Мандрівки

Вілла Б’янки у Дрогобичі та фантазії Бруно Шульца

Древній Дрогобич багатий на памятки, які є справжніми архітектурними перлинами. Це, насамперед, сакральні  будівлі – вишукані деревяні церкви, давній костел святого  Варфоломія, велична хоральна синагога. Проте не менш цікавими є й кращі зразки цивільного будівництва у місті. На межі ХІХ-ХХ століть Дрогобич, тодішня нафтова столиця Галичини, мав достатньо заможних мешканців, які могли дозволити собі реалізувати найхимерніші фантазії та захцянки, у тому числі і при будівництві власних осель. Але навіть на тлі багатьох престижних та вишуканих споруд яскраво виділяться так звана «Вілла Б’янки», один з найкращих зразків архітектурного стилю венеціанського модерну в Україні.

Дрогобицький палац мистецтв – “Вілла Б’янки”

Цей палац, що розташований на парадній вулиці міста (теперішній Тараса Шевченка), був збудований на початку ХХ століття для лікаря-рентгенолога Йозефа Ротта – власника першого у Дрогобичі рентген-апарата. Послуги лікаря були популярними (за тогочасними уявленнями, рентгенівські промені  мали оздоровчий ефект) і недешевими, тож Ротт цілком міг дозволити собі таку будівлю.

Балюстрада тераси першого поверху

Однак будинок цей більш відомий не за прізвищем його власника, а за ім’ям літературного персонажа. Генільний співець Дрогобича, уславлений Бруно Шульц, «оселив» у цьому палаці головну героїню свого твору «Весна» – і з легкої руки письменника за будівлею закріпилася назва «Вілла Б’янки».

У своєму оповіданні Бруно Шульц не пошкодував місця для опису цього будинку. Ось кілька мазків, написаних рукою майстра (переклад Юрія Андруховича):

Можливо, саме звідси герой Шульца спостерігав за коханою

«Сьогодні я зблизька дослідив усю віллу. Я вже кілька тижнів крутився довкола великої, майстерно кованої брами з гербом. Відтак я скористався миттю, коли два великі й порожні екіпажі виїжджали з двору. Крила брами були широко розкинуті. Їх ніхто не зачиняв. Я увійшов перевальцем і витягнув з кишені блокнот, удаючи, ніби замальовую, спершись на стовп брами, якусь архітектурну деталь… в тиші цього сірого дня лише крейдяно-білі стіни вілли промовляли безгучною, але виразною пихою щедро почленованої архітектури. Її легка плавність розходилась у плеоназмах, у тисячах варіантів одного й того ж мотиву. Уздовж яскраво-білого фризу бігли в обидва боки ритмічними каденціями різьблені пласко гірлянди, на рогах будівлі вони нерішуче спинялися. З висоти центральної тераси збігали мармурові сходи — патетичні і церемонні — поміж балюстрадами й вазами, що чимшвидше розступалися перед ними; широко спливаючи на землю, сходи, здавалося, збирали й ховали позад себе свою схвильовану одіж у глибокому реверансі.

Вхід до вілли

У мене напрочуд загострене відчуття стилю. Той стиль дразнив і непокоїв мене чимось незрозумілим. За його насилу опанованим запеклим класицизмом, за всією на позір зимною елегантністю крилися невловні дрижаки. Той стиль був надто гарячий і надто гострий, сповнений несподіваних перчинок. Якась лише крапля незнаної отрути, пущена в жили цього стилю, робила його кров темною, вибуховою й небезпечною.

Я розгадав таємницю того стилю. У своїй настирливій плинності його архітектурні лінії так довго повторювали одну й ту ж незрозумілу фразу, аж я зрозумів той зрадливий шифр, те підморгування, ту лоскітливу містифікацію. Це був і справді надто прозорий маскарад. У тих добірних і рухливих лініях з їхньою надмірною вишуканістю було якось забагато гострого перцю, гарячої пікантності, забагато зграбності, запалу, яскравості в жестикуляції — словом, чогось барвистого, колоніального, окатого… Еге ж, той стиль мав на самому дні щось нечувано відразливе — він був розпусний, надуманий, тропічний і неперевершений у цинізмі».

Втім на відміну, від перипетій літературного твору, про реальне життя будівлі та її мешканців залишилося не так уже й багато спогадів. Відомо лише, що у часи німецької окупаці\ це приміщення перетворив на свою штаб-квартиру «головний німець» Дрогобича Фелікс Ляндау. Після завершення війни до вілли на недовгий час повернувся її господар, який, однак, невдовзі змушений був виїхати до Польщі. Радянська влада передала споруду під дитячу лікарню, яка проіснувала до 1970-х років. Після цього тут розташовувалося гінекологічне відділення міської поліклініки. А на початку 1990-х в палаці розташувався Дрогобицький вільний інститут імені Юрія Котермака (недовговічний ВНЗ, що проіснував з 27.10.1993 по 09.09.1996).

Експонати музею. Світлина Андрія Білецького

З 1995 році тут знаходиться експозиція Дрогобицького краєзнавчого музею, а з 2005 вілла функціонує як палац мистецтв та картинна галерея .

Дрогобицький краєзнавчий музей відкрили ще в 1940 році. Зараз музейний комплекс – це фактично кілька музеїв, які об’єднали в одну структуру: У 1992 році її реорганізували в музей «Дрогобиччина».

Експонати музею. Світлина Андрія Білецького

Нині в будівлі вілли виставлено експонати побуту мешканців Бойківщини, декоративно-прикладне мистецтво регіону. Окремою збіркою є «Скарби графа Лянцкоронського» – багата колекція образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва XVI- XIX cт., зібрана графом у довколосвітніх мандрівках теренами Європи, Азії та Далекого Сходу. Це вишукані предмети побуту, меблі, текстиль, зброя, художній метал та деревопластика; велика збірка кераміки – порцеляна відомих європейських фірм XIX ст. з Австрії, Німеччини та Голландії, італійська майоліка XVII ст. Надзвичайно цікавою та  колоритною є порцеляна XVIII- XIX cт. привезена з Індії та Китаю. Живописні полотна та гравюри у найрізноманітніших техніках відтворюють історичні події, краєвиди, побут, портрети знакових осіб минулих епох.

Скарби графа Лянцкоронського. Світлина Андрія Білецького

У будинку мистецтва часто проходять виставки і презентації, відкрито постійно діючі експозиції:

  • “Бойківська хата”: предмети інтер’єру та побуту бойківської хати;
  • “Дрогобицька вишивка”: представлено 5 районів; особливість цієї вишивки — техніка декорування сорочки, брижовані манжети і рукави; є авторська вишивка Мирослави Кот;
  • “Бойківська писанка”: давні бойківські та сучасні писанки. Особливо цікаві — вишиті писанки; представлено процес реставрації писанки;
  • український живопис ХХ ст.
Бруно Шульц має власну експозицію в оспіваному ним палаці. Світлина Андрія Білецького

У 2001 роців мистецька музейна колекція поповнилась настінними малюнками письменника і художника Бруно Шульцаі. Про життя і творчу діяльність цього митця розповідають експонати двох залів музею. Представлені світлини, документи, артефакти, а також унікальні фрески на тему казок Братів Грімм, якими Бруно Шульц прикрасив стіни дитячої кімнати на віллі Ландау.

Палац мистецтв працює з 9.00 до 17.00. Понеділок – вихідний.

В експозиції є колекція малюнків Бруно Шульца. Світлина Андрія Білецького

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Трускавець, які курсують через Дрогобич, відправляюються з приміського вокзалу. Розклад дивитись тут.

Автобусом

Автобуси Львів-Дрогобич відправляються з АС-8 (залізничний вокзал) з середнім інтервалом 30 хв.

Автомобілем

Трасою Київ-Чоп в напрямку Стрия. У Рудниках повернути направо в напрямку Меденич та Дрогобича. Відстань – 85 км.

На карті:

Мандрівки