Постаті
Олена СТЕПАНІВ

СТЕПАНІВ Олена. Перша у світі жінка-офіцер

Олена Степанів, більш відома в історії українських визвольних змагань як Олена Степанівна, народилася 7 грудня 1892 року у селі Вишнівчик на Перемишлянщині.

Олена була третьою, найменшою дитиною в родині греко-католицького священика, який, окрім душ пастирства, активно займався питаннями «Просвіти».

Після закінчення семінарії Українського педагогічного товариства, у 1912 році вступила на філософський факультет Львівського університету, де особливо захопилася історією та географією. Водночас Олена Степанів бере активну участь у національному житті – очолює першу жіночу чоту в товаристві «Сокіл», а згодом стає у лави січових стрільців. 1914 року вирушає на фронт як командувач жіночої чоти УСС, ставши таким чином першою в історії жінкою, офіційно зарахованою на військову службу в якості офіцера.

Олена Степанів буре активну участь у бойових діях, зокрема в оспіваних згодом боях за гору Маківка навесні 1915-го року, після яких отримує звання хорунжого. 29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила у полон і до квітня 1917-го її утримували в Ташкенті. Після повернення до Львова стала одним з організаторів Листопадового чину, а відтак взяла активну участь в українсько-польській війні. Також працювала пресовим референтом у Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, і пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР у Кам’янці-Подільському. 1919 року з дипломатичною делегацією відбула до Відня, де впродовж трьох років навчалася в університеті й успішно захистила докторську дисертацію. Там же ж у 1920 році вийшла заміж за знаменитого генерал-хорунжого армії УНР Романа Дашкевича. Через шість років у Львові в подружжя народиться син Ярослав, який стане видатним істориком.

Після успіхів у Віденському університеті Олена Степанів таки повертається до Львова, де викладає історію та географію у Львівській гімназії сестер-василіянок та Львівському таємному українському університеті. Після «золотого вересня» 1939-го року працювала завідувачем сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР, науковим співробітником Природничого музею АН УРСР, була доцентом Львівського університету.

20 грудня 1949 року Олену Степанів заарештували і згодом ув’язнили в мордовських таборах. До Львова вона повернулася у 1956 році, будучи звільненою за станом здоров’я. 11 липня 1963 року серце видатної жінки перестало битися. Поховали Олену Степанівну на Личаківському цвинтарі.

У її творчій спадщині – понад сім десятків наукових праць і книжка спогадів «Напередодні великих подій». На честь Олени Степанів названа Львівська українська гуманітарна гімназія, а 20 грудня 2012 року в дворику географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка їй було відкрито меморіальну дошку.

Народжена 1237 року Констанція Угорська була донькою угорського короля Бели ІV, онукою нікейського імператора Федора І та правнучкою візантійського імператора Олексія ІІІ Ангела.

Шлюб неповнолітньої Констанції з сином короля Данила Левом відбувся суто з політичної доцільності. Після розгрому Угорщини в 1241 році ордами Батия та поразки у битві під Ярославом підтримуваного угорцями Ростислава ІV король Угорщини вирішив припинити подальшу угорську експансію у Галичині і запропонував Данилу Галицькому видати свою доньку за його сина. Орієнтовно у 1246-47 році Констанція шлюбувалася з Левом. Нареченому тоді було близько 20 років, наречена ж узагалі була дитиною на десять років молодшою.

У Констанції з Левом було троє дітей – король Руський Юрій І та дві доньки – Святослава й Анастасія. Усі вони перебували в родинних зв’язках з основними королівськими родинами Центральної Європи.

Про діяльність Констанції у Львові збереглося мало свідчень. Відомо, що вона була набожною, зокрема, запросила у місто отців-домініканів. До речі, сестри Констанції – Конегунда і Маргарета залічені католицькою церквою до лику святих. За однією з версій, саме для Констанції князь Лев заклав костел Івана Хрестителя – найдавнішу нині збережену сакральну пам’ятку Львова.

Відомо, що під час чергової навали монголо-татарів у 1288 році Констанція перебувала у монастирі в Старому Сончі. За деякими версіями, там вона й померла. Щоправда існує інша версія, основана на записах, знайдених в монастирі св. Онуфрія у Лаврові. Згідно з нею, Констанція ще була жива у 1301 році. За версією знаного польського історика ХV століття Яна Длугоша, Констанцію поховали у Львові. Наймовіршішим місцем називають церкву св. Катерини на Низькому замку, над якою сьогодні розташовується «Вернісаж».

Постаті