Мандрівки

Львівщина прагне стати центром паломницького туризму

Юрби змучених людей, що бредуть під палючим сонцем, з обмеженою кількістю води і харчів в напрямку омріяної святині – Єрусалима чи Мекки. Не кожному з них судилося побачити свою мрію, багато кому доведеться закінчити життя у цій непривітній місцевості, але прагнення побачити Святу Землю, доторкнутися до місця, де творилася історія та зароджувалася віра, є сильнішим за інстинкт самозбереження.

Паломники на середньовічному малюнку

Таким, завдяки історичним романам та фільмам,  постає в нашій уяві образ перших прочан. Людей, що стали предтечами сучасного паломницького туризму. Мабуть, цей образ дещо романтизований та перебільшений, але у ті часи подібна подорож справді була жертовною. І все ж сотні тисяч віруючих, а можливо й мільйони, погоджувалися на подібну жертву.

Саме паломників – людей, що мандрували до релігійних святинь – можна вважати першими представниками масового організованого туризму в історії людства. Хоча традиція паломництва виникла ще до виникнення християнства чи мусульманства.  В давній Індії люди здійснювали поїздки у святі місця, наповнені енергією того чи іншого божестваДревні греки з різних куточків країни діставалися у Дельфи до віщунки Піфії, аби дізнатися про своє майбутнє. Але саме в часи середньовіччя паломництво стало справді масовим та організованим. Ще у VIII столітті у Візантії для прочан були написані перші путівники , або «ітенірарії», в яких були описані не лише шляхи до святих місць, але й міста та країни, що лежали на них. Пізніше для європейських паломників, що мандрували в Палестину, були навіть розроблені спеціальні маршрути, або «дорожники» – від берегів французької річки Рони до Йордану.

Сам термін паломництво має пряме відношення до християнської релігії і походить від назви пальмового дерева, гілками якого перші прихильники Ісуса Христа усипали його шлях під час входу в Єрусалим. Пізніше, кожен прочанин, що відвідав Святу Землю, намагався привезти додому кілька пальмових гілок.

Художник Вітторе Карпаччо. «Прибуття паломників в Кельн»

З плином часу кількість об’єктів паломництва зростала. Нині кожна світова релігія має свої  святині, до яких вважає за обов’язок потрапити кожен віруючий. У мусульман це Мекка та Медіна, у індусів – місто Варанасі на священні річці Ганг, у буддистів – Лхаса у Тибеті. Християнські прочани, окрім Святої Землі, прагнуть до Ватикану, іспанської Сантьяго-де-Компостели та багатьох монастирів, чия історія пов’язана зі святими чудесами або провідними діячами християнства.  Саме адепти різних християнських конфесій є найактивнішими паломниками. За даними Всесвітньої туристичної організації, щорічно здійснюють паломництво понад 220 млн. осіб, 150 млн. з яких – християни.

«Джон Ліндгейт і паломники по дорозі в Кентербері». Картина невідомого автора XV ст..

Проте паломницький туризм не обмежується лише всесвітньовідомими об’єктами. Кожна країна має значний перелік місцевих паломницьких об’єктів, які становлять значний інтерес для її мешканців, а інколи – і найближчих сусідів, пов’язаних спільними фрагментами історії Дістатись до цих об’єктів значно простіше, а подорож є короткотривалою і відносно дешевою.

Україна має чимало пам’яток, які були та залишаються місцями масового паломництва. В її центрі та на сході зосереджені в основному православні святині – собор Святої Софії та Києво-Печерська лавра у Києві, Мотронинський та Мгарський монастирі на Черкащині, Спасо-Преображенський собор у Чернігові, Святогірський монастир на Донеччині.

Мусульманські паломники біля священної Кааби у Мецці

Своя особливість у Західної України. Наш регіон – це перехрестя західного і східного християнства, латинської і візантійської культур. Це місце, в якому збереглися святі місця православ’я, католицизму, юдаїзму, протестантизму та вірменської церкви. Для греко-католиків визначними об’єктами паломництва є львівський собор Святого Юра, Крехівський та Унівський монастирі поблизу Львова, Гошівський монастир на Івано-Франківщині та Зарваниця на Тернопільщині. Для православних – Успенська церква у Львові, Почаївська лавра на Тернопільщині та Манявський скит на Івано-Франківщині. Для римо-католиків – польська катедра у Львові, костел святого Лаврентія у Жовкві та багато інших місць, пов’язаних з видатними персонажами польської історії. Для юдеїв – насамперед місця, де жили провідні діячі хасидизму та меморіали загиблих у часи Холокосту.

Чимало цих пам’яток є привабливими не лише для окремих паломників. До багатьох з них, особливо діючих монастирів та храмів, здійснюються масові піші прощі, найвідомішими пунктами призначення яких є Унів, Гошів та Зарваниця.

Молодіжна проща до Гошева

Варто згадати й про те, що й в інших західноукраїнських храмах є чимало ікон, які вважаються чудотворними, і які приваблюють до себе віруючих. Всіх їх перелічити важко, проте варто згадати Кристинопольську та Самбірську чудотворні ікони, образи Матері Божої у Жидачеві та в селі Тартаків Сокальського району.

Володіючи таким багатством різноманітних паломницьких об’єктів, Україна в останні роки все активніше проявляє себе на міжнародному ринку релігійного туризму. Найбільш перспективними в цьому плані виглядають західноукраїнські області, де, як уже мовилося, зосереджено чимало пам’яток, що мають цінність для представників інших країн, насамперед Польщі та Ізраїлю. Тому зараз особливо увагу привертають проекти міжнародного співробітництва у галузі паломницького туризму з цими країнами.

Монастир у Підкамені – майбутній центр паломницького туризму

Тішить, що активна робота в цьому напрямку уже ведеться, причому із залученням європейських коштів. Так, ще в березні 2018 року громадськості презентували проект «Транскордонний паломницький маршрут, як інструмент промоції спільної історико-культурної спадщини в українсько-польському прикордонні», який реалізується в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща–Білорусь–Україна 2014-2020.

Проект, зокрема, передбачає значні інвестиції в реставрацію об’єктів, які представляють інтерес для паломників з обох країн. З українського боку кордону такі інвестиції вже здійснено у відновлення костелу святого Михайла та монастиря реформатів у Раві-Руській, а також вежі домініканського монастиря у Підкамені на Бродівщині.

Монастир у Підкамені має чим привабити туриста

Про останню пам’ятку слід поговорити окремо. Свого часу польський король Ян Собеський називав підкамінський монастир «східною Ченстоховою». Король, до речі, виділив кошти на побудову монастирського храму, а окрім нього фундаторами монастиря були відомі магнатські родини Вишневецьких, Чарторийських, Любомирських, Потоцьких, Калиновських – всі ці роди є знаковими для Польщі.

Окрім того, попри лихоліття часів СРСР, у монастирі й понині зберігається чимало святинь: чудотворне розп’яття XVII століття, дивом врятоване від спалення у радянський час; ікона Воздвиження Чесного Хреста з частинкою Животворящого Господнього Хреста, празнична ікона “Не ридай мене, Мати”, що міститься в іконостасі головного храму.

Риштування з дзвіниці обіцяють зняти уже до липня

Монастир у Підкамені, на думку організаторів проекту, має стати родзинкою  майбутнього паломницького маршруту. А реставрація цього унікального монастирського комплексу є показовою частиною проекту. Сьогодні будівельні роботи ведуться у трьох напрямках: реставраційні роботи на фасадах; зовнішнє освітлення монастирського комплексу (загалом буде встановлено 47 точок освітлення) та благоустрій території, зокрема облаштування  основ під проїзди  та замощення території. Вже до липня цього року з дзвіниці нарешті буде знято риштування, яке приховує її вигляд уже понад 10 років.

Другим етапом буде здійснення реставраційних робіт всередині вежі, яке потребує найбільшого часу, окрім цього буде облаштовано туристично-інформаційний центр та обладнано малу туристичну інфраструктуру.

Наступним етапом має стати реставрація внутрішніх приміщень дзвіниці

Вибір інших об’єктів, які  мають увійти до цього маршруту, ще триває. Помимо цього, відбувається й робота із релігійними громадами, на території яких є релігійні об’єкти, аби напрацювати загальну концепцію розвитку паломницького туризму в українсько-польському прикордонні.

«Ми відберемо унікальні пам’ятки, які зможуть стати дестинаціями для паломників на території двох держав, та розробимо інтерактивний сайт, на якому можна буде отримати усю інформацію: як доїхати до цих пам’яток, у які дні їх можна відвідувати, коли відбуваються богослужіння, де і по яких цінах можна переночувати чи навіть заправити автомобіль. Окрім цього, буде організована маса промоційних заходів, щоб якнайбільше туристів дізналися про цей транскордонний паломницький маршрут, одним з яких стане транскордонна школа іконопису. Загалом ми впевнені, що цей проект стане першим кроком до створення якісних туристичних продуктів для різних цільових груп», – каже Галина Литвин, директорка Асоціації «Єврорегіон Карпати-Україна» – організації, яка працює над здійсненням проекту в Україні.

Мандрівки