Мандрівки

Церква святого Миколая: князівський храм давнього Львова

Розташована на території давньоруського Львова, під горою Будильнецею, церква святого Миколая Мир Ликійських Чудотворця вважається одним з найдавніших храмів міста. Історична традиція стверджує, що з’єднаний прямим шляхом з Високим замком храм був надвірною церквою князів Данила та Лева, княжою усипальницею та осередком громадсько-політичного життя раннього Львова. Щоправда, уже в позаминулому столітті ця традиція була піддана сумніву – насамперед тому, що базується вона на привілеї 1292 року, нібито наданому церкві князем Левом, автентичність якого вважається дуже сумнівною.

Церква святого Миколая

Інша версія говорить, що засновниками храму були львівські купці. На її користь свідчить присвята церкви святому Миколаю, який вважався покровителем торгового люду, а також безпосередня близькість до площі Старий Ринок – головної торговиці давньоруського Львова.

Дата зведення храму також досі є предметом наукових суперечок. Але більшість дослідників, з огляду на розташування храму на території однієї із найдавніших історичних дільниць, особливості його планувальної структури, а також результати археологічних розкопок, сходяться на тому, що церкву було збудовано в другій половині ХІІІ століття. Оскільки храм було вимуровано на старому цвинтарі, можливо, що на цьому місці стояла давніша дерев’яна церква.

Фасад церкви святого Миколая

При цьому в письмових джерелах церква систематично згадується лише з XV століття – найдавніша згадка датується 1445 роком.

Апсида церкви святого Миколая

У середні віки церква мала поважний статус, як юридичний так і господарськи. Ще з 1471 року її парохія була звільнена від оподаткування, а з 1543-го і від замкового суду і відтоді була «юридикою», себто всі мешканці в її межах підлягали церковній владі. Як свідчить дарчий запис братству Миколаївської церкви Тимофія Висоцького від 18 вересня 1608 року, їй  здавна належали «численні поля, сіножаті, городи, сади, пасіки, криниці, болота, дворища, ділянки, двори на тих ґрунтах побудовані з людьми осілими, з їх повинностями, чиншами, податками і з іншими всякими прибутками і пожитками».

З 1544 року при храмі існувало Миколаївське братство, устав якого затвердив львівський єпископ Макарій Тучапський. Братство утримувало шпиталь, притулок для старців, а також невелику школу. У XVII столітті церква святого Миколая була храмом українського цеху шевців, які у великій кількості жили на передмісті.

Упродовж століть храм був свідком численних ворожих нападів та набігів. Початок цій неприємній традиції поклав ще польський король Казимир, який захопив Львів у 1340 році. Як свідчить давній літопис, у дворі біля церкви була князівська скарбниця. Саме звідти поляки поцупили списи та мечі, прикрашений діамантами престол, коштовні хрести, князівський плащ та інші цінності. Описуючи цей грабунок, хроніст львівських єпископів згадує також про «дві золоті корони, рясно оздоблені перлинами». Припускають,, що одна з тих корон була князівською, а інша – архієрейською митрою.

Купол апсиди з ліхтарем

Не бракувало нападів і в майбутньому, особливо в часи татарських набігів. Розміщена на слабо захищеному передмісті Миколаївська церква була ласою поживою для ординців. Втім, хроніки зберегли й доволі комічний епізод, який стався під час татарського нападу на Львів у лютому 1691 року. Хтось із військових, які обороняли місто, захопив у полон татарина, і прив’язав його шнуром від дзвону Миколаївської церкви. І поки тривав бій, полонений постійно «бив на сполох».

Не меншого лиха церкві завдавали і пожежі. Одна з найбільших сталася у 1623 році. Після неї храм довгий час залишався пошкодженим, і лише впродовж 1669-1701 років був відбудований, що засвідчено відповідним написом на арці головної нави.

У 1776 році до храму було добудовано захристію, а у 1800 році чергова пожежа знищила ґонтове покриття церкви, після чого дах перекрили бляхою та звели дві бані куполів – над навою та апсидою.

Церква святого Миколая на фото поч. ХХ ст.

Протягом віків Миколаївська церква не раз змінювала свою конфесійну приналежність. З початків свого існування вона була православною, від 1700 року належала греко-католицькій Церкві, а в 1946 році, з ліквідацією УГКЦ, перейшла до православної церкви Московського патріархату. У 1989 році церква святого Миколая повернулася до українського православ’я.

Розписи Петра Холодного на фасаді

Архітектура та реліквії

Церква святого Миколая не дійшла до нас у первозданному вигляді. Від будівлі XIII століття залишилися план та нижня частина вимуруваної з тесаних блоків білого вапняку апсиди. Цей матеріал був характерним для сакрального будівництва в Галицько-Волинській Русі у XII–XIII століттях.

Вівтар церкви

Об’ємно-планувальна композиція Миколаївської церкви зближує її з давніми храмами Київської Русі, а також має аналоги в архітектурі південних слов’ян. Святиня має класичний візантійсько-руський хрестовокупольний план. Навколо квадратної нави групуються об’єми вівтаря з півкруглою апсидою, прямокутного бабинця і бічних каплиць, що також мають півкруглі апсиди , перекриті хрестовими склепіннями  (ліва раніше закінчувалася плоскою стіною, але була модернізована під час будівництва захристії). Нава і вівтарна частина завершені типовими для української архітектури банями з ліхтарями.

Розписи інтер’єру церкви

Аскетичний вигляд зовнішніх потинькованних фасадів дещо відтіняють відкрита кам’яна кладка нижнього ярусу, пілястри доричного ордеру, профільований карниз, аркова форма віконних прорізів каплиць, трикутний фронтон з круглою «розою» голуба миру і кіоти зі святими ликами центрального фасаду.

Фрески на головному фасаді з’явилися під час реставраційних робіт, проведених у 1924-1925 роках. Зображенням святого Миколая, Розп’яття, святого Івана та Богородицібули  виконані знаним українським художником-імпресіоністом Петром Холодним.

Розписи склепіння

Кам’яний паркан із залізними ґратами, який оточує церкву, було зведено у 1926 році за проектом  Олександра Лушпинського.

У повоєнний час, після переходу храму під юрисдикцію РПЦ, було змінено інтер’єри храму. У 1947-1949 роках встановили новий іконостас, виконаний у псевдовізантійському стилі, а у у 1955-1957 роках з’явилися і нові стінні розписи.

Ікона та Пресвятої Богородиці

Давній іконостас церкви згорів у пожежі в 1783 році, уцілів нього тільки образ Ісуса Христа з Божою Матір’ю та Апостолами. Натомість з неіснуючої сьогодні сусідньої парафіяльної церкви святого Теодора до Миколаївського храму було перенесено цінну мистецьку пам’ятку XVII століття, яка збереглася й донині – ікону Теодора Тіронського. Не менш цінною є й ікона та Пресвятої Богородиці Одигітрії з XVII століття, виконана в стилістиці представників школи Федора Сеньковича. До головних святинь храму належить й ікона Святого Миколая Чудотворця, на якій він зображений у ризах візантійського взірця на золоченому тлі.

Ікона Святого Миколая Чудотворця

Миколаївська церква багата й на інші історичні реліквії. У храмі зберігаються мощі Святого Миколая Чудотворця, котрі подарував церкві під час свого перебування у Львові в 1586 році антиохійський Патріарх Йоаким V, давні різьблені дерев’яні хрести XV-XVI століть, требник Петра Могили 1719 року, хоругва 1760 року, на одному боці якої зображений святий Миколай, на другому — Ісус Христос з пристоячими.

Двостороння хоругва 1760 року зі святим Миколаєм та Ісусом з пристоячими.

Кілька років тому на дзвіниці церкви було знайдено дерев’яні скульптури ангелів з рококового вівтаря середини ХVІІІ століття, які найімовірніше, належать різцеві видатного Йогана Ґеорґа Пінзеля.

Адреса: м.Львів, вул. Богдана Хмельницького, 28 а.

На карті:

Мандрівки