Мандрівки

Костел Марії Магдалини у Львові: святиня, що стала храмом мистецтва

Стрімкі шпилі цього храму добре видно з центру міста. Розміщений на невеличкому пагорбі, він домінує над навколишніми будинками епохи історизму та сецесії, збудованими  в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Храм має значно поважніше минуле – його історія налічує понад чотири сотні років. Втім, у радянські часи ця споруда надовго втратила свою сакральну функцію, про що недвозначно нагадує відсутність хрестів на її шпилях. Втім, на відміну від багатьох інших християнських святинь, закритих комуністичною владою, львівському костелу святої Марії Магдалини відносно пощастило – завдяки добре збереженому органу та чудовій акустиці він залишився духовним осередком, ставши храмом високого мистецтва.

Костел Марії Магдалини

Костел Марії Магдалини було збудовано на львівському передмісті Сикстівці на початку XVIІ століття завдяки фундації власниці цієї земельної ділянки Анни Пстроковської, яка передала її у 1600 році у повне розпорядження ордену домініканців, які й розпачали там зведення костелу на місці давнішого дерев’яного. Будівництвом на початках керував львівський архітектор Мартин Годний, пізніше до нього приєднався і будівничий Войцех Келар.

Головний фасад костелу

Будівництво, як це часто водилося у ті роки, розпочалося зі скандалу. Монахи хотілиа спорудити добре укріплений монастир. Їх резони зводились до того, що розташована поза міськими мурами обитель може стати ласою здобиччю для розмаїтих нападників, якими кишіло тоді навкруги. Міська влада Львова не менш резонно вважала, що в разі захоплення кляштору ворогом, він може стати плацдармом на височині під самими мурами міста, і наполягала на спорудженні лише учбової семінарії, про що нібито була попередня домовленість. У суперечці перемогли ченці, які таки почали будувати укріплені костел з монастирем.

Утім на цьому конфлікти не закінчилися. У 1612 році, коли будова потроху доходила кінця, і уже навіть будо освячено тимчасовий вівтар, свої претензії висловили уже львівські міщани. Річ у тім, що за тодішніми законами церковні землі не обкладалися податком, тож увесь податковий тягар ліг на місцевих жителів, які, зрозуміло, не надто прихильно поставились до такої оказії. Закінчилося тим, що вони просто розігнали будівельників.

Після довгорічних тяжб домініканці вирішили, що краще буде таки поступитися і міщанам, і магістрату. Вони зобов’язалися платити податки на загальних підставах, мур навколо обителі спорудити такий, аби легко розбирався, і навіть відмовилися від права виготовляти вино. Лише після підписання письмових зобов’язань по вищенаведених пунктах будівництво відновилося.

Апсида – найдавніша частина костелу

У 1630 році ченці з новим натхненням взялися за побудову кам’яного костелу у ренесансному стилі, і у 1635-му новозбудований храм було освячено на честь святої Марії Магдалини та апостола Фоми. Того ж року поруч з костелом було закінчене будівництво дерев’яної будівлі семінарії та монастирських келій.

Перед входом влаштовано сходи з терасою

Тодішній костел був невеликим за розмірами – до нього входили лише теперішні пресвітерій та апсида. Святиню оздоблював монументальний різьблений вівтар у стилі «стукко афреско», автором якого, можливо, був будівничий храму Войцех Келар. Втім, існує й легенда, за якою вівтар виконав старий домініканський монах, який народився і виріс у Львові, але багато років провів з християнською місією у далекому Китаї, а після повернення вирішив зробити такий вишуканий подарунок і храму, і місту.

Будівля колишнього домініканського монастиря

Монастирські мури не надто рятували розташовану далеко від міських фортифікацій новозбудовану обитель від ворожих нападів. Уже за тринадцять років після завершення будови, у 1948-му,козацьке військо Богдана Хмельницького захопили монастир, частково зруйнувавши його. На початку ХVІІІ століття обитель разом з костелом розграбували уже шведські війська. Окрім того, храм часто страждав від пожеж, тож в середині XVII століття гостро назріла потреба його реконструкції.

Костел Марії Магдалини після перебудови Мартина Урбаніка. Мал XVIII ст.

Здійснив її будівничий Мартин Урбанік, який у 1754-1758 роках фактично наново перебудовує храм за проектом  архітектора Яна де Вітте (цей же тандем водночас будував Домініканський собор в центрі Львова). Було добудовано нові центральну  та дві значно нижчі бічні нави, розділені аркадами, що спираються на масивні опори. Бароковий головний фасад прикрасили дві вежі, завершені наметовими дахами.

Окрасою фасаду стали статуї двох домініканських святих – св. Домініка та св. Яцека Одровонжа. Більшість дослідників схиляються до думки, що їх виконав популярний львівський скульптор епохи рококо Себастьян Фесінґер, але є й прихильники версії, що авторство належать різцю не менш знаного митця – Йоґана Пінзеля.

Скульптури св. Домініка та св. Яцека Одровонжа на фасаді костелу

Зроблені у той же час розписи центральної нави були зроблені Томашом Гертнером. Збереглачя фреска із зображенням Голгофи над аркою, що веде до пресвітерію.

Цікаво, що під час перебудови, наче передчуваючи культурологічне майбутнє споруди, у ній, як ні в якому іншому львівському храмі, було максимально враховано закони акустики.

Фреска із зображенням Голгофи авторства Томаша Гертнера

Після входження Галичини до імперії Габсбургів та «йозефінської касати» 1783 року костел став парафіяльним, а в колишньому монастирі влаштували канцелярію державних маєтків, пізніше  міський будинок праці, а 1841 році взагалі перетворили його на жіночу в’язницю, яка проіснувала тут до 1922 року.

Необарокові вежі костелу

Попри не надто приємне подібне сусідство, храм продовжував розвиватися. У 1857 році на кошти намісника Галичини Агенора Голуховського у костелі було встановлено новий необароковий вівтар (старий прий цьому було збережено). А протягом 1870-90-х років відбулася чергова перебудова костелу, проведена під керівництвом провідного львівського архітектора Юліана Захарієвича. Вежі храму завершили стрімкими бароковими шоломами, на одній з них встановили годинник,  а перед фасадом було збудовано сходи з терасою – задля цього навіть понизили рівень ґрунту. На площі перед костелом з’явилася фігура Богородиці, яка, на жаль, не збереглася до наших часів.

Внаслідок цієї перебудови костел і  отримав свій сучасний вигляд, в якому гармонійно поєднуються риси ренесансу та бароко. Це тринавна шестистовпна базиліка з видовженим хором і гранчастою апсидою, перекритими хрестовими склепіннями і високим двосхилим дахом з сигнатуркою на головній осі.

Симетричний головний фасад динамічно спрямований вгору завдяки високим шпилям двох веж та пілястрам різних ордерів (перший ярус – доричного, другий – іонічного і третій – коринфського). Три яруси фасаду членовано карнизами складного профілю. Розкіш головного фасаду відтінюють прості площини бічних фасадів, ритмічно розчленовані рядом вертикальних високих вікон.

Вівтарі костелу

Внутрішнє оздоблення храму оформлено стінописом в стилі art-deco, виконаним в 1930-х роках та двома вівтарями. Особливу увагу привертає унікальним стюковий ренесансний триярусний вівтар першої половини XVII сторіччя, який є найбільшою окрасою храму. Його головний рельєф представляє заглиблену у молитву Марію Магдалину, яка стоїть навколішки перед розп’яттям, вдивляючись в небеса, на яких ангельський хор співає та грає на музичних інструментах. У верхній частині композиції розміщені Бого-Отець, Святий Дух та Діва Марія, яка сидить на троні з берлом в руці.

Ренесансний вівтар першої половини XVII ст. (фрагмент)

Рельєфи збоку зображають Марію Магдалину з Христом-садівником з лопатою у руці та Ісуса в ролі провідника, який проповідує кільком вірянам. Нижче розміщено фігури жінок-мироносиць. У верхньому ярусі на капітелях колон розміщено постаті монахів-домініканців, що стоять навколішки, у бокових нішах рельєфи із зображенням пророків, а у центральній – зображення Богородиці.

Вівтар є унікальним для свого часу за своїми монументальними розмірами, він примикає до трьох граней апсиди і тягнеться від підлоги до склепіння. Цікавим є також вибір матеріалу: у той час стюк (штучний мармур) як альтернатива природному каменю  в сакральній скульптурі лише завойовував право на життя.

Перед цим ренесансним шедевром стоїть значно новіший алебастровий вівтар, встановлений у 1926 році. На той час костел, дещо пошкоджений у вирі Першої світової та українсько-польської воєн, уже став власністю Львівської політехніки, якій був переданий у 1923 році – разом з монастирськими приміщеннями, у яких нарешті закрили жіночу в’язницю. Політехніки під керівництвом професора Владислава Клімчака провели  реставраційні роботи , адаптувавши колишні монастирські келії під свої потреби. Костел ж став академічною каплицею для викладачів та студентів політехніки.

Алебастровий вівтар 1926 р.

Під час реставрації було розібрано необароко вий головний вівтар з ХІХ століття, натомість встановлено вже згаданий алебастровий, виготовлений за проектом Вітольда Мінкевича на журавненській фабриці. Динамічні фігури ангелів, що тримають корону, виконала львівська скульпторка Яніна Райхер-Тодт.

У 1932 році в храмі було встановлено й новий орган, виготовлений чеською фірмою «Gebrüder Rieger», який й дотепер є найбільшим в Україні (4 тисячі труб та 70 регістрів).

Склепіння апсиди

У передвоєнні роки в храмі також було встановлено меморіальну таблицю на честь польського ученого, графа Станіслава Дуніна-Борковського, виготовлену відомим львівським скульптором Станіславом-Романом Левандовським.

У ході Другої світової війни костел святої Марії Магдалини не зазнав ушкоджень і після її закінчення ще певний час залишався діючим римо-католицьким храмом. Проте у 1962 році  радянська влада вирішила таки ліквідувати парафію і закрити костел, який знову було передано Львівському політехнічному інститутові. Радянські політехніки, на відміну від довоєнних, мали принципово інший погляд на функціональне призначення будівлі – спочатку тут влаштували  спортивний зал,  а трохи згодом і танцювально-концертний.

Меморіальна таблиця на честь Станіслава Дуніна-Борковського

Нова адміністрація добряче «похазяйнувала» в колишній святині. З веж було знято хрести, заштукатурили розписи над аркою пресвітерія та в коридорі. Було знищено баптистерій з фресками відомого львівського художника Яна Генрика Розена. Безслідно зникли бічні вівтарі ХVІІ століття, скульптура Яна Непомука ХVІІІ століття та фігура Богородиці, що стояла перед входом до костелу. Знищено було також капличку Сикстів кінця ХVІ століття поруч з костелом.

Інтер’єр костелу. Загальний вигляд

Спортивні поєдинки та танці тривали у колишній святині до 1969 року, коли її було вирішено передати Львівській обласній філармонії для розміщення більш відповідного закладу – будинку органної і камерної музики. Майже двадцять років тривали реставраційні роботи. У той же час органобудівною фірмою «Rieger-Kloss» була здійснена реставрація та часткова перебудова органу. Нарешті у 1988 році органний зал було відкрито. Цю функцію костел святої Марії Магдалини виконує й до сьогоднішнього часу. Тут відбуваються концерти органної, симфонічної та камерної музики.

Орган фірми «Gebrüder Rieger»

У 1995 році в костелі було проведено археологічні розкопки, в ході яких під вівтарною частиною храму, крім людських останків, було знайдено скарб з 28 золотими монетами  середини ХІХ – початку ХХ століття, які нині зберігаються у Львівському музеї історії релігії. Однак найцікавішою знахідкою виявилася таємна крипта.  Археологи так і не з’ясували, для чого було призначене це квадратне приміщення без входу. За припущеннями, там  могла би бути розташована бібліотека чи якесь сховище монахів-домініканців.

Камерний концерт в приміщенні костелу

З 1998 року в храмі відновилися римо-католицькі богослужіння. З того часу будівля виконує подвійну функцію: сакральну і культурно-просвітницьку. Цікаво, що навіть лави тут влаштовані таким чином,так що їх спинку можна швидко перемістити в протилежний бік, спрямовуючи в сторону вівтаря, або сцени.

Адреса: м.Львів, вул. С.Бандери, 8

Мандрівки