Мандрівки

Сеймовий палац: від Галицького сейму до Національного університету

Велична будівля головного корпусу Львівського національного університету вражає своєю монументальністю та гармонійним поєднанням вишуканої архітектури і розкішного скульптурного декору. У цьому немає нічого дивного – споруда, яку в останній чверті ХІХ століття за найкращими зразками тогочасної неоренеснсної архітектури столичного Відня зводив зодчий Юліян Гохберґер, мала стати найпомпезнішою та найаристократичнішою у Львові. Адже зводилася вона для головної політичної інституції Галичини – крайового сейму.

Львівський національний університет. Загальний вигляд

Конкурс і будівництво

Галицький крайовий сейм, представницько-законодавчий орган австрійської провінції Королівство Галичини і Лодомерії, був створений імператором Австро-Угорщини Францом-Йосифом I у 1861 році. «Весна народів», що прокотилася імперією у 1848-1849 та поразка у війні з Францією і П’ємонтом десятиліттям пізніше змусили монарха шукати порозуміння з опозицією. Результатом цього, поміж інших, стало скликання провінційних сеймів, право на які отримали 17 земель, серед них і Галичина.

Місцем роботи Галицького сейму був обраний Львів. Попервах депутати із західногалицьких земель просували ідею почергового проведення сесій у Львові та Кракові, але, зрештою, ця пропозиція була відхилена.

Львівський національний університет. Вигляд збоку

Сейм проводив у Львові щорічні сесії, які зазвичай тривали впродовж місяця. Місто на той час не мало зали, яка б відповідала кількості та рангу послів. Перші двадцять років сесії Сейму відбувалися в театрі Скарбека (нинішньому театр імені М. Заньковецької), у тісному й непристосованому для подібних засідань приміщенні. А те, що сеймові посли ще й сиділи під зображеними на стелі сценами з балету, викликало постійні кпини львів’ян.

Окрім того, у міжсесійний період активно працювали виконавчий орган сейму –  Крайовий виділ та галузеві комісії, які займались підготовкою законопроектів. Тож майже відразу в головах львівської політичної еліти визріла ідея побудови презентабельної будівлі для роботи сейму та його виділів, головним натхненником якої був маршалок сейму Леон Сапіга.

Аттик головного фасаду

Вперше проблема побудови власної резиденції була озвучена на засіданні Сейму у 1868 році. Однак минуло ще сім років, поки було оголошено архітектурний конкурс на проект будівництва. На конкурс надійшло 30 проектів, авторами яких були здебільшого віденські та берлінські архітектори Чотири з поданих проектів відзначили преміями, але жоден з них не був прийнятий до реалізації. Хоча серед них були більш ніж достойні – варто лише оцінити представлений на світлині конкурсний проект майбутнього «батька сецесії» Отто Вагнера. Врешті-решт комісія прийняла «соломонове» рішення, доручивши опрацювати новий проект (на основі нагороджених) директорові Львівського міського будівельного департаменту Юліянові Гохберґеру. Той впорався із завданням на відмінно – створений ним проект вирізняла не лише досконала планувальна структура та багатство архітектурного оздоблення, а й відносна дешевизна побудови.

Конкурсний проект Отто Вагнера

Місце для будівлі вибрали теж престижне – навпроти Єзуїтського парку, у чільному місці ділового кварталу, що стрімко забудовувався у ті роки банківськими будівлями та елітними житловими кам’яницями. Щоправда, на обраному місці уже стояло не менш знакова для Львова будівля -двоповерхове казино Йогана Гехта, збудоване ще у 1795 році. Зал казино свого часу вважався найпрестижнішим у місті, тут проводили бали та поважні зібрання, а одного разу навіть зустрічали цісаря Франца І. Проте будинок казино уже не відповідав вимогам часу, і у 1877 році його розібрали.

Галицький сейм на фото 1894 року. Ліве крило ще не побудоване

Уже у квітні 1878-го почалися підготовчі земляні роботи, а наприкінці вересня того ж року було закладено наріжний камінь нової будівлі. Менш ніж за три роки основні роботи було завершено і 23 липня 1881-го будинок, який львів’яни охрестили сеймовим палацом, освятили. А ще через два місяці в її стінах вперше розпочала роботу чергова сесія Галицького сейму.

Бічний ризаліт Галицького сейму з прибудовою. Фото кінця ХІХ ст.

Через чверть століття, у 1906–1907 роках, будинок зазнав незначних змін, коли за проектом архітектора Адольфа Каменобродського було надбудовано четвертий поверху з боку подвір’я. Головний фасад споруди ця реконструкція не змінила.

Ще за рік, у 1908-му, було завершено будівництво за проектом того ж А.Каменобродського кутової кам’яниці на розі з вулицею Міцкевича, яка (разом зі спорудженою Ю. Гохберґером двадцятьма роками раніше подібною спорудою з іншого боку) фактично стала одним з крил Галицького сейму, довершивши гармонізацію архітектурного ансамблю.

Скульптурна композиція «Опікунський дух Галичини»

Архітектура та скульптурний декор

Монументальна будівля Галицького сейму є триповерховою з цокольним поверхом спорудою з симетричною об’ємно-просторовою структурою. До зверненого в бік парку головного корпусу під прямим кутом прилягають три крила, два з яких йдуть уздовж вулиці, а центральне скероване в глибину двору. Корпуси мають коридорне розпланування з однобічним розташуванням приміщень.

Скульптурна група «Освіта»

Для архітектурного вирішення будинку обрано форми пізнього віденського неоренесансу. Тривісна композиція головного фасаду підкреслена центральним і бічними ризалітами, оздобленими на рівні другого і третього поверхів великими колонами й пілястрами коринфського ордера. Центральний ризаліт підкреслено глибокою лоджією зі спареними колонами над арковим під’їздом з наскрізною галереєю. Бічні ризаліти акцентовані напівкруглими куполами на їх завершенні.

Скульптурна група «Праця»

Тектоніка фасадної стіни підкреслена також рустованою поверхнею першого поверху, в якому, окрім головного входу, влаштовано два в’їзди у внутрішні двори будинку, симетрично розміщені у бокових частинах фасаду.

Скульптури «Любов» і «Справедливість»

З архітектурними елементами будівлі гармонійно поєднано елементи її скульптурного декору, над яким працювали провідні львівські майстри Леонард Марконі, Тадеуш Баронч, Зиґмунт Трембецький, Фелікс Мікульський, Зиґмунт Ґорґолєвський, варшавський скульптор Теодор Ріґер та представники Першої віденської спілки скульпторів.

Фігури левів на бічному ризаліті

Домінантою фасаду є розміщена наад аттиком скульптурна композиція «Опікунський дух Галичини». У її центрі – чотириметрова жіноча постать, що уособлює Галичину (чи, радше, її владні структури). Вона по-материнськи простягає руки до розміщених з обох сторін Дністра і Вісли («русина» та «мазурки»), які символізували дві основні нації краю – українців та поляків. Композиція носить яскраво виражений ідеологічний характер – її замовникам було важливо наголосити на нібито мирному та безпроблемному співіснуванні двох рівноправних народів.

Каріатида між вікнами бічного ризаліту

Автором цієї роботи став Теодор Ріґер. Його різцю також належать скульптурні групи «Освіта» (богиня Мінерва зі смолоскипом, обабіч якої стоять хлопчики з книжкою та портретом) та «Праця» (жінка зі снопом і веретеном та хлопчики з ягнятком та молотком) біля головного входу до будинку сейму.

Цікаво, що саме за скульптури, що прикрасили будинок Галицького сейму, Теодорові Ріґеру було надано звання почесного члена Флорентійської академії мистецтв.

На фронтоні будинку, трохи нижче «Галичини», примостилися фігури Любові і Справедливості авторства Зиґмунта Трембецького, та Правди і Віри, створені Феліксом Мікульським.

Бічні ризаліти прикрашено скульптурами левів (ймовірно, авторства Тадеуша Баронча), що тримають щити, частину з яких колись було оздоблено гербами головних міст королівства Галичини та Лодомерії – Львова, Кракова, Тарнова та Станіславова. Нижче, у міжвіконному просторі, розміщено фігури каріатид зі схрещеними руками.

Вестибюль Львівського національного університету з погруддям І.Франка

Скульптури та полотна інтер’єру

Інтер’єр центральної частини сеймового палацу ніби продовжує вишуканість її головного фасаду. Пройшовши невеликий затишний передпокій, потрапляєш в багато прикрашений вестибюль з урочистими тримаршовими сходами, які ведуть на другий поверх. Прямий вихід виводить до великої напівкруглої зали засідань, з протилежного боку розходяться довгі широкі коридори з анфіладою парадних апартаментів. Неоренесансний декор мармурових сходів та сеймової зали виконав Леонард Марконі. У часи Галицького сейму  вестибюль був заповнений екзотичними рослинами, що створювало святкову, і водночас затишну атмосферу.

Вестибюль Галицького сейму. Фото 1903 р.

Перед входом до зали засідань розміщались дві скульптурні групи, які, як і головна фасадна композиція, мали символізувати єдність народів Галичини. Скульптури, виконані Зиґмунтом Трембецьким,  представляли чотирьох польських і давньоруських правителів, що стояли попарно – з одного боку хрестителі українців і поляків князі Мєшко І та Володимир Великий, з іншого  король Казимир III та князь Ярослав Мудрий. Ці скульптури безслідно зникли під час Другої світової війни. У радянські часи на їх місці поставили Леніна і Сталіна (заміненого у хрущовську «відлигу» на Карла Маркса). Нині вестибюль прикрашає погруддя Івана Франка, ім’ям якого названо університет.

Зала засідань Галицького сейму. За трибуною – картини г.Родаковського

Зала засідань була оздоблена серією полотен відомого польського живописця Генріка Родаковського, які розміщувалися за трибуною президії. На жаль, вони не збереглися до нашого часу. У менших залах засідань висіли великі картини геніального польського художника Яна Матейка: у залі крайового виділу – «Люблінська унія», а у так званій «залі маршалків» – «Конституція 3 травня 1791 pоку». У повоєнний час обидва полотна було вивезено до Польщі.

Картина Я.Матейка «Люблінська унія»

Від палацу політики до храму освіти

Скульптури Казимира ІІІ та Ярослава Мудрого

Галицький крайовий сейм припинив свою діяльність з початком Першої світової війни, а у 1920 році був закритий і офіційно у зв’язку з ліквідацією новою польською державою автономії Галичини. У 1923 році влада другої Речі Посполитої  знайшла нове використання для будівлі – сюди було перенесено Університет імені Яна Казимира. У коридорах, де ще недавно прогулювалися статечні сеймові посли, запанував студентський гамір, кабінети перетворилися на аудиторії, а залу засідань сейму було переобладнано під актовий зал університету.

Відтоді функціональне призначення будівлі змінювалося лише раз. За часів німецької окупації університет був закритий, а в його приміщенні перебували установи дистрикту Ґаліція. У воєнний час будівля зазнала і ушкоджень – у 1944 році внаслідок бомбардування частина приміщень університету, серед них і актовий зал, була зруйнована. Проте уже в жовтні того ж року університет відновив свою роботу.

Нині в колишньому сеймовому палаці розташований головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка. А його фронтон тепер прикрашає напис латиною: «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни є окрасою Батьківщини»).

Адреса: м. Львів, вул. Університетська, 1

На карті:

Мандрівки