Мандрівки

Муровані храми Буська: творіння Меретина та Нагірного

Літописний Буськ є одним з найдавніших міст на території Львівщини. «Повість врем’яних літ» згадує про це руське оборонне поселення під назвою Бужеськ уже в 1097 році. Від 1100 року Буськ став столицею автономного князівства у складі Галицько-Волинської Русі і разом із нею був приєднаний наприкінці XV століття до Польської корони. Від 1411 року Буськ володів магдебурзьким правом, що чимало сприяло його розвитку як важливого торгового і ремісничого центру.

Костел св. Станіслава

Попри поважну історію, у Буську збереглося не так вже й багато пам’яток. Найвідомішою з них є палац колишнього власника міста і водночас галицького намісника графа Казимира Бадені. З сакральних пам’яток Буська найбільш знаними є його дерев’яні церкви – святої Параскеви та святого Онуфрія. Але й муровані храми древнього міста мають свою «родзинку», тим більше що будували їх знані архітектори свого часу – Бернард Меретин та Євген Нагірний.

Костел св. Станіслава. Бічний фасад

Костел святого Станіслава

Римо-католицький костел святого Станіслава стоїть на пагорбі у самісінькому центрі Буська, поблизу площі Ринок.  Споруджено його було у 1768-1780 роках у стилі пізнього бароко, найімовірніше, за проектом знаного архітектора Бернарда Меретина – будівничого собору святого Юра у Львові. Дослідники, зокрема, відзначають сильну подібність буського храму до збудованого Меретином двадцятьма роками раніше костелу в Годовиці.

Фронтон головного фасаду

Перший костел на цьому місці, вочевидь дерев’яний, було зведено ще в першій половині XV століття, однак спочатку він втратив статус парафіяльного, а згодом й взагалі був спалений ординцями.

У 1564 році король Сигізмунд ІІ Август відновив парафію святого Станіслава. Костел було збудовано заново, і в такому вигляді він проіснував майже до кінця XVIII століття, коли йому на зміну постав бароковий храм авторства Бернарда Меретина. Фундатором будівництва нового костелу був львівський канонік Щепан Мікульський. Землю під будівництво, а також частину коштів виділив польський король Станіслав Август.

Фронтон притвору

Костел однонавний у плані, хрещатий, з короткими бічними раменами, перекритий похилим дахом з сигнатуркою. Орієнтований на схід головний фасад храму завершується бароковим фронтоном, на краях якого були встановлені кам’яні вази, що не збереглися до нашого часу. Для головного фасаду характерне велике напівциркульне вікно, яке оформлене здвоєними тосканськими пілястрами. Виступаючий перед головним фасадом маленький кубічний притвор, завершений високим лучковим фронтоном, який колись теж прикрашали декоративні вази в стилі рококо. Бічні стіни вівтарної частини декоровані дзеркалами. В стінах прорізані великі напівциркульні вікна з широкими лутками. Зовнішні і внутрішні кути споруди  зрізані та заокруглені.

Інтер’єр костелу

В інтер’єрі будівлі центральний простір нави перекрито парусним склепінням, а рамена трансепту – циліндричними. Біля східної стіни розташовані дерев’яні хори. На стінах і склепіннях храму розміщені монументальні розписи, датовані другою половиною XІX століття.

Костел неодноразово потерпав від пожеж, особливо нищівні трапилися у 1814 та 1849 роках. Після останньої навіть довелося перенести відправи до греко-католицької церкви. Повністю храм було відбудовано лише в 1856 році.

Фрагмент інтер’єру

Відомо, що в храмі було п’ять вівтарів, в головному містилися скульптурна група, що зображала святу Трійцю, та чудотворний образ Матері Божої Святого Розарію, перенесений сюди з колишнього домініканського монастиря. Ікону, як і багато інших храмових атрибутів, після Другої світової війни було вивезено до Польщі. А в самому костелі комуністична влада розмістила фільмотеку.

Розпис склепіння костелу

Лише у 1991 році святиню повернули римо-католикам, а наступного року костел був наново освячений. У подальші роки в храмі було проведено відновлювально-реставраційні роботи.

Церква святого Миколая

Давньоруський Буськ, безсумнівно, мав мати християнські храми уже на початках свого існування, проте жодних документів про них не збереглося. Перша подібна згадка в «Актах ґродських і земських» датується лише 1500 роком. Стосується вона саме церкви святого Миколая, хоча не виключено, що на той час у місті діяли й інші православні храми.

Церква св. Миколая

Відомо також, що у другій половині XVI століття при церкві святого Миколая було утворене братство. Вперше в документах воно згадується в 1594 році, але вже як існуюче здавна, тож на думку дослідників воно могло утворитися десь у 1560-1570-х роках. Серед його почесних членів були відомі релігійні і освітні діячі: волинський чашник Лаврентій Древинський, Ігнатій з Острога, Васько з Гологір, рід Глинінів, а також троє з п’яти відомих ювелірів Буська XVI—XVII століть — Грицько, Дасько і Олександр. Православне братство ще довгий час існувало навіть після того, як буські церкви, разом з всією Холмсько-Белзькою єпархією, прийняли унію з католицькою церквою. Лише у 1620 році, через чверть століття після прийняття унії, Миколаївське братство приєдналося до неї.

Церква св. Миколая

Давня церква святого Миколая не збереглася. Нинішня ж була зведена коштом місцевої релігійної громади упродовж 1914-1938 років одним з найталановитіших українських архітекторів початку XX століття Євгеном Нагірним – сином не менш відомого будівничого та громадського діяча Василя Нагірного.

Церква хрестоподібна у плані, з гранчастими бічними раменами, прямокутним бабинцем та витягненим гранчастим пресвітерієм. Архітектором було також запроектовано гранчасті у плані захристії, а церкву повинні були оперезувати вкриті ґонтами піддашшя. Проте, під час будівництва піддашшя опустили, а ризниці не завершили восьмериками та банями.

Церква недовго простояла у первозданному вигляді. Під час Другої світової війни на храмі згоріли дахи та бані, які пізніше були замінені простими шатровими дахами. Був знищений і архітектурний декор храму, який надавав йому оригінальності.

Головний фасад церкви

Під час відновлювальних робіт 1987 року храм було прикрашено простим цементним набризком. На початку ХXІ століття група архітекторів на чолі з відомим львівським реставратором Іваном Могитичем віднайшла авторський проект церкви і ініціювала проект відтворення первісного вигляду церкви, зокрема, втрачених елементів скульптурного декору. Однак через відсутність фінансування проект так і не стартував.

Дзвіниця

У 2008 році біля церкви було збудовано муровану браму-дзвіницю.

Миколаївська церква є діючим храмом єпархії УГКЦ і належить до пам’яток архітектури місцевого значення.

Церква святих апостолів Петра і Павла

Додамо, що у часи Незалежності в Буську було зведено ще два муровані храми. У 1994 році на околиці міста постала церква святого Юрія, а у 1998-му в центрі міста, поблизу Ратуші, звели церкву святих апостолів Петра і Павла.

Буська синагога

Синагога

Велика цегляна синагога у Буську була збудована в стилі бароко у 1842-1843 роках – до цього часу місцеві юдеї послуговувалися дерев’яними божницями. Побудована на прямокутному плані синагога мала квадратну залу для молитви. Стіни молитовного залу були прикрашені карнизом.

В частині синагоги досі розташовані житлові приміщення

Західна сторона розділена на два поверхи. На східній стіні була ніша для Тори, прикрашена двоповерховим неокласичним порталом, увінчаним архівольтом. З боків стояли два ряди колон із коринфськими капітелями.

Під час Другої світової війни елементи інтер’єру головного залу синагоги використано як будівельний матеріал.

Так синагога виглядала перед Другою світовою війною

За радянських часів у синагозі діяв спортзал, згодом її перетворили на склад, а пізніше в одній частині синагоги влаштували житлові приміщення, з іншої ж зробили смітник. Будівля швидкими темпами руйнувалася. На початку 2000-х років, з метою збереження цінної пам’ятки і через відсутність у Буську юдейської громади, було вирішено передати незаселену частину общині християн-євангелістів, яка частково відновила будівлю з консервацією основних елементів декорацій.

Інтер’єр синагоги

У Буську збереглася ще одна юдейська пам’ятка – найдавніший в Україні і один із найдавніших в Центрально-Східній Європі єврейський цвинтар (кіркут). На ньому знайдена найстаріша на наших землях мацева, датована 1520 роком, з епітафією: «Дав прикрасу замість праху (цит. Іс.61:3). Тут похована людина чесна, р. Єгуда, син р. Якова, званий Юдою. Помер у вівторок 5-го кіслева 5281 р. від створення світу (23 листопада 1520 р.). У вузлі життя нехай буде його душа [пов’язана разом із душами] Авраама, Ісаака, Якова і усіма праведниками».

Найдавніша в Україні мацева на буському кіркуті

Як добратись зі Львова

Автобусом

Автобуси на Буськ відправляються з АС-2 (вул. Б.Хмельницького) з середнім інтервалом 20-30 хв.

Автомобілем

Їхати трасою Чоп-Київ. Відстань – 50 км.

Мандрівки