Мандрівки

Кам’яниця Корнякта: королівська розкіш львівського ренесансу

1569 року у Львові оселяється багатий і впливовий грецький купець з Криту Костянтин Корнякт. Зароблені гроші дозволяють йому через чотири роки придбати у місцевого міщанина Мельхіора Гази кам’яницю на Ринковій площі і, докупивши ще одну, розпочати незабаром на їх місці зведення власного будинку. 27 квітня 1580 року будівництво було завершено, про що свідчить інформація на порталі тильного фасаду кам’яниці з боку сучасної вулиці Івана Федорова. Так розпочиналася багатюща історія, певно, найвідомішої цивільної споруди Львова і однієї з найвизначніших пам’яток ренесансної архітектури ХVІ століття в Україні. 

Палац Корнякта у Львові

Грецький олігарх

Життєвий шлях Костянтина Корнякта чимось можна порівняти з ґенезою сучасних олігархів: торгівля, авантюри, афери, знайомства із сильними світу цього, які поступово потрапляли в залежність від нувориша і сприяли його новим економічним здвигам.

Буремна біографія цього вихідця з Крита неодноразово описана, то ж побіжно зупинимося лише на її основних моментах. Корнякт прибув до Львова із Молдови, де розбагатів на оренді митниць та торгівлі вином. Був дуже освіченою людиною, знав декілька мов, мав зв’язки та знайомства у багатьох країнах Сходу. За надані послуги, зокрема у посередництві при спілкуванні з Османською імперією, король Польщі Сигізмунд ІІ Август запросив його на посаду особистого секретаря і у 1571 році дарував йому шляхетство. 1576 року інший король Стефан Баторій підтвердив дворянство і спеціальним декретом дозволив Корняктові спорудити на Ринку будинок із шістьма вікнами по фасаду.

Костянтин Корнякт

Можна припускати, що місцева шляхта була неприємно шокована. Адже, щоби вдовольнити амбіції якомога більшого числа знаті, фасади на головній площі не мали мати більше трьох вікон. Більше того, Корнякт був єдиним православним, який своїми амбіціями врізався у на той час виключно католицьке середовище магнатів з Ринкової площі. Тож випадок із «шестивіконним» Корняктом лише засвідчує його статки і впливи.

Як водиться й понині, свої впливи він уміло використовував для збільшення статків, частину з яких потім шанобливо і щедро віддавав на благодійні цілі, створюючи собі імідж побожного мецената. Але що нинішньому поколінню до грошей і мотивів Корнякта. Головне, що залишилося по ньому. Названа на його честь вежа Успенської церкви завжди залишатиметься перлиною сакрального зодчества, а кам’яниця Корнякта з її унікальним для України італійським двориком, завжди манитиме своєю ренесансною вишуканістю.

Історія, збережена в камені

Плануючи архітектурний шедевр і не маючи сутужності в ресурсах, Корнякт, звісно, звернувся до найпрестижніших фахівців. Проект на зведення палацу було замовлено у П’єтро Барбона. При цьому фахівці припускають, що свої «п’ять копійок» за згодою Барбона у проект вставив не менш авторитетний львівський італієць Павло Римлянин.

Фігури лицарів на аттику будинку. Зліва – скульптура короля Яна ІІІ Собеського

Барбон безпосередньо здійснював нагляд за спорудженням будинку, яке його замовник із початків мав намір використовувати не просто, як резиденцію, а й для комерційної діяльності. Не дивлячись на суспільну вагу та шлюб зі знатною шляхтянкою Анною Дідушицькою Костянтин Корнякт у душі залишався підприємцем. Два нижні поверхи розкішної новозбудованої кам’яниці він почав використовувати в якості залів винарні, а збережені ще від первісної споруди підвали – для зберігання дорогих вин, що за потреби піднімалися нагору спеціальним ліфтом.

Портал кам’яниці

… У 1603 році Корнякт помирає. Ще через 13 років відходить у вічність його дружина Анна. 1623 року спадкоємці магната за 30 тисяч злотих продають будинок чернечому ордену кармелітів босих. Ченці, проте, не в стані утримувати таку розкіш, тож 1642 року відпродують кам’яницю воєводі белзькомуЯкубуСобєському, батьку майбутнього короля Яна ІІІ. Власне після того, як той посів трон Речі Посполитої, найрозкішнішу кам’яницю на найпрестижнішій східній стороні Ринкової площі почали називати Королівською.

Як і належиться королівській резиденції, тут відбувалися різноманітні статусні урочистості та прийоми. І саме тут, на превеликий жаль, трапилася одна з найтрагічніших подій в історії України. 1686 року в стінах кам’яниці Польща та Росія підписали так званий «Вічний мир», який закріпив поділ України по Дніпру.

По смерті Яна ІІІ Собєського у будинку певний час мешкала його вдова Марія-Казимира. У 1698 році вона урочисто приймала тут польського короля і саксонського курфюрста Августа ІІ Міцного.

У 1709 році королевичі Якуб і Костянтин продали кам’яницю великому коронному гетьману Станіславу Жевуському. 1804 року останній з цього роду, дрогобицький староста Юзеф Жевуський перепродав будинок графу і генерал АлександруХодкевичу. Цікаво, що сам будинок було оцінено в 250 тисяч злотих, а його наповнення – меблі, картини, бібліотека тощо – у  377 тисяч. Александер Францішек Ходкевич вивіз картини та бібліотеку до свого маєтку у Млинові, а сам будинок у 1816 році продав княгині Гелені Понінській.

Внуирішній портал

Син княгині Калікст Понінський виявився не лише естетом, а й філантропом. Він облаштував закритий домашній музей, присвячений Яну ІІІ Собєському. Дивно, але колекцію меблів, картин, гобеленів, різноманітних предметів розкоші він неохоче демонстрував знайомим, хоча й мріяв створити на її основі музей. Невдовзі його мрія збулася, однак Понінський її вже не побачив. По смерті 90-річного князя у 1902 році, будинок перейшов у власність його родичів князів Любомирських. У травні 1908 року вони продали будинок гміні міста, яка уже 6 серпня того ж року спеціальною ухвалою віддала кам’яницю під майбутній Національний музей іменікороля Яна ІІІ. У ті часи все робилося оперативніше, ніж нині, тож уже через місяць після появи ухвали, 12 вересня, відбулося освячення музею і кам’яницю почали заселяти різноманітні раритети.

Проте через брак коштів говорити про розширення колекції чи хоча б повноцінне функціонування музею не доводилося. Працював заклад лише тричі на тиждень по чотири години, а штат його складався з трьох осіб: директора, доглядача і сторожа.

У 1940 році Національний музей та Історичний музей міста Львова, який містився у тильній частині будинку Корнякта, уже радянською владою міста було об’єднано в одну установу – Львівський історичний музей. Але наступні роки воєнного лихоліття і специфічне ставлення московської влади до культурних цінностей суттєво загальмували розвиток музею. Найприкріше, що зникло безліч цінних експонатів, серед яких найбільшою втратою вважають зникнення семикілограмового Михайлівського золотого скарбу.

Сходова клітка будинку

Перлина ренесансу

Кожен новий його господар вважав за свій обов’язок влаштувати чергову грандіозну реконструкцію, внаслідок чого його зовнішній вигляд і внутрішні інтер’єри зазнали значних змін: зник колонний портал центрального входу, що доходив до середини тротуару, Тронний зал з круглого став прямокутним, була змінена в стилі ампір сходова клітка, обкладено рустом фасад, що значною мірою додало палацу шарму, з’явився балкон, королівські покої багато оздоблені мармуром і ліпниною.

Тильний фасад з боку вулиці І.Федорова

Яким ми нині бачимо Палац Корнякта? Розташований у найпрестижнішій за часів пізнього середньовіччя східній лінії забудови площі Ринок, він являє собою кам’яну триповерхову будівлю з великим внутрішнім двором, що розтягнулася на всю ширину кварталу. Його центральний фасад займаємає шість вікон, а тильний, що виходить на вул. Івана Федорова – чотири.

Уявну простоту оформлення його центрального фасаду, характерними рисами якої є рустовка площині стін, трикутні портики верхніх ярусів, балкон на кронштейнах, колонний портал центрального входу коринфського ордера з маскаронами і гірляндами різко відтіняє атиковий ярус з каріатидами і атлантами, архітрав і фриз з консолями, а так само кам’яні фігурки лицарів на його вершині.

Домінантою ж фасаду з боку вул. І.Федорова при невеликих акцентах віконних лиштв служить портал входу з чотирма напівколонами доричного ордера, що підтримують масивні барокові завитки з гербом в центрі.

З внутрішнього оздоблення кам’яниці по Ринковій 6 варто відзначити витонченість стінної та стельової ліпнини верхніх ярусів, готичний зал, старовинні дзеркала, паркет художній роботи і мармурові каміни.

Італійське подвір’я

Особливе місце в оздобленні палацу займає прямокутнийІталійський дворик (20м х 7м), оточений з трьох сторін відкритими арковими галереями з колонами доричного ордера та витонченими балюстрадами на трьох рівнях у всю висоту будівлі.

Середньовічний стовп ганьби

Італійське подвір’я, безперечно, є родзинкою кам’яниці і одним з місць туристичного паломництва. Крім незвичної для наших країв архітектури, тут можна побачити й унікальні львівські раритети. Передовсім варто сказати про вапняковий прангер – стовп ганьби, до якого протягом століть біля Ратуші карали місцевих харцизяк.

Менш помітною для туристів, однак унікальною для фахівців є збережена після ренесансної перебудови готична зала – єдина на території України пам’ятка світської готики XV століття. Проминути її важко, оскільки розташована вона майже одразу ліворуч при вході Зараз там функціонує антикварний салон.

Скарби Королівських залів

Якщо фасад знаменитої кам’яниці знайомий кожному львів’янину і є об’єктом уваги кожного туриста, то у так званих Королівських палатах – чотирьох кімнатах, де розташувався власне музей, потрапляв не кожен. А дарма. Там справді є на що глянути.

Зала очікування

Королівськими ще з давніших часів називають чотири зали резиденції Яна ІІІ, розташовані на другому поверсі палацу. Розкішні інтер’єри щедро доповнюють унікальні експонати XVI-XIX століть: живопис, скульптура, годинники, меблі, порцеляна, нагороди…

Перший зал названо Залом очікування. Його стіни поділені пілястрами, що завершуються іонійськими капітелями. На одній зі стін виділяються два ефектних портали у стилі Людовика XVI, які обрамляють замуровані колись двері, що вели до сусідньої кам’яниці. Зала очікування знаменита насамперед своїми багатими меблями і венеційськими дзеркалами, які колись прикрашали інтер’єри Підгорецького замку.

Аудієнційна зала

Друга зала – Аудієнційна – найбільша за розмірами. Стеля із кришталевими люстрами, багато декорована ліпниною ручної роботи у стилі французького класицизму. Стіни обкладено штучним мармуром. Але оглядаючи ці красоти, вартує схилити голову і подивитися на чудовий паркет, настелений у XVIІІ столітті із цінних порід дерева. У цій залі із численних портретів на відвідувачів споглядають найвеличніші особи Речі Посполитої своєї епохи. А родзинкою для знавців є унікальний музичний інструмент піано форте – попередник сучасного фортепіано. Припускають, що інструмент походить із аугсбурзької майстерні Йоганна Андреаса Штайна, одного з улюблених майстрів самого Вольфганга-Амадея Моцарта.

Тронна зала

Тронна зала – найвишуканіша за своїм інтер’єром. Стелю та стіни вкриває досконала ліпнина, паркет викладено у формі круга. Масивну бронзову люстру прикрашають зображення коронованого орла та грона винограду. Саме у цій залі було підписано уже згаданий вище злощасний «Вічний мир».

Четверта зала має назву Гетьманської. Її стіни обклеєні шпалерами зі східними мотивами. Під багато декорованою стелею на масивному фризі вирізьблено символи Поезії, Риторики, Малярства, Архітектури, Музики й Астрономії.

Гетьманська зала

Саме тут у Гетьманській залі можна побачити наймоторошніший і найзагадковіший експонат львівських музеїв – крісло «Дракон», або, як його ще називають, «Трон сатани». Це чорне німецьке крісло роботи майстра XIX століття. Воно має вельми дивну форму– опорою крісла слугують голова та крила дракона, сидіння та спинка мають форму вигнутого хребта рептилії, що завершується роздвоєним хвостом. Схильні до містицизму припускають, що крісло могло використовуватися сатаністами під час їхніх чорних мес. Справді, якщо крісло поставити на підвищенні, і сісти в нього, то завдяки ефекту подовженої спинки здасться, що над головою сидячого виростають роги, а між ногами – драконячий хвіст.

Крісло «Дракон»

Утім гадаємо, що моторошна містика не налякає відвідувачів музею. Ті кого не цікавить усіляка чортівня, навіть у формі витонченого крісла, цілком можуть отримати задоволення від більш приземлених експонатів, як от унікальної австрійської карнини-годинника, чи дивом збережених локонів самого Наполеона Бонапарта.

До слова, збірка історичного музею налічує понад 330 тисяч предметів. Хоч оглянути всі неможливо, побачене в Королівських злах вразить. Особливо в поєднанні з чарівною архітектурою корняктівської кам’яниці.

Стеля зали аудієнцій

Адреса: м.Львів, пл. Ринок, 6

Мандрівки