому віці, тут він і помер від застуди у 1434 році. За давньою легендою, у стіні розташованого неподалік від костелу францисканського монастиря за королівським заповітом було захоронене його серце.

Північна каплиця

За Ягайла фарний костел був фактично збудований заново, уже мурованим – храм часів Опольчика був дерев’яним. Однак з того часу збереглися лише хори костелу. Уже в 1553 році споруду розширили, добудувавши теперішню середню частину. Після загальноміської пожежі 1616 року, коли храм згорів разом з усім містом, при відновленні його знову добудували, і він виріс майже удвічі.

Так костел виглядав на початку ХХ ст.

Розташовага поруч дзвіниця костелу походила з XVI століття, на ній висіло шість дзвонів, найбільший з яких був освячений у 1753 році на честь святого Христофора. Дзвіницю розібрали під час перебудови храму уже в середині ХХ століття.

У давні часи неподалік костелу розташовувався й цвинтар. Але наприкінці XVIII століття він був зліквідований і перенесений на околиці міста. Закинуте кладовище досить швидко зрівнялося із землею, поросло травою та кущами.

Дзвіниця костелу на поч. ХХ ст.

Костел, між тим, продовжував розбудовуватися – у XVIII столітті до нього додалися східна частина головної нави та каплиці. Потім настало затишшя – нова згадка про зміни в храмі датується аж 1902 роком, коли в костелі провели реставрацію. Зате середина ХХ сторіччя принесла давній святині революційну перебудову. Цікаво, що сталось це в розпал Другої світової війни.

Фронтон костелу зі скульптурою Діви Марії

Революція Броніслава Віктора

За реконструкцію городоцького храму взявся Броніслав Віктор – один з найвизначніших польських архітекторів Львова, який двічі обирався Президентом Кола архітекторів, що діяло в рамках Політехнічного товариства. Віктор славився своїми перебудовами житлових, громадських та сакральних споруд у стилістиці пізнього модерну, зокрема в стилі ар деко. Серед реконструйованих ним об’єктів були  архієпископський палац в Оброшиному, фасад костелу святого Миколая та вежа костелу святої Анни у Львові, костели в Старій Солі, Олеську, Чорнушовичах та Вижнянах.

Скульптури св.Апостолів Петра і Павла на головному фасаді

Треба сказати, що не всі сприймали новаторські ідеї Б.Віктора. Зокрема, реконструкція ним оброшинського палацу викликала гостру критику з боку цінителів старовини. Однак, у випадку городоцького костелу, схоже, обійшлося без негативних відгуків.

Вхідний портал

Проект Броніслава Віктора, реалізований в 1939-1944 роках, передбачав повну зміну вигляду фасаду костелу та нову розбудову. До храму добудували його західну частину, створивши новий неоготичний фасад, прикрашений скульптурами Матері Божої та апостолів Петра і Павла невідомих авторів. В північну стіну прибудови, з боку дороги, вмонтували давній білокам’яний портал. Принагідно розібрали стару дзвіницю, яка заважала розширенню. Нову замість розібраної так і не збудували.

Фрагмент вмонтованого в північну стіну давнього порталу з польським Орлом

Завершення перебудови фактично співпало з поверненням на територію Галичини радянської влади та виселенням місцевого польського населення. Відтак уже в 1947 році храм було закрито і віддано під склад різним організаціям. Це призвело до повного знищення інтер’єру храму. У 1990 році, коли святиню було знову відкрито для віруючих, у костелі були лише голі стіни. Нині храм знову належить римо-католицькій церкві, яка провела в ньому відновлювальні роботи.

Головний вівтар

Костел Воздвиження Чесного Хреста зберіг вигляд, наданий йому архітектором Броніславом Віктором. Це чотиристовпна тринавова базиліка з витягнутим хором, пятистінною гранчастою апсидою і прямокутними в плані каплицями, що примикають до головної нави з півночі та півдня. Головний фасад з нетинькованої червоної цегли фланкований напівкруглими вежами порталу та завершений стилізованим ступінчастим фронтоном. Посеред фронтону розміщен скульптуру Діви Марії, по боках першого ярусу фасаду – фігури святих Петра і Павла, між ними – велике кругле вікно. СВсередині споруду перекрито системою хрестових і напівциркульних склепінь з розпалубками.

Один з бічних вівтарів

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Мостиська, що курсують через Городок, відправляються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Городок відправляються з приміського залізничного вокзалу з середнім інтервалом 20-30 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Шегині. Відстань – 28 км.

На карті:

Мандрівки