Мандрівки

Костел домініканів у Жовкві: пам’ятник братові короля

Бароковий храм колишнього домініканського монастиря (тепер церква святого  Йосафата УГКЦ) є однією з архітектурних перлин Жовкви. Споруджений у середині XVII століття у пам’ять про загиблого на війні з козаками старшого брата майбутнього польського короля Яна ІІІ Собеського, він довгі роки був усипальницею для членів королівської родини та місцем паломництва католиків з усієї Речі Посполитої. Розташований на краю тогочасної Жовкви, монастир також відігравав важливу оборонну функцію, будучи складовою частиною фортифікаційних укріплень міста.

Колишній Домініканський костел

Храм скорботної матері

Здавна на місці майбутнього храму існувала дерев’яна каплиця Успіння Пресвятої Діви Марії. Відомо, що капличка принаймні двічі сильно постраждала від пожеж. У 1652 році тодішня правителька Жовкви  Софія Теофіла Собеська започаткувала на цьому місці будівництво нового храму у пам’ять про свого старшого сина Марека, загиблого у битві з козацьким військом Богдана Хмельницького під Батогом.

Домініканський костел на поч. ХХ ст.

Про фундаторку храму Софію Теофілію варто розповісти окремо. Вона була русинкою по батьковій лінії, дочкою руського воєводи Івана Даниловича і водночас – онукою засновника Жовкви, великого гетьмана коронного Станіслава Жолкевського. У Софії було двоє синів, що досягли дорослого віку: старший Марек, як вже згадувалося, загинув у війні з козаками, а на рік молодший Ян згодом став легендарним королем Речі Посполитої, переможцем османського війська у битві під Віднем Яном ІІІ Собеським.

Бічний фасад храму

Новозбудований храм фундаторка віддала в опіку ченцям ордену домініканів. У ньому ж Софія Теофіла й була похована після своєї смерті. Щоправда, нині її останків у Жовкві вже немає – після Другої світової війни вони були перенесені до Любліна, а згодом до Кракова, де й упокоїлись остаточно.

Фрески на головному фасаді

По завершенні будівництва в 1655 році храмовий комплекс включав в себе кам’яний костел і дерев’яну будівлю келій, оточених оборонною стіною з вежею. Домініканський монастир  прилягав до оборонного муру Жовкви, і був частиною його фортифікаційних споруд. Сам костел, побудований за взірцем одного з храмів італійського Неаполя, теж мав яскраво виражений оборонний характер, вирізняючись строгими та суворими формами.

Після того, як у 1674 році Ян III Собеський зійшов на престол, а Жовква стала улюбленою королівською резиденцією, домініканський монастир, що став усипальницею членів королівської династії, набув значної популярності серед паломників і стрімко розвивався. Це викликало необхідність розбудови монастирських приміщень, що й було здійснено уже в 1687 році.

Однак, монастирські келії залишались дерев’яними і були легкою поживою для численних пожеж. Хроніки зафіксували подібні у 1677, 1717, 1739, 1754 роках. Після останньої пожежі було вирішено замінити дерев’яні келії на муровані. Будівництво комплексу мурованих житлових і господарських будівель всередині оточуючих оборонних стін було остаточно завершено у 1792 році. Тоді ж було проведено часткову реконструкцію зовнішніх фасадів храму, після якої він набрав вигляду, збереженого донині.

Фреска із зображенням Архистратига Михаїла на фасаді храму

Утім, наслідками розбудови домініканцям не вдалося насолодитися повною мірою – внаслідок австрійської церковної реформи монастир  хоч і не було  зліквідовано, але частину новозбудованих підсобних приміщень у нього відібрали. Лише в середини XIX століття жовківським домініканцям вдалося повернути свої позиції. Тоді орден спромігся і відновити  храм, що постраждав від двох руйнівних пожеж, і спорудити у 1843 році нову кам’яну дзвіницю.

Нова реконструкція монастирського комплексу була проведена на початку ХХ століття. Зокрема, інтер’єри храму були заново розписані художником Каролем Політинським.

Під час Другої світової війни монастир не постраждав, однак значно серйозніші випробування чекали на нього у радянські часи. Тут захазяйнували військові та каральні органи, у приміщеннях кляштору розмістилася військова частина – зі штабом,  казармами та складами. У монастирських  підвалах розташовувалася також катівня НКВД, свідченням чого стали знайдені пізніше людські останки тих років зі слідами тортур. Закритий храм прийшов у запустіння, а його внутрішні інтер’єри були безжально знищені. Частину святинь костелу, зокрема, старовинний образ Матері Божої Жовківської,  зразу після війни було вивезено до Польщі.

Лише у 1990-х роках напівзруйнований храм було передано громаді УГКЦ, яка провела відновлювально-реставраційні роботи. Зараз тут — греко-католицька церква святого  Йосафата, а в монастирських келіях розташувалися служби Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ.

Інтер’єр храму

Архітектура та раритети: втрачені та збережені

Домініканський костел у Жовкві – яскраво виражений зразок ранньобарокової архітектури. Розчленований пілястрами головний фасад має доволі строгий вигляд, хоча напівкруглі вікна, барокові волюти по краях та трикутний фронтон на завершенні додають йому легкості та граціозності. Головний фасад також щедро прикрашений фресками. Бічні та тильний фасади декоровані дещо скромніше, однак завдяки чітко витриманому бароковому характеру гармонійно доповнюють головний фасад костелу.

Склепіння храму

На відміну від інших середньовічних храмів Жовкви, домініканський костел не має потужного купола – над дахом наиомість височіє розташована над середохрестям висока барокова сигнатурка, увінчана хрестом.

Інтер’єр костелу зального типу, тринавовий, однак на тлі домінуючої широкої центральної нави бічні виглядають майже непомітними.

Склепіння над хорами

На жаль, давні стінописи храму практично зникли. З розписів XVII—XVIII століть  до нас дійшли лише окремі деталі. Дещо краще збереглися стінописи початку ХХ століття, проте й вони зазнали руйнувань у радянські часи. Під час останньої реставрації храм був розписаний наново. Реставратори максимально намагалися зберегти структуру колишнього стінопису – нові розписи, хоч і виконані в новітній тематиці, повторюють контури давніших. Яскравим прикладом можуть слугувати зображення зустрічі святих Франциска та Домініка та проповіді святого Домініка – сучасні образи повторюють давні, які колись перебували на їхньому місці.

Вівтар зі збереженою фрескою Богородиці

Є у храмі й старовинна фреска, яку реставратораторам вдалося врятувати – це образ Богородиці із засновниками домініканського ордену святими Домініком та Агнесою. Поруч з цією іконою розміщено сучасні образи святих Володимира та Ольги, святого священномученика Йосафата, якому зараз присвячено храм.

Надгробок Марека Собеського

Бічні проходи головної нави прикрашають відреставровані фрески, в центрі кожної з яких розміщено чорно-білий герб Ордену проповідників, а зверху герби Польщі та Литви – складові гербу Речі Посполитої. Знизу ж можна побачити герби Собеських, Даниловичів та Гербуртів – родів, які жертвували на утримування та оздобу цього храму. Є там і герб Жовкви ХІХ століття (щит, розділений навпіл; половина щита – герб Радзивіллів, половина – герб Собеських).

А основними раритетами храму є розташовані у його трансепті два барокові надгробки – Марека Собеського та його матері, фундаторки костелу Софії Теофілії. Створені вони за єдиною схемою. Перед бароковим порталом — постамент з поховальною урною, поряд з якою дві алегоричні фігури. На надгробку Марека — це Мужність та Благочестя з храмом в руці, нижче яких військова арматура (списи, гармати, похилені прапори, гарматні ядра). Надгробок Софії Теофілії. має алегоричні фігури Скорботи та Доброчинности, понизу орел з короною на ознаку приналежності до королівського роду.

Надгробок Софії Теофілії Собеської

Обидва надгробки є кенотафами (почесними похованнями) – прах обох з часом було перенесено до Кракова.

У домініканському костелі було також захоронене серце сина Яна ІІІ, королевича Константія Владислава Собєського. Тіло його поховане в крипті розташованого неподалік парафіяльного костелу святого Лаврентія.

Монастирські келії

Храм з трьох сторін оточує будівля монастирських келій – двоповерхова споруда у вигляді літери «П» під двосхилим дахом та з коридорним плануванням.

По периметру монастир оточений стіною з необробленого каменю, фасадна частина якої  декорована глухою аркадою. Наріжник тильної частини муру увінчує кругла двоярусна оборонна вежа з амбразурами, яка свого часу слугувалаа кутовою баштою міських укріплень Жовкви.

Оборонна вежа на краю монастирського муру

Як добратись зі Львова

Потягом

Їхати електричкою Львів-Рава-Руська до станції Нестерів-Львівський. Електрички відправляються з головного залізничного вокзалу двічі на день (о 9.15 та 20.55).

Автобусом

Автобуси Львів-Жовква відправляються з АС-2 з середнім інтервалом 15-20 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Рава-Руська. Відстань – 30 км

На карті:

Мандрівки