Постаті

ЧУБАЙ Грицько. Гетьман львівського андеграунду

Грицько Чубай (Григо́рій Петрович Чуба́й-Гетьман) народився 23 січня 1949 року в селі Березини на Рівненщині у родині, що походила від запорізьких козаків і в якій було чимало вояків УПА.

Писати та читати Грицька у 4 роки навчила бабуся Мотрона, котра була цілителькою, повитухою. Ще у школі хлопець почав писати вірші, і з 1965 року друкувався у районних газетах. Уже тоді за Чубаємпочало слідкувати КДБ – у 15-річному віці його вже викликали на допити за антирадянські вірші та висловлювання.

У 1966 році вступив до Рівненського педагогічного інституту, але не зміг закінчити його через упереджене ставлення керівництва вузу. Після невдалих спроб продовжити навчання у Львівському університеті повернувся додому й працював вчителем малювання та історії у селі Жабокрики на Рівненщині, потім у колгоспі художником.

У 1968 році в Рівному випустив у самвидаві свою першу поетичну збірку «Постать голосу», де було 25 віршів.Десь тоді ж, у 1968-му, написав поему «Вертеп», яку було визнано антирадянською.

Весною 1969-го  переїхав жити до Львова, де продовжив писати вірші та багато перекладав, оскільки володів багатьма мовами.У травні 1969 року познайомився з учасницею університетського  ансамблю «Черемош» Галиною Савкою, з якою невдовзі одружився. 21 червня 1970-го в них народився син Тарас, який стане відомим співаком, а 16 жовтня 1979 року – донька Соломія.

У 1969 році написав поему «Відшукування причетного». Дякуючи дядькові Іванові Чубаю, який жив у Канаді, вірші й поеми Грицька звучали на хвилях Радіо Свобода та інших. У зв’язку з цим у травні-червні 1970 року Грицька «тягали» на допити в КДБ. Проводили вдома обшуки.

Грицьком як молодим талановитим поетом заопікувалося подружжя Калинців. Через них познайомився зі самвидавною літературою та дисидентами. Також Чубай мав значний авторитет серед творчої молоді і був одним з лідерів тодішнього львівського андеграунду.

У 1971 році Грицько Чубай однодумцями підготував самвидавний літературно-мистецький часопис «Скриня».

12 січня 1972 року було заарештовано Ірину Калинець. У багатьох людей з її оточення було проведено обшуки, а безпосередньо у Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова. Три дні поета протримали у СІЗО КДБ. На суді над Іриною Калинець в липні 1972 року його змусили виступити свідком і заявити про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах поета піддали остракізмові. Грицько важко переживав усе це.

Надалі Чубай працював монтажником сцени в театрі Заньковецької,   вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, певний час був на будовах у Сибіру. Через переслідування КДБ Грицько Чубай не міг довго затримуватися на будь-яких роботах, іноді доводилося розвантажувати вночі вагони, працювати на овочевій базі вантажником, підпільно працювати на меблевій фабриці, розмальовувати плакати, щоб хоч якось забезпечити сім’ю.

У 1975 році, після 5-річного творчого мовчання, написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову». У 1978 році вступив до Літературного інституту ім. М. Горькогоу Москві.

Навчаючись на четвертому курсі, 16 травня1982 року Григорій Чубай пішов із життя. Його було поховано на Сихівському цвинтарі. За клопотаннями родини та Львівської організації Спілки письменників у грудні 1995-го  останки поета перепоховали на Личаківському кладовищі. 15 вересня 2007 р. на могилі поета було встановлено пам’ятник.

Усі поетичні книги автора вийшли посмертно: «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), «Плач Єремії» (1999) , “Скоромовка не для вовка” (2008), «П’ятикнижжя» (2013).

Постаті