Мандрівки

Добромильщина. Мандрівки слідами Гербуртів

 Українське Підгір’я, багате на історико-культурні та ботанічні пам’ятки, сьогодні ще недостатньо втягнуто в туристичну індустрію. Упродовж віків тут поруч проживали українці, поляки, євреї та німці. Їхня матеріальна та духовна культура взаємно збагачувалася, були запозичення у повсякденному мовленні, побуті тощо. Всі ці чинники своєрідно вплинули на регіон і урбаністику зокрема. Сформувалися маленькі затишні містечка зі складеними віками традиціями в суспільних відносинах і культурному житті.

Добромильська Ратуша

Після Другої світової війни, передовсім унаслідок примусового трансферу населення, ці традиції занепали. Припинили діяльність національні громадсько-культурні та економічні товариства. Ідеологічна уніфікація не сприяла свободі совісті, слова, друку. Примусова колективізація призвела до втрати агротехнічних навичок господарювання в рільництві. На зламі ХХ–ХХІ ст. фактично була ліквідована традиційна місцева промисловість. В стані руйнації знаходяться шляхи сполучення.

За таких умов відновити господарський і культурний потенціал частково можна через розвиток індустрії туризму. Передовсім це стосується Добромильщини з дуже високим рівнем безробіття. Для цього є всі необхідні умови: зелена рекреаційна зона, водні ресурси, наявні історико-культурні пам’ятки тощо. Можливості такого туризму добре простежуються на прикладі міста Добромиля.

На підставі багатолітнього вивчення історії міста та особистих спостережень спробую показати як міські ресурси можна використати для ймовірного туристичного продукту.
Добромиль розташований в мальовничій долині р. Вирви недалеко від українсько-польського кордону на території близько 0,5 тис. км2 і віддалений від обласного центру на 115 км. За національним складом місто українське – інші нації складають мізер.

Перша письмова згадка про Добромиль як поселення стосується 1374 р. Статус містечка отримало в 1497 р., а у 1566 р. – магдебурзьке право. Економічною основою стали соляні промисли і ремісниче виробництво. У другій половині ХVІ ст. в межах мурів міста було 70 будинків, три церкви і один костел. Для захисту від татарських набігів був споруджений оборонний замок. Він витримав силу зброї козацьких загонів (1648), шведських вояків (1656), угорських повстанців Ф.Ракочі (1657), кримських татар (1672).

Костел Преображення Господнього XYI ст.

Вершини розвитку місто досягло у першій чверті ХVІІ ст. завдяки його власнику І.Ф.Гербурту (1567–1616), котрий заснував друкарню як культурно-просвітній осередок (1611). Житловий палац магната рохміщувався на території, обмеженій річкою, костелом і школою. Приміщення мали художні розписи на алегоричні (наука, право, звичаї) та історичні теми. Осередком культурного життя став монастир св. Онуфрія (ХVІ ст.). З містом пов’язане виникнення т.зв. Добромильського літопису – пам’ятки української діалектології початку ХVІІІ ст.

Після першого поділу Польщі (1772) Добромиль увійшов до складу володінь Габсбурґів, отримав статус імператорсько-королівського міста (1775) і повітового центру. Тоді ж розпочалося будівництво державної дороги, яка з’єднувала край з Віднем, з’явилися перші німецькі колоністи. До 1810 р. були знесені міські мури, збільшилася кількість мешканців, жваво розвивалася промисловість. Після поразки українських визвольних змагань Добромиль опинився у складі Польщі, а його суспільне життя визначалося політичним становищем Західної України. Уряд проводив політику державної асиміляції, основною метою якої було зміцнення польської державності. Хоча українсько-польська конфронтація проявлялася у різних формах, до загострення практично не доходило. Національно-культурне життя залишалося під впливом осередків „Просвіти” „Рідної школи”, „Сільського господаря”.

В роки Другої світової війни багато мешканців загинуло внаслідок репресій з боку більшовицького і нацистського режимів. Резонансною подією стала страта національно свідомих українців у шахтах Саліни в червні 1941 р. У перші повоєнні роки тривала боротьба з радянським тоталітарним режимом. Було здійснено кілька терористичних актів проти найбільш жорстоких місцевих керівників. Водночас влада депортувала активних учасників руху Опору. Посилено проводився курс на русифікацію, а росіяни зайняли практично всі керівні посади. Відбулися зміни в економіці, створені нові підприємства. Розвиток медичного обслуговування був спрямований на покращення санітарно-гігієнічних умов праці та побуту, проведення оздоровчих заходів. Був відкритий диспансер, де лікували хворих на кісткові хвороби (1954) і обласний санаторій для лікування органів дихання. У місті діяли середня школа, допоміжна середня школа, Будинок культури, кінотеатр тощо.

Розбудова української державності у 90-х роках наштовхнулася на труднощі економічного характеру. Внаслідок масового закриття підприємств переважна більшість мешканців втратила роботу.

Руїни замку Гербуртів

Зміни на краще розпочалися на початку ХХІ ст., коли був зроблений акцент на будівництво об’єктів соціально-побутового призначення, розширилася торгова мережа. Розвитку місцевої інфраструктури сприяє прикордонне співробітництво тощо. Місто включено до Державного списку історичних міст і селищ України з архітектурними (XVI – поч. ХХ ст.) і ботанічними пам’ятками. Навколо розкинулися листяно-хвойні ліси, які в поєднанні з випарами неглибоких соляних родовищ є унікальною рекреаційною і оздоровчою зоною.

Все це дозволяє розглядати Добромиль як важливий туристичний продукт сьогодення. Можна напрацювати ряд пізнавальних (загальних і тематичних) піших маршрутів на історико-культурну тематику та з рекреаційно-оздоровчою метою. Кожен з них, залежно від мети, розраховується на 3–4 год. пішого проходу вулицями міста та його околицею. До самого міста можна дістатися особистим транспортом, а також маршрутними автобусами, які відправляються зі Львова від 6.00 год. орієнтовно кожних 30–40 хв. через Рудки, Самбір, Старий Самбір (або Скелівку), Хирів. Зі Самбором є пряме залізничне сполучення. Недалеко від міста (у Смільниці) є міжнародний пункт переходу.
У Добромилі діє широка мережа різнопрофільних і спеціалізованих магазинів, закладів харчування, при потребі можна переночувати у мотелі «Радич» або в приватних помешканнях. Добре налагоджений електронний зв’язок.

Можна запропонувати ряд тематичних мандрівок: Слідами Гербуртів; Добромиль сакральний; Архітектура міста; Єврейська громада міста; Що замовчують будівлі на площі Ринок?; Листопадовий зрив 1918 р. у Добромилі; Місцева промисловість: колись і тепер; Знані добромиляни; Славетні у місті та чимало інших. Вони можуть бути піші, велосипедні та комбіновані

Для прикладу розглянемо мандрівку «Слідами Гербуртів». Зважаючи на його протяжність і віддаленість окремих об’єктів від центру міста, доцільно використати легкову машину або велосипед. Мандрівку починають з центральної частини міста.

Перша письмова згадка про поселення стосується галицького князя Владислава Опольського, який надав братам Гербуртам за вірну службу 9 компактно розміщених сіл, які розтягнулися на 20 км з заходу на схід по берегах Стривігора і Вирви: Добромиль, Смільниця, Старява, Сушиця, Хирів, Городовичі, Ляшки, Чаплі, Сусідовичі. У цьому переліку Добромиль названий першим. Це вказує на те, що вже на той час поселення відігравало роль адміністративного та економічного центру певної території. З цих маєтностей вони мали відбувати воєнну службу і виставляти вісьмох воїнів, з яких 4 були б озброєні списами, а 4 – луками. У другій половині XV ст. Добромиль був великим селом. Мешканці творили громаду і дотримувалися норм давнього українського (руського) права. Проте вже на зламі XV–XVІ ст. це право було замінене польською системою судочинства. У 1467 р. тіуном, як управителем громади, був маловідомий для нас Степан.
Звернувши увагу на ратушу і окремі будівлі на площі Ринок, прямуємо прилеглою до неї вулицею в південно-західному напрямку. Біля римо-католицького храму св. Преображення зауважуємо, що в цьому місті була добре укріплена Перемишльська брама, а на початку ХІХ ст. ще піднімалися оборонні мури. Поблизу знаходився житловий палац Гербуртів. З цього часу збереглися міський арсенал і фрагмент стіни палацу.

Руїни замку Гербуртів

Зупинившись біля арсеналу (XVI ст.), ведемо розповідь про Гербуртів, з особливим акцентом на діяльність одного з них – Івана Фелікса. Він народився у близьких до міста Боневичах і найбільше зробив для розвитку краю, передовсім на культурному поприщі. Від семирічного віку ним опікувався дядько Станіслав Дрогойовський. Певний час Іван Фелікс перебував із ним при монаршому дворі у Відні. Далі студіював у Краківському університеті (1579–1583). В Інгольдштадському університеті його учителем був знаний філолог Роберт Турнер. Згодом удосконалював свої знання у Парижі. Після повернення до Польщі, І.Ф.Гербурт потрапив в оточення Яна Замойського, у 1587 р. був послом на конвокаційному сеймі у Варшаві. Кілька років провів на дипломатичній службі, побував з посольством у Англії (1588), Римі (1589), Австрії (1590), Криму (1595), Московії (1595), Туреччині (1598–1599). У складі польського війська брав участь у війні з Волоським князівством та в придушенні козацько-селянського повстання під проводом С.Наливайка. Тривалий час обирався послом сейму (1587, 1590, 1596, 1604, 1615). За участь в антикоролівському виступі (т.зв. рокошом Зебжидовського) відбув двадцятимісячне ув’язнення. 20 березня 1609 р. склав присягу на суді у Вавелі (Краків), що більше ніколи не буде виступати проти королівської влади і на початку травня цього ж року його звільнили при умові постійного проживання в Добромилі без права виїзду з міста.
У 1601 р. І.Ф.Гербурт одружився з княжною Єлизаветою Заславською, у шлюбі з якою мав сина Івана Лева (1603–1631) і двох доньок (Олександру та Катерину). У 1601 р., після смерті двоюрідного брата Станіслава, посів Добромиль і 8 близьких до нього сіл (Княжпіль, Ляцко, Саліну, Кропивник, Велике, Папортно, Старий Сопітник і Новий Сопітник). З тих сіл дружині померлого мав сплатити 34 тис. зл. Згодом до своїх володінь долучив Глибоку і Сусідовичівське війтівство. Практично вся маєтність І.Ф.Гербурта впродовж 1614–1615 рр. була заставлена під грошові суми, які в сукупності склали майже 50 тис. зл. Помер І.Ф.Гербурт 31 грудня 1616 р. і похований у підземеллі костелу.
Тут же розповідаємо про збережений палац від 1773 р. (тепер офіс лісництва і торгова точка) та вказуємо на криницю (у 1773 р. вона вже була).

Далі повертаємося до костелу і оглядаємо його інтер’єр. На північній стіні каплиці Гербуртів розглядаємо унікальний історичний документ – намальований на пергаменті та багато ілюстрований родовід магнатів Красінських. При виході з храму підходимо до муру з XVIII ст. для огляду переходу.

Наступним етапом у цьому маршруті є ознайомлення із місцем розташування друкарні Гербуртів у селі Боневичі (близько 3 км від Добромиля). В історії книгодрукування вона відома як Добромильська.

Іван-Фелікс Гербурт (копія з прижиттєвого портрета)

Для ведення друкарської справи магнат запросив з Кракова відомого майстра Яна Шеліґу. Друкарня постачалася папером з Риботичівської папірні, якого, однак, не вистачало для забезпечення її роботи. Припускають, що тоді в Добромилі могла бути папірня, яка припинила виробництво внаслідок закриття друкарні в 1617 р.

За неповних сім років роботи друкарня видала 13 фундаментальних публікацій, зокрема відому працю польського хроніста та історика Я.Длугоша «Історія Польщі». Перший її том (містив шість книжок) був надрукований в 1615 р. Того ж року спеціальним указом польського короля Сиґізмунда ІІІ видання було заборонене, оскільки не все, що розповів у своїй праці Я.Длугош про представників великої польської знаті, подобалося їхнім нащадкам. Олії до вогню додали праці І.Ф.Гербурта антипольського та антиунійного спрямування. У зв’язку з цим наприкінці 1615 р. питання діяльності Добромильської друкарні розглядав Вишенський сеймик. 10 січня 1616 р. король викликав на сеймовий суд для пояснень самого магната. Там його звинуватили у відкритті друкарні без королівського дозволу та у виданні книжок, образливих для короля і його попередників, виступах проти унії. Після смерті І.Ф.Гербурта, залишившись без покровителя і його грошей, Я.Шеліга вимушено згорнув видавничу діяльність. Так згас важливий осередок культури в краю.
Крім житлового палацу у місті, Гербурти мали також оборонну кам’яну фортецю. Вона знаходилася на важкодоступній горі, що піднімається на 556 м від рівня моря. Її попередником було дерев’яне укріплення, зведене близько 1450 р. Шлях до неї долаємо орієнтовно впродовж одної години за доброї і сухої погоди. По дорозі оглядаємо старе поселення Гучко, яке тепер є у складі міста, і заходимо на територію василіянського монастиря. Його історія від першої письмової згадки також пов’язана з Гербуртами. У 1613 р. І.Ф.Гербурт і його дружина, княгиня Єлизавета Заславська надали монастирю 82,5 морґи землі і привілеї, що сприяло його розбудові і піднесенню як релігійного і культурного осередку.

Син І.Ф.Гербурта Іван Лев, не маючи змоги виплатити батьківські борги, у 1622 р. відмовився від усіх маєтків, які займали площу близько 8 тис. морґів і оцінювалися на майже 215 тис. зл. на користь кредиторів батька. Будучи неодруженим і не маючи дітей, він перебрався до монастиря, прийняв монаший постриг. Близько 1631 р. Іван Лев помер і був похований у монастирському підземеллі. На сьогодні поховання втрачено. Після його смерті родина Гербуртів по чоловічій лінії вигасла. Велика земельна спадщина поступово розділялася між кредиторами, більшість з яких була споріднена між собою. Так Добромиль перейшов до Конецпольських, згодом до Красінських і Любомирських.
Через монастирське подвір’я, оскільки іншої дороги звідси немає, залишивши попередньо транспортні засоби (якщо вони є), виходимо на узлісся і піднімаємося широкою лісовою стежкою, яка колись була вимощеною дорогою, до замкового укріплення. По дорозі у літній та осінній час можна посмакувати лісовими ягодами і навіть підібрати кілька їстівних грибів. Вийшовши до руїн, розповідаємо про історію замку.

В другій половині XVI ст. його стіни вже виклали з каменю і цегли. Як будівельний матеріал місцеві будівничі використовували річковий камінь. Будівля зводилася у ґотичному стилі. На початку ХVІІ ст. (1614) І.Ф.Гербурт почасти перепланував і закінчив будівництво оборонної споруди, але вже у ренесансному стилі, добудував житловий комплекс. Це був типовий зразок оборонного зодчества на західноукраїнських землях ХVІ–ХVІІ ст. На відміну від попередників, які користувалися виключно місцевим річковим камінням, його будівничі використовували цеглу, можливо власного виробництва. Нове укріплення мало форму видовженої замкнутої підкови з внутрішніми розмірами 80 ? 23 м. До замку вели дві дороги: одна з південного боку, тягнулася через Тарнаву, а друга, з північного – від монастиря оо. Василіян. Обидві вони сходилися біля підніжжя гори. Звідти доступ до укріплення був досить крутою, що звивалася змійкою, але відносно широкою дорогою, на якій могли розминутися два запряжені вози. Безпосередньо перед мурами був глибокий і широкий рів, через який опускався рухомий міст.

Це укріплення було зведене на продовгуватому гребені гори і простягалося на 85 м у довжину та 25 м – у ширину. Піднімалося воно орієнтовно на 16–17 м, товщина мурів складала в основі 2 м, а від середини висоти – 1,4 м. Зведені вони кладкою впереміжку з каменю і цегли, які скріплені між собою товстим шаром вапняного розчину. Розміри каменів різні: від 5–30 см товщиною до 25–30 см довжиною і такою ж шириною. Цегла має розміри 75 ? 75 ? 2,5 см. Зверху мури були оздоблені декоративною цегляною коронкою і накриті черепицею.

Головна і єдина в’їзна брама, що була оздоблена двома іонічними цегляними пілястрами, та по праву сторону від неї (якщо стояти перед спорудою) невеличка брамка для піших, знаходилися з північно-східного боку. Фасадний мур був збудований у вигляді багатокутника і мав шість граней. На кожній її стороні знаходилися по дві бійниці, розміщені одна над одною. Відповідно два ряди бійниць (всього їх було 30) знаходилися по всьому периметру оборонних мурів. Збережені фрагменти мурів і фундаменти свідчать, що цей оборонний замок складався з трьох частин. Передня, за всіма ознаками житлового призначення, була накрита єдиним дахом. Склепіння підвальних приміщень, виготовлене з річкового каменю, мало товщину 45 см. Судячи із вигляду зруйнованих підвалів, почасти збереженої фронтальної та залишків бічних стін, у житловому комплексі на першому поверсі знаходилося шість кімнат (по три з лівого і правого боку) різної площі. Очевидно, це могли бути господарські приміщення, житло для замкової обслуги тощо. На верхніх поверхах містилися покої для самих Гербуртів і найближчого оточення під час ворожих нападів. Про їхнє планування і кількість говорити конкретніше важко через брак відповідних письмових відомостей і повністю зруйновані стіни та перекриття.
У центральній частині знаходився квадратної форми (23 ? 23 м) відкритий (без даху) внутрішній двір, обнесений мурами. Посередині його була криниця. Замикали укріплення мури з двома восьмикутними оборонними вежами, товщина стін яких мала близько 1,7 м. З їх бійниць можна були вести прицільний обстріл противника по усіх напрямках. На початку XVІIІ ст. замок вже не доглядався, так що до кінця цього століття він став руїною.
Можна також запропонувати основні пункти піших проходів по місту. У мандрівці «Добромиль сакральний» доцільно виділити чотири сюжетні лінії: православну, греко-католицьку, римо-католицьку та юдейську. Перша письмова згадка про дерев’яну церкву в місті стосується 1507 р. У 1584 р. було вже три церкви, а на початку ХVIІ ст. – чотири (Різдва Пр. Діви Марії і св. Миколая у місті та св. Онуфрія і св. Спаса в передмісті). Під 1613 р. згадана церква св. Спаса, яка була на новому Ринку, що за Перемишльською брамою. З ім’ям холмської каштелянки Олександри Конецпольської, доньки І.Ф.Гербурта, яка жила в першій половині ХVIІ ст., пов’язано будівництво в місті православної церкви Зіслання св. Духа. Її почали зводити в 1642 р. поблизу Хирівської брами. У першій половині ХІХ ст. храм перебудували (закінчили в 1848 р.). У 1566 р. на захід від Ринку звели дерев’яну синаґоґу. У 1591 р. на її місці коштом багатого купця Ізраеля бен Саламаха постала мурована в ренесансному стилі. Поблизу неї у 2017 р. поставили пам’ятний знак Зберігся також один з невеликих храмів (хасидський) з ХІХ ст., який використовувався як склад, а тепер переобладнується під торгівлю.

Мандрівка «Архітектура міста» передбачає детальне ознайомлення зі старими будівлями. Це споруди оборонного призначення з XVI ст., храми з XVI ст., адміністративні будівлі (перебудована на тюрму в 1785 р. стара ратуша і збережена ратуша з початку ХІХ ст.), три школи і лікарня з початку ХХ ст., житлові будинки з першої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Мандрівка «Листопадовий зрив 1918 р.» дає відомості про ті місця, де відбували засідання українські і польські політичні сили упродовж 1–21 листопада (ратуша, староство, кам’яниця Й.Гебултовича). Поблизу колишнього староства (тепер шкільне приміщення) звертаємо увагу на дуб, посаджений з нагоди проголошення ЗУНР в 1923 р.
Мандрівка «Добромильський хліб» запровадить нас у таємницю пекарської справи. Спочатку оглянемо млинські будівлі, руїни пекарні з часів СРСР. Уявлення про технологію випічки хліба у 20-30-х роках ХХ ст. дають експонати приватного зібрання одного з мешканців. З його дозволу можна зайти на подвір’я і розглянути різні експонати краєзнавчого та етнологічного змісту. У самому помешканні зберігаються унікальні речі старого побуту, є колекція української вишивки.

Мандрівка «Славетні у Добромилі» дозволить ознайомитися з тими місцями, де бували відомі політичні, громадські і культурні діячі минулого: австрійський імператор Йосиф ІІ, президент Словацької держави Й.Тісо, Перший секретар ЦК КПРС і Голова Ради Міністрів СРСР М.Хрущов, митрополит А.Шептицький, учені Я.Головацький і О.Духнович, письменники І.Франко і М.Горький, полковник армії УНР Т.Шкарупа, оперна співачка Л. Куркова-Войткова та багато інших.

Певне зацікавлення викличуть й тематичні проходи за національним принципом, зважаючи на колишню багатоетнічність Добромиля. Можна запропонувати двогодинні розповіді та архітектурні огляди тих частин міста, де проживали переважно українці, поляки, євреї та німці. До речі, серед старожилів міста досі в усному мовленні вживається стара топографія та прив’язана до чужомовних поселень (на німцях, на нижніх німцях, на колонії, на попівстві).
Як видно, є значні потенційні можливості для розвитку туристичної індустрії в місті, а сам

Добромиль є привабливим туристичним об’єктом. Сприятливі природні і кліматичні умови дають підставу віднести його до перспективних для розвитку літніх і зимових видів туризму та формування оздоровчо-рекреаційної зони. У перспективі бажано підготувати туристичний путівник з детальним описом усіх ймовірних маршрутів. Все дозволить повною мірою використати історико-культурні пам’ятки міста з інформаційно-пізнавальною метою, а його околицю для відпочинку. Реалізація цього проекту забезпечить нові робочі місця, яких так гостро сьогодні потребує місто.

Михайло КРІЛЬ, професор

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси на Добромиль відправляються з АС-Західна (вулиця Городоцька, гіпермаркет Метро). З середнім інтервалом руху 30-40 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Львів-Самбір-Ужгород. У Самборі звернути праворуч, в напрямку на Хирів-Добромиль. Відстань від Львова – 110 км.

Мандрівки